ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 липня 2020 року м. Київ № 640/9760/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до приватного виконавця виконавчого округу міста
Києва Павелків Тетяни Леонідівни
про визнання протиправними та скасування постанов
представники позивача та відповідача - не з'явилися,
сторін:
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (адреса: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, оф. 15) (далі - відповідач або Павелків Т.Л. або Приватний виконавець), у якому, з урахуванням поданих уточнень згідно заяви б/н від 05.05.2020, позивачка просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження № 60598937 від 15 листопада 2019 року;
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків ( Вольф) Тетяни Леонідівни про арешт коштів боржника від 26 грудня 2019 року, в частині накладення арешту на кошти на рахунку № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), який належить ОСОБА_1 та відкритий у Акціонерному товаристві Комерційний банк "Приват банк", винесену у виконавчому провадженні № 60598937.
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 акцентується на протиправності спірних постанов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/9760/20, призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України), у судове засідання на 04.06.2020.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 витребувано у Відділення поштового зв'язку № 5 м. Одеса (65005) (адреса: 65005, м. Одеса, вул. Болгарська, 39) інформацію щодо отримання та вручення адресату - ОСОБА_1 поштового листа з ідентифікатором № 0210100219349, відправленого з відділення АТ "Укрпошта" № 02101 18.11.2019; витребувано у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни докази отримання позивачем - ОСОБА_1 копії постанови № 60598937 від 15.11.2019 про відкриття виконавчого провадження; витребувано у ОСОБА_1 інформацію щодо реєстрації місця проживання станом на листопад 2019 року з відповідними доказами; витребувано у Державної міграційної служби України (адреса: 01001, м. Київ, Шевченківський район, вул. Володимирська, будинок 9, ідентифікаційний код 37508470) інформацію щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) станом на листопад 2019 року.
Поряд з цим розгляд справи 04.06.2020 та 18.06.2020 було відкладено, справу призначено до розгляду на 09.07.2020.
Вказаної дати представники сторін в судове засідання не з'явилися.
В той же час позивачкою подано до суду заяву про розгляд справи без її участі.
За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Відповідно до ч. 4 ст. 124 КАС України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
За таких обставин з огляду на заявлене позивачкою клопотання, беручи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце судового засідання 09.07.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01051 052444 6 та № 01051 0525445 4, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 та ч. 3 ст. 268 КАС України.
Разом з тим суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Так у поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач зауважує на недоведеності позивачкою протиправності оскаржуваних постанов, а тому просить суд відмовити в позові у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2020 відмовлено у задоволенні клопотання б/н від 29.05.2020 «Про залишення позову без розгляду» приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л.; задоволено заяву б/н від 13.05.2020 «Про поновлення строку на звернення до адміністративного суду з позовом» ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
15.11.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяною Леонідівною винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 60598937, згідно виконавчого напису № 2433, виданого 31.08.2019 приватним нотаріусом КМНО Разумовою О.І., про стягнення 22 941,01 грн. (по тексту - Постанова-1 або Спірна постанова-1 або Оскаржувана постанова-1). Згідно мотивувальної частини постанови, стягувачем є АТ «Банк Форвард», а боржником - ОСОБА_1.
26.12.2019 приватним виконавцем Вольф Тетяною Леонідівною прийнято постанову про арешт коштів боржника (нижче - Постанова-2 або Спірна постанова-2 або Оскаржувана постанова-2).
Як відмічає позивачка, з Єдиного реєстру приватних виконавців України виконавчим округом приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни визначено місто Київ.
Боржником у виконавчому провадженні №60598937 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року у справі № 521/8386/17 розірвано шлюб укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , 03 серпня 2007 року , зареєстрований у Другому відділі РАЦС Малиновського управління юстиції Малиновського управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 384, та після розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_1 » було змінено на дошлюбне « ОСОБА_1 », відтак боржником у виконавчому провадженні №60598937 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 звертає увагу суду, що зареєстрованого рухомого чи нерухомого майна на території м. Києва, ані джерела доходу у неї не має, а тому остання вважає, що Постанова-1 є винесеною з порушенням ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» (не за місцем розташування боржника), а тому підлягає скасуванню.
