Справа №442/419/20
Провадження №2/442/417/2020
08 липня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Крамара О.В
з участю секретаря - Малик О.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, -
17.01.2020 року, адвокат Цьвок Б.І. звернувся в суд із вказаним вище позовом в інтересах ОСОБА_1 , в обґрунтування якого посилається на те, що 10.06.2019 ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 2 888 000,00 грн., що підтверджується розпискою від 10.06.2019 року.
Зазначені кошти відповідач зобов'язувався повернути до 31.12.2019 року. Однак, станом на момент подання даного позову відповідач так і не повернув позивачу позику. Відповідно, позивач змушений звернутися з даним позовом в суд за захистом порушених прав та інтересів. Просить стягнути з відповідача 2 888 000,00 грн. боргу, 10 510,00 грн - витрат на судовий збір, та витрати на професійну правничу допомогу.
20.01.2020 року направлено запит до Відділу АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідача, що містяться в картотеці реєстраційного обліку, відповідь на який судом отримано 28.01.2020 року.
20.01.2020 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
12.06.2020 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08.07.2020 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить їх задоволити.
Відповідач та його представник в дане судове засідання не з'явилися вкотре, причини неявки суду невідомі.
Відзиву на позовну заяву не подали, при цьому, що за клопотанням представника відповідача, їм продовжувався процесуальний строк на подання відзиву.
Вимогами ч.1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 2 зазначеної статті закріплено обов'язок суду та учасників судового процесу керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Отже, завданнями судочинства мають керуватися не лише суд, а й сторони.
Поряд з цим, ч. 1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, встановив наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
За принциповими положеннями ст.12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Матеріалами справи встановлено, що 10.06.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, за яким позивач надав відповідачу позику в сумі 2 888 000,00грн., з умовою повернути їх до 31.12.2019 року.
Однак, як встановлено в судовому засіданні зазначені кошти в розписці, відповідач не повернув у вказаний в розписці строк.
Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст.ст. 1046, 1047 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно до п.1 ст.1049 діючого Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Аналіз наведених вимог законодавства та зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позов в частині стягнення боргу підставний та підлягає задоволенню, оскільки позикодавець вправі вимагати повернення позики, так як позичальник - відповідач, отримавши у власність передані йому позикодавцем позивачем гроші, став зобов'язаним повернути позикодавцю предмет позики в обумовлений договором позики строк.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що такі не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно вимог ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Всупереч вимог ст.81 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень і доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, та, вимог ч.3 ст. 137 ЦПК України позивачем жодним чином не обґрунтовано суму витрат на професійну правничу допомогу. В матеріалах позовної заяви, крім копій свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та копій ордеру на надання правової допомоги, відсутні будь-які докази понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Таким чином, суд приходить до переконання, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, не підтверджені доказами, а отже, з метою недопущення порушення принципу змагальності сторін, не підлягають до задоволення.
Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в користь позивача в розмірі 10930,40 грн. (10510,00 грн. - судовий збір за подання позовної заяви + 420,40 грн. - судовий збір за забезпечення позову)
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 1046, 1047, 1049-1050 ЦК України, суд
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 борг в сумі 2 888 000, 00 (два мільйони вісімсот вісімдесят вісім тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 - 10 930,40 грн (десять тисяч дев'ятсот тридцять) гривень 40 копійок понесених ним витрат по оплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2020 року.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2
Суддя О.В. Крамар