ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 липня 2020 року м. Київ № 640/6624/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора
про стягнення вихідної допомоги, надбавки за класний чин та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 42 882, 00 грн. (сорок дві тисячі вісімсот вісімдесят дві грн. 00 коп.);
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 надбавку за класний чин за період з 25.09.2019 по 20.11.2019 у сумі 4 800, 00 грн. (чотири тисячі вісімсот грн. 00 коп.);
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем на момент звільнення - 20.11.2019 не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум позивачу) на час існування трудових відносин: вихідну допомогу у сумі 42 882, 00 грн.; надбавку за класний чин за період з 25.09.2019 по 20.11.2019 у розмірі 4 800, 00 грн. Вказане, на думку позивача, зумовило зобов'язання відповідача виплатити йому додатково середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку (відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13, постанови Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 273/212/6-ц).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/6624/20 та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
У поданому до суду відзиві відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог, зазначає, що відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення працівника на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону виплати вихідної допомоги не передбачено. У відзиві відповідач посилається на Закон України від 19.09.2019 № 113-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та внесені цим Законом до статті 40 КЗпП України доповнення, а саме, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Зауважує, що з 25.09.2019 року скасовано одну із складових заробітної плати прокурорів - надбавку за класний чин. Тому посилання позивача на порушення його прав при невключені до заробітної плати за період з 25.09.2019 по 20.11.2019 надбавку за класний чин «старший радник юстиції» безпідставні. Підстав для застосування до Офісу генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачених ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не має.
20.05.2020 року, згідно відмітки служби діловодства, до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає про те, що доводи відповідача є нікчемними, оскільки Законом України «Про прокуратуру» залишено без врегулювання порядок звільнення прокурорів та трудові гарантії при цьому. Позивач зазначає, що приймаючи вказані зміни до КЗпП України, законодавець фактично звузив (позбавив) працівників зазначеної категорії державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, залишивши поза увагою та не вирішивши питання виплати вихідної допомоги таким працівникам при їх звільненні за ініціативи роботодавця. Зазначені обставини свідчать про наявність прогалин у спеціальному законодавстві та необхідність застосування аналогії закону. У свою чергу, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зауважує, що не виплата коштів за класний чин є обмеженням його прав - істотних умов праці, про що його повинні були попередити не пізніше ніж за два місяці відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України, як мінімум починаючи з 25.05.2019 року.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1521ц позивача звільнено з посади з заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20.11.2019 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»
Також наказано департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі палежні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Згідно з розрахунковим листом за жовтень 2019 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 22 дні у сумі 9 700,00 грн, надбавка за ОВЗ за 22 дні - 12125,00 грн, доплата за науковий ступінь за 22 дні - 485,00 грн, вислуга прокурорів за 22 дні - 2425,00 грн., премія щомісячна за 22 дні - 18551,25 грн., індекс доходів 2012 - 355,24 грн, всього нараховано 43641, 49 грн; утримано: аванс - 7421,00 грн., виплата зарплати - 27710,40 грн. податок на доходи - 7855,47 грн, військовий збір - 654,62 грн. всього утримано: 43641,49 грн.
Згідно з розрахунковим листом за листопад 2019 року позивачу нараховано до виплати: лікарняні за 5 днів - 8249,50 грн, лікарняні за рахунок соцстраху за 4 днів - 6599, 60 грн., оклад за 11 днів - 5080,95 грн., надбавка за ОВЗ за 11 днів - 6351,19 грн, доплата за науковий ступінь за 11 днів - 254,05 грн, вислуга прокурорів за 11 днів - 1270,24 грн., премія щомісячна за 11 днів - 9717,32 грн., компенсація за невикористану відпустку за 82 дні - 132063, 46 грн., лікарняні за рахунок соцстраху за 5 днів - 8249, 50 грн., індекс доходів 2012 - 186,08 грн., всього нараховано 164135,94 грн; утримано: податок на доходи - 173, 37 грн, військовий збір з лікарн. ФСС- 98,99 грн., аванс -3397,00 грн., виплата зарплати - 14463, 29 грн., перерах на картки (міжрозр) 102315, 66 грн.,податок на доходи - 29371,10 грн., військовий збір з лікарн.ФСС - 123,74 грн., військовий збір - 2239,30 грн., всього утримано: 152182, 45 грн. Борг підприємства на грудень 2019 - 11953, 49 грн.
Згідно довідки про рух коштів по картці АТ «Райффайзен Банк Аваль» дата формування 17.03.2020 року позивачу 24.12.2019 перерахована заробітна плата - 11953, 49 грн.
Відповідно до листа відповідача від 23.12.2020 року № 27/3-917 вих.-20 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги при звільнені.
Вважаючи, що відповідач не виконав приписи законодавства щодо повного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Статтею 123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі Закон №1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).
Поряд із цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 КЗпП України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.
Також частиною п'ятою статті 40 КЗпП України встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Частиною п'ятою цієї статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Розглядаючи даний спір, суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка полягає у тому, що під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.
Такої правової позиції дотримується й Верховний Суд, про що вказано, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 26 листопада 2019 року № 824/19/16-а.
Також Верховним Судом у постанові 05 грудня 2019 року у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.
Судом встановлено, що позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.
При цьому, системним аналізом положень Закону № 1697-VII встановлено, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Випадки виплати вихідної допомоги при припинення трудового договору визначені статтею 44 КЗпП України, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України.
З викладеного слідує, що умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.
Однак, як зазначено вище, позивач звільнений виключно з підстави, встановленої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, яка є обов'язковою для врахування судом відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, як встановлено судом позивач був ознайомлений з наказом про звільнення та отримав його копію. Відповідно судом з'ясовано, що позивач з 12 листопада 2019 року обізнаний з підставами звільнення з посади. При цьому, позивач не оскарживши у судовому порядку цей наказ про звільнення, тим самим погодився з підставами звільнення.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки позивач не набув права на отримання вихідної допомоги при звільненні, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з Офісу генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 42 882, 00 грн. (сорок дві тисячі вісімсот вісімдесят дві грн. 00 коп.).
Твердження позивача щодо фактичного звуження (позбавлення) працівників певної категорії державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, суд відхиляє з огляду на нижче наведену позицію Конституційного Суду України.
Конституційний Суд України у рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.
Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Неприпустимим є також встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача надбавки за класний чин за період з 25.09.2019 по 20.11.2019 у сумі 4 800, 00 грн. (чотири тисячі вісімсот грн. 00 коп.), суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Розділу II. «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі частина перша ст. 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини.
Нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25 вересня 2019 року Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що дана вимога є необґрунтованою та у її задоволенні слід відмовити.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Нормами Закону України «Про прокуратуру» не визначено строків проведення розрахунку з прокурором при звільненні.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Оскільки Законом № 1697-VII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, не врегульовано строк та процедуру виплати належних прокуророві сум при звільненні, суд вважає за необхідне для вирішення спірних правовідносин застосовувати положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Як слідує з розрахункового листа за листопад 2019 року, відповідач при звільненні позивача мав провести з ним повний розрахунок відповідно до законодавства. Проте, борг підприємства на грудень 2019 становить 11953, 49 грн.
Згідно довідки про рух коштів по картці АТ «Райффайзен Банк Аваль» зарахування коштів у розмірі 11953, 49 грн. на картковий рахунок позивача здійснено тільки 24 грудня 2019 року, тобто із затримкою.
Відповідно, за правилами, встановленими статтею 116 КЗпП України, виплата всіх належних при звільненні позивачу сум мала відбутися у день звільнення - 20 листопада 2019 року.
Звільнення позивача з органу прокуратури відбулося з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, що за своїм змістом є розірванням трудового договору з ініціативи власника, а не працівника. Відповідно, визначення дати звільнення працівника віднесено до компетенції роботодавця. Таким чином, відповідач, як роботодавець, при прийнятті наказу про звільнення позивача та визначення дати його звільнення мав зважати на необхідність дотримання ним законодавчо встановленої процедури звільнення, у тому числі й щодо проведення повного розрахунку у день звільнення працівника.
Зволікання відповідача призвели до порушення ним встановленого статтею 116 КЗпП України строку проведення розрахунку при звільненні.
Таким чином, факт затримки виплати всіх належних позивачеві сум при звільненні не спростований відповідачем.
Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд наголошує, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені цими статтями строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, шляхом стягнення на користь працівника суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи встановлені обставини справи, а також беручи до уваги те, що днем ухвалення судового рішення у даній справі є 10.07.2020, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення підлягають задоволенню.
Висновки щодо здійснення розрахунку після прийняття відповідного наказу про преміювання та застосування до правовідносин загальних положень КЗпП України, оскільки нормами Законом України «Про прокуратуру» не визначено строків проведення розрахунку з прокурором при звільненні, викладені у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №822/1511/16.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у даному випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки при звільненні по 10.07.2020.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.