ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 липня 2020 року м. Київ №640/9806/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс"
доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
проскасування податкового повідомлення-рішення
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2019 року №0011621406, яким нараховані штрафні санкції у розмірі 83438,93 грн.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що за доводами позивача оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки винесене на підставі Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР та Закону України "Про валюту та валютні операції" від 21 червня 2018 року №2473-VIII попри те, що Закон №185/94-ВР втратив чинність 07 лютого 2019 року, а положення Закону №2473-VIII не розповсюджувались на господарські операції позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2019 року розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У поданому відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні позову та наголосив на тому, що застосування Закону №185/94-ВР відповідало вимогам чинного законодавства, адже порушення за господарськими операціями позивача, виявлені податковою перевіркою, мали місце до введення в дію Закону №2473-VIII, а приписи останнього використані саме для розрахунку розміру відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, враховуючи доводи, пояснення та заперечення сторін, суд вважає позовні вимоги такими, не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
На підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у зв'язку з повідомленням ПАТ "Пумб" на адресу ГУ ДФС у м. Києві від 03 вересня 2018 року №КНО-09.1.9.1/175 (вх. ГУ ДФС у м. Києві від 17 вересня 2018 року №77834/10) про порушення ТОВ "Корум Сорс" (код 37903071) законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 05 лютого 2018 року №КС/171-18 та наданням ТОВ "Корум Сорс" документів на запит ГУ ДФС у м. Києві у неповному обсязі, відповідачем винесено наказ від 08 лютого 2019 року №1601 на проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Корум Сорс" з метою перевірки дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за контрактом від 05 лютого 2018 року №КС/171-18 за період з 05 лютого 2018 року по дату завершення перевірки.
Згідно направлення від 14 лютого 2019 року №282/26-15-14-06-03, наказу від 08 лютого 2019 року №1601 виданих ГУ ДФС у м. Києві, листа ПАТ "Пумб" від 03 вересня 2018 року №КНО-09.1.9.1/175 (вх. ГУ ДФС у м. Києві від 17 вересня 2018 року №77834/10) та на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України уповноваженою особою відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Корум Сорс" з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за зовнішньоекономічним контрактом від 05 лютого 2018 року №КС/171-18 з нерезидентом "Mannstaedt GmbH" (Німеччина) за період з 05 лютого 2018 року по 20 лютого 2019 року, за результатами якої складено акт від 21 лютого 2019 року №135/26-15-14-06-03/37903071.
Відповідно до висновків акту від 21 лютого 2019 року №135/26-15-14-06-03/37903071, проведеною перевіркою встановлено порушення ТОВ "Корум Сорс" статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме - несвоєчасне надходження товару на суму 151900,00 євро (4981946,41 грн.) за контрактом від 05 лютого 2018 року №КС/171-18 з нерезидентом "Mannstaedt GmbH" (Німеччина).
Так, у пункті 3.1 акту від 21 лютого 2019 року №135/26-15-14-06-03/37903071 зазначено, що ТОВ "Корум Сорс" (покупець) на виконання договору комісії від 18 грудня 2017 року №КС/078-17, укладеного з ПАТ "Харківський машинобудівельний завод "Світ шахтаря", укладено імпортний контракт від 05 лютого 2018 року №КС/171-18 з компанією "Mannstaedt GmbH" (Німеччина) (продавець). Предмет контракту - купівля продукції, найменування, кількість, ціна якої вказується в специфікаціях до контракту, та які є невід'ємною частиною даного контракту (гарячекатаний спецпрофіль). Валюта контракту - євро. Умови поставки - FCA Troisdjrf, на умовах Інкотермс 2010.
У перевіряємому періоді згідно наданих до перевірки банківських виписок ТОВ "Корум Сорс" за контрактом від 05 лютого 2018 року №КС/171-18 перераховано нерезиденту "Mannstaedt GmbH" (Німеччина) валютні кошти у загальній сумі 194575,22 євро (6391870,39 грн.).
Враховуючи граничний строк надходження товару наведений у додатку №2 до акту перевірки (25 серпня 2018 року, 21 серпня 2019 року), перевіркою встановлено, що згідно митних декларацій товар надійшов на митну територію України на загальну суму 194575,22 євро (еквівалент 6387680,91 грн.), в тому числі несвоєчасно на суму 151900,00 євро (4981946,41 грн.), чим порушено вимоги статті 2 Закону №185/94-ВР, у зв'язку з ненаданням висновку органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку на продовження строків розрахунків за контрактом від 05 лютого 2018 року №КС/171-18, а також довідки уповноваженого органу країни, яка підтверджує виникнення форс-мажорних обставин за вказаним контрактом.
Надалі, на підставі висновків акту від 21 лютого 2019 року №135/26-15-14-06-03/37903071, підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, згідно статті 4 Закону №185/94-ВР та/або пункту 5 статті 13 Закону №2473-VIII відповідачем у відношенні позивача винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 12 березня 2019 року №0011621406, яким до ТОВ "Корум Сорс" застосовано штрафну (фінансову) санкцію на загальну суму 83438,93 грн., за платежем: 21081000 "пеня за порушення терміну розрахунків у сфері ЗЕД".
Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, відповідачем подано скаргу від 20 березня 2019 року за вих. №137 до Державної фіскальної служби України, в якій ТОВ "Корум Сорс" просило останнє визнати неправомірним та скасувати.
Зокрема, у поданій скарзі, як і в позовній заяві, позивач звертав увагу, що використання відповідачем сполучника "та/або" при посиланні на норми Закону №185/94-ВР, а також Закону №2473-VIII в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні від 12 березня 2019 року №0011621406 на думку позивача свідчило про необґрунтованість такого рішення через відсутність чітко визначеної підстави його винесення.
Оскільки рішенням ДФС України від 17 травня 2019 року №2301/6/99-99-11-04-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12 березня 2019 року №0011621406 - без змін, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору від 05 лютого 2018 року №КС/171-18 ТОВ "Корум Сорс" зокрема згідно платіжних доручень ПАТ "ПУМБ" від 26 лютого 2018 року №5 та від 21 серпня 2018 року №437 здійснено передоплату Mannstaedt GmbH на суму 151900,00 євро та на суму 42675,22 євро відповідно, загалом на суму 194575,22 євро.
При цьому, згідно вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР, що діяв станом на час вчинення порушення, виявленого відповідачем під час податкової перевірки позивача, граничні строки находження товару становили - 25 серпня 2018 року та 21 серпня 2019 року відповідно.
Проведеною відповідачем перевіркою позивача встановлено, що товар від нерезидента на загальну суму 194575,22 євро, за митними деклараціями від 29 серпня 2018 року №159021 на суму 32610,76 євро, від 30 серпня 2018 року №159223 на суму 43183,00 євро, від 30 серпня 2018 року №159516 на суму 43167,81 євро, від 03 вересня 2018 року №160320 на суму 40123,30 євро, від 10 вересня 2018 року №162270 на суму 35490,35 євро надійшов з порушенням законодавчо встановлених строків, а саме: по сумі 151900,00 євро (981946,41 грн.), кількість днів прострочення - 4 дні; по сумі 119289,24 євро - 1 день; по сумі 32938,43 євро - 4 дні.
Суд зазначає, що порушення ТОВ "Корум Сорс" вимог Закону №185/94-ВР не спростовується позивачем, а доводи останнього щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0011621406 ґрунтуються зокрема на тому, що Закон №185/94-ВР втратив чинність з 07 лютого 2019 року та не міг бути підставою для застосування у відношенні ТОВ "Корум Сорс" штрафних санкцій (пені) станом на дату його винесення, тобто 12 березня 2019 року.
Разом з тим, за доводами позивача відповідачем також безпідставно застосовано положення частини п'ятої статті 13 Закону "Про валюту та валютні операції" від 21 червня 2018 року №2473-VIII.
Так, у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати) (частина третя статті 13 Закону №2473-VIII).
Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, згідно пункту 21 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України 02 січня 2019 року №5, становлять 365 календарних днів.
Водночас, згідно пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року №7 "Про затвердження Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів" граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, визначені в пункті 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року №5, поширюються на незавершені операції резидента з експорту та імпорту товарів, за якими до 07 лютого 2019 року не встановлено банком порушення 180-денного строку розрахунків (або строків, визначених у висновках центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, виданих на перевищення встановлених законодавством України строків розрахунків).
Таким чином, на переконання позивача положення частини п'ятої статті 13 Закону №2473-VIII можуть розповсюджуватись на операції резидента з експорту та імпорту товарів, які сталися після 07 лютого 2019 року та на незавершені операції резидента з експорту та імпорту товарів, за якими до 07 лютого 2019 року не встановлено банком порушення 180-денного строку розрахунків, а отже операції відповідача, щодо яких було складено акт від 21 лютого 2019 року №135/26-15-14-06-03/37903071, не підпадають під дію цього Закону.
Суд зауважує, що про порушення позивачем законодавчо встановлених строків розрахунків за імпортною операцією станом на 01 вересня 2018 року за договором від 05 лютого 2018 року №КС/171-18 ПАТ "Пумб" повідомляв відповідача листом від 03 вересня 2018 року за вих. №КНО-09.1.9.1/175 (вх. ГУ ДФС у м. Києві №77834/10 від 17 вересня 2018 року) та власне сам факт порушення підтверджено проведеною відповідачем документальною позаплановою виїзною перевірку ТОВ "Корум Сорс".
Як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
Конституційний Суд України у згаданому рішенні дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Відповідно, враховуючи відсутність прямої вказівки в законах, які регулюють спірні правовідносини, щодо пом'якшення або скасування відповідальності юридичних осіб, податковий орган мав право керуватися законодавством, що діяло до дня введення в дію нового закону, тобто кваліфікувати дії позивача з посиланнями на норми того нормативного акта, який був чинним на момент вчинення відповідних дій.
Із аналізу редакцій Закону №185/94-ВР та Закону №2473-VIII вбачається, що санкція за одне і теж саме правопорушення, підставою якого стало винесення оскаржуваного рішення, є аналогічною за своїм змістом та передбачає ідентичну відповідальність, а отже в даному випадку неможливо застосувати положення статті 58 Конституції України, оскільки санкція відповідної статті Закону не змінила свого змісту, а останній не містив прямої вказівки щодо пом'якшення або скасування відповідальності юридичних осіб за вказане порушення.
Як підсумок, суд вбачає правомірною позицію відповідача, згідно якої порушення законодавчо встановлених строків за господарськими операціями позивача встановлено відповідно до діючого станом на час їх вчинення Закону №185/94-ВР та застосовано відповідальність згідно Закону №2473-VIII.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Викладене у сукупності свідчить про те, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення рішення відповідача винесено ним правомірно та згідно вимог чинного законодавства, а відтак вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог судові витрати, що підлягають розподілу, відсутні.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко