ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 липня 2020 року м. Київ № 826/4226/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470)
про зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), у якому просить зобов'язати Державну міграційну службу України надати обґрунтовану відповідь на заяву вх.№ОП-М-3939-17 від 30.11.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що із відповіді відповідача від 08.12.2017 року №ОП-М-3939-17/6.1/3066-17 не вбачається жодного висновку з питань викладених у заяві вх.№ОП-М-3939-17 від 30.11.2017. Як зазначає позивач, відповідач лише процитував норми Конституції України та Закону України «Про громадянство України», а відтак відповідач взагалі не розглянув звернення по суті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2018р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в позові не вбачається наявності порушеного права позивача у публічно-правових відносинах, а також правових підстав вчиняти певні дії. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що Конституція Республіки Крим від 06.05.1992 року втратила чинність, а тому відповідь відповідача на звернення позивача підтверджує обґрунтованість та повноту відповіді Державної міграційної служби України.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
30.11.2017 року позивач звернувся до Державної міграційної служби України із заявою вх.№ОП-М-3939-17 від 16.11.2017 про надання йому громадянства Республіки Крим на підставі Конституції Республіки Крим від 06.05.1992 року.
Як вбачається із відповіді відповідача від 08.12.2017 року №№ОП-М-3939-17/6.1/3066-17 про розгляд звернення, відповідач повідомив про те, що статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» також встановлено принцип єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України.
Відповідно до статті 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Не погоджуючись із такою відповіддю відповідача, позивач звернувся з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Частиною 3 статті 3 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (частина 1 статті 4 Закону України «Про звернення громадян»).
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку (стаття 20 Закону України «Про звернення громадян»).
Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року N 2235-III (надалі - Закон N 2235-III) громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону N 2235-III).
Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (стаття 133 Конституція України).
Як встановлено судом, відповідач в межах наданих повноважень у відповідності до норм чинного законодавства розглянуло звернення позивача та листом від 08.12.2017 року №ОП-М-3939-17/6.13066-17 у межах строків, передбачених статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», надав відповідь із зазначенням норм законодавства щодо порушеного у зверненні питання.
Як вбачається із матеріалів справи отримання листа від відповідача №ОП-М-3939-17/6.13066-17 від 08.12.2017 року, позивачем не заперечується.
Правомірність дій відповідача підтверджується Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360, відповідно до якого Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють питання у сфері громадянства є Конституція України та Закон N 2235-III.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Закононом України «"Про громадянство України".
Суд зазначає, що Автономна Республіка Крим згідно статті 133 Конституції України є складовою адміністративно-територіального устрою, то відповідно і виключається можливість набуття громадянства Автономної Республіки Крим.
Суд не приймає посилання позивача на Конституцію Республіки Крим від 06.05.1992 року, відповідно до якої громадяни республіки можуть набувати громадянство Республіки Крим , оскільки Конституція Республіки Крим від 06.05.1992 року була скасована Законом України від 17.03.1995 року №92/95-ВР, а відтак посилання позивача є безпідставним та необґрунтованим.
Отже, твердження та судження позивача щодо неповноти та необґрунтованості відповіді ґрунтуються лише на власних твердженнях позивача як зацікавленої особи, однак об'єктивно ніяким іншим джерелом доказування не підтверджені та суду не надані. Докази, які свідчать, що наданою відповіддю Державної міграційної служби України на звернення позивача відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів в матеріалах справи відсутні.
Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги , є необґрунтованими та
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська