ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 липня 2020 року м. Київ № 640/7074/20
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр-т Космонавта Комарова, 7, код ЄДРПОУ 22886300) з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіальної управління юстиції м. Києві Бочковського Тараса Олександровича (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32, код ЄДРПОУ 34691374), третя особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати дії Головного державного виконавця Бочковського Тараса Олександровича неправомірними;
- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 25.11.2019 ВП №60697076 в розмірі 16692,00 (шістнадцять тисяч шістсот дев'яносто дві грн 00 коп).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що Центр діяв в межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства, вжив всі заходи для виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 листопада 2010 року у справі № 2-6260/10 та ВП № 60697076, але здійснити виплату стягувачу - ОСОБА_1 не мав можливості через поважні причини, а саме - відсутність бюджетних призначень на вказані цілі.
Ухвалою суду від 10 квітня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на адміністративний позов суду не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
25 листопада 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Т.О. відкрито виконавче провадження № 60697076 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-6260/10, виданого 29.08.2018 року Дарницьким районним судом міста Києва про зобов'язання Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації провести виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення, із розрахунку 5 мінімальних заробітних плат за 2008,2009, 2010 рік та одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Також, 25 листопада 2019 року головним державним виконавцем була винесена постанова № 60697076 про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто виконавчий збір з боржника у розмірі 16 692,00 грн.
Не погоджуючись із винесеною постановою, вважаючи її протиправною і такою, що порушуює права, інтереси та обов'язки, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі по тексту - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі по тексту - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Позивач вказує, що відповідачем неправомірно винесена постанов про стягнення виконавчого збору, оскільки виконання рішення здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Суд, проаналізувавши матеріали справи, не погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.
Частиною третьої статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Водночас, частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено виключний перелік підстав, за якими виконавчий збір не підлягає стягненню з боржника.
Так, пунктом 3 частини п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі по тексту - Закон № 4901-VI) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Відповідно частини першої статті 2 вказаного Закону, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган.
Частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Суд зазначає, що за виконавчим листом № 2-6260/10, виданим 29 серпня 2018 року Дарницьким районним судом міста Києва не передбачено стягнення з боржника коштів, а зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на провести виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2008,2009,2010 роки, відповідно до розміру встановленого статтею 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Тобто, у даному випадку має місце виконання рішення суду зобов'язального характеру, що здійснюється в порядку, визначеному Законом № 1404-VIII, а не Законом № 4901-VI.
За таких обставин неможливо застосувати до спірних правовідносин положення пункту 3 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII, оскільки виконання виконавчого листа не здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 286/125/17, від 31 січня 2019 року у справі № 161/502/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 281/406/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова від 25.11.2019 року № 60697076 про стягнення з боржника виконавчого збору винесена держаним виконавцем правомірно, а тому скасуванню не підлягає.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваної постанови, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. У задоволенні адміністративного позову Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр-т Космонавта Комарова, 7, код ЄДРПОУ 22886300) - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).
Суддя Н.Г. Вєкуа