Також позивачка вказує, що є багатодітною матір'ю, що підтверджується посвідченням батьків багатодітної сім'ї, не перебуває у шлюбі та має на утриманні чотирьох малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Так у зв'язку з тим, що позивачка розлучена, перебуває у відпустці по догляду за дітьми та не працевлаштована ОСОБА_1 отримує допомогу на дитину до досягнення нею трирічного віку, допомогу малозабезпеченій сім'ї, допомогу багатодітній сім'ї та пільги на оплату комунальних послуг, що підтверджується, зокрема, довідкою про отримання допомоги № 240 від 05.02.2020, та випискою по рахунку № НОМЕР_6 від 06.04.2020.
Всі вищезазначені соціальні допомоги ОСОБА_1 отримує на рахунок № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), який їй належить, та відкритий у Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приват банк» і є спеціальним рахунком для виплати соціальної допомоги, який був арештований оскаржуваною постановою приватного виконавця.
За цих обставин позивачка висловлюється про протиправність Постанови-2.
З викладеними позивачкою у позові твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві зауважив, що оскільки до Приватного виконавця надійшов виконавчий документ у якому зазначено про місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу м. Києва, відсутніми були підстави для повернення виконавчого документа стягувачу через його пред'явлення не за місцем виконання.
Приватний виконавець відмічає, що закони України не містять заборони накладати арешти на кошти на рахунках боржників, які відкриті для зарахування соціальних виплат на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом, а також не визначають такі рахунки як рахунки із спеціальним режимом використання.
Відповідач окремо відмітив, що жоден із банків, на рахунки в яких було накладено арешт на кошти боржника, не повернув постанову приватного виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на рахунках, які не підлягають арешту на підставі ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Окрім того відповідно до виписки з рахунку щодо руху коштів, на рахунок НОМЕР_3 надходили кошти 20.01.2020 у розмір 49,00 грн., тобто даний рахунок може використовуватись боржником для зарахування особистих коштів, що спростовує доводи позивачки про спеціальне призначення такого рахунку.
Тобто арештований рахунок відкритий в AT КБ «Приватбанк» не є рахунком зі спеціальним режимом використання, оскільки не відповідає визначеним законодавством ознакам таких рахунків, а тому банком було прийнято до виконання постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника.
Також боржником не подано належних доказів на підтвердження спеціального статусу рахунку, зокрема, не було надано ні довідки з банку, яка б підтверджувала, що на кошти, які знаходяться на рахунках, заборонено звертати стягнення, ні договору з банком, за умовами якого банк відкрив боржнику рахунок із спеціальним режимом використання.
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (скорочено - Закон), Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», «Інструкцією з організації примусового виконання рішень» (по рішенню - Інструкція), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За ст.ст. 1, 4, 18, 26 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
З наведених положень Закону випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; рішення, що підлягають примусовому виконанню; вимоги до виконавчого документа; обов'язки і права виконавців; особливості початку примусового виконання рішень.
За ст. 24 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
З наведеної норми випливає про можливість проведення державним виконавцем виконавчих дій: за місцем перебування чи роботи боржника; за місцезнаходженням майна останнього.
При цьому право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
В свою чергу приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи: 1) за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, б) за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, в) за місцезнаходженням майна боржника.
Згідно ст.ст. 23, 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Міністерство юстиції України забезпечує ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України.
У Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про: 1) прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) приватного виконавця; 2) дату рішення Кваліфікаційної комісії про надання права на здійснення діяльності приватного виконавця; 3) номер посвідчення; 4) виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність; 5) офіс приватного виконавця; 6) реквізити договору страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, строк дії договору, відомості про страховика та страхову суму; 7) зупинення діяльності приватного виконавця; 8) дату та номер рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та вид дисциплінарного стягнення; 9) дату та номер рішення Дисциплінарної комісії про припинення діяльності; 10) прізвище, ім'я та по батькові помічників приватного виконавця (у разі їх наявності).
Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Таким чином відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, містяться в Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Наразі в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже для встановлення обставин протиправності Спірних постанов, необхідним є перевірка судом означених рішень на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
З огляду на відзначені нормативні матеріальні та процесуальні приписи суд відмічає, що 15.11.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяною Леонідівною, на підставі заяви про примусове виконання рішення від 02.10.2019 представника АТ «Банк Форвард» Прохоренко Д.І., прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60598937, згідно виконавчого напису № 2433, виданого 31.08.2019 приватним нотаріусом КМНО Разумовою О.І., про стягнення з ОСОБА_1 22 941,01 грн.
Зі змісту поданої заяви від 02.10.2019, окрім обставин подання її до виконання Приватним виконавцем, убачається про визначення стягувачем майна (грошових коштів) боржника - ОСОБА_1 , а саме рахунку № НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105.
В наведеній площині обставин справи суд зауважує, що у відповідності до ч. 3.1 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно з ч.ч. 6.1, 6.2 ст. 6 вказаного Закону, банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).
Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.
Пунктом 7.1.5 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.
Згідно ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
За п. 6.3 ст. 6 Закону Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Тобто кошти на відповідному рахунку позивачки є її майном в розумінні окресленого чинного законодавства України.
Судом вже відмічалося, що відповідно до п. 21 ч. 3 ст. 18 Закону виконавець саме під час здійснення виконавчого провадження (тобто після його відкриття) має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, тому наявність коштів на банківському рахунку не є обов'язковим встановлювати саме на момент відкриття виконавчого провадження.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.12.2019 у справі № 905/584/19 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86717186, та від 19.08.2019 по справі № 922/1293/15 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83755894.
Судом установлено, що Приватний виконавець здійснює свою діяльність в межах виконавчого округу міста Києва, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру приватних виконавців України за посиланням: https://erpv.minjust.gov.ua/#/search-private-performer.
Зазначений стягувачем у заяві від 02.10.2019 рахунок відкритий в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105.
Таким чином зважаючи, що не тільки місцезнаходження боржника, а й місцезнаходження його майна, зокрема, грошових коштів з урахуванням вимог ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", вимог Цивільного кодексу України в розумінні якого, грошові кошти є майном, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" може бути відкрите виконавче провадження, приймаючи до уваги відкриття Приватним виконавцем виконавчого провадження № 60598937 виходячи з відомостей щодо наявності відкритого рахунку № НОМЕР_4 ОСОБА_1 у АТ «Банк Форвард», який розташований в окрузі м. Київ, враховуючи здійснення останнім своєї діяльності в такому окрузі, невмотивованими, за висновками суду, є доводи позивачки про винесення Постанови-1 з порушенням приписів ст. 24 Закону, що, як наслідок, обумовлює прийняття Приватним виконавцем такого рішення у відповідності до положень ч. 2 ст. 2 КАС України.
В частині вимог щодо протиправності Постанови-2 суд висловлюється про таке.
Пунктом ч. 3 ст. 18 Закону визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Тобто в межах виконавчого провадження виконавець має право накласти арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
При цьому арешт не накладається на кошти на: 1) рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, 2) рахунках із спеціальним режимом використання, 3) спеціальних рахунках, 4) інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Також виконавець має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про операції за рахунками боржника.
Загальний порядок звернення стягнення на кошти боржника визначений у розділі VII Закону.
Зокрема у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 48, ч. 3 ст. 52 Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
В силу р. Х Інструкції, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок здійснення відрахувань здійснюються відповідно до статей 68 - 70 Закону.
При виконанні в примусовому порядку виконавчих документів про стягнення сум коштів, що перевищують п'ять мінімальних розмірів заробітної плати, виконавець у першу чергу перевіряє наявність коштів на рахунках боржника шляхом направлення відповідних запитів, а також перевіряє майновий стан боржника.
Відповідно, з урахуванням положень Закону та Інструкції, перед здійсненням виконавчої дії з накладення арешту на кошти на рахунках боржника, виконавець, у випадку виконання в примусовому порядку виконавчих документів про стягнення сум коштів, що перевищують п'ять мінімальних розмірів заробітної плати, в першу чергу перевіряє наявність коштів на рахунках боржника шляхом направлення відповідних запитів, а також перевіряє майновий стан боржника, для чого виконавцю надані повноваження з отримання від банківських та інших фінансових установ інформації про операції за рахунками боржника, реалізація яких, в той же час, пов'язана із забороною звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунки боржника із спеціальним режимом використання.
Тобто необхідним є встановлення виконавцем статусів як певного рахунку боржника, так і коштів на такому рахунку.
За ч. 1 ст. 73 Закону, стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.
За таких обставин заборонено звертати стягнення на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, та іншу допомогу на дітей, передбачену законом, а відповідно, з огляду на правила, що визначені у ч. 2 ст. 48 Закону, встановленою є також заборона накладення арешту на кошти, що надходять на рахунок боржника із спеціальним режимом використання.
В наведеному блоці питань суд примічає, що Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.
Згідно цього Закону державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям (далі - державна соціальна допомога) - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Сім'я - це особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Права члена сім'ї має одинока особа.
Малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.
До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються: документ, що посвідчує особу; довідка про склад сім'ї.
До складу сім'ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та діти цих осіб віком до вісімнадцяти років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої і вищої освіти до досягнення двадцяти трьох років і які не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, які визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II груп або особами з інвалідністю I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи і здійснює догляд за нею; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. При цьому до складу сім'ї включаються незалежно від місця проживання (перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої і вищої освіти до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.
Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї державними підприємствами зв'язку чи перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім'ї в банківській установі.
Згідно п. 22 «Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям», затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 250 від 24.02.2003, соціальна допомога виплачується раз на місяць за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання уповноваженого представника сім'ї державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку або перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім'ї в банку за його вибором.
Тобто оскільки виплата державної соціальної допомоги здійснюється малозабезпеченим сім'ям, у тому числі на користь допомоги особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, що, в аспекті Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», вказує про отримання такої допомоги малозабезпеченим сім'ям на підставі закону, не накладається арешт на перераховану, на особовий рахунок уповноваженого представника сім'ї в банку за його вибором, державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім'ї.
Матеріали справи свідчать, що позивачка є матір'ю чотирьох дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно довідки № 240 від 05.02.2020, позивачка з 01.01.2017 по 01.05.2020 на рахунок № НОМЕР_5 , відкритий у АТ «Приват банку», отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім'ї.
Таким чином накладення арешту на кошти в межах державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї, які отримує позивачка на рахунок № НОМЕР_5 , відкритий у АТ «Приват банку», і звернення стягнення таких, заборонено в силу Закону.
Поряд з цими фактичними обставинами суд акцентує, що ч. 3 ст. 52 Закону передбачено, що банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову державного виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
З правового аналізу викладених вище норм Закону слідує висновок, по-перше, щодо заборони арешту коштів, що перебувають на рахунках: а) із спеціальним режимом використання, б) спеціальних та в) інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. По-друге, у випадку надходження до банку, іншої фінансової установи, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів постанови про накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, відповідні фінансові установи зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову державного виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Постановою-2, з поміж іншого, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках.
В той же час в Спірній постанові-2 чітко визначено про накладення арешту на рахунки, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 .
Таким чином Приватним виконавцем, з огляду на приписи ч. 3 ст. 52 Закону, в Оскаржуваній постанові-2 відображено, в площині питання звернення стягнення на кошти боржника, заборони, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Суд також примічає, що з наявної у матеріалах справи довідки № 240 від 05.02.2020, яка, між іншим, була подана до Приватного виконавця, не видно, що рахунок № НОМЕР_5 має спеціальний відповідний режим використання.
При цьому дана довідка вказує лише про призначення допомоги на конкретний рахунок, який, зважаючи на приписи п. 22 «Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям», самостійно обрано позивачкою.
Крім цього із відомостей виписки по рахунку № НОМЕР_5 випливає про використання такого, у тому числі, щодо зарахування сум вкладу, а не тільки для отримання позивачкою соціальних виплат.
Окремо суд відзначає про прийняття АТ «Комерційний банк «Приват банк», з яким позивачкою укладено договір SAMDNWFC00030671572 від 28.10.2016 по картці/рахунку № НОМЕР_5 , до виконання Постанови-1.
В той же час доказів повернення цим банком Оскаржуваної постанови-1 без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на відповідному рахунку матеріали справи не містять. Зворотного до суду не представлено.
Додатково суд підкреслює, що у випадку порушення прав позивачки АТ «Комерційний банк «Приват банк» в рамках питань виконання Постанови-1, ОСОБА_1 не обмежена в праві на звернення до суду за захистом своїх порушених прав у визначеному нею відповідному предметі спору.
Враховуючи зазначене щодо оцінки позовних вимог про неправомірність Спірної постанови-2, суд зауважує про необґрунтованість та недоведеність відповідних вимог ОСОБА_1 .
В межах викладеного, суд акцентує, що відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
З вказаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб'єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Крім того зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приймаючи до уваги відсутність порушення з боку Приватного виконавця реальних прав позивачки та прийняття спірних рішень у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
У задоволенні позову б/н від 30.04.2020, з урахуванням поданих уточнень згідно заяви б/н від 05.05.2020, ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко