ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2020 року м. Київ № 761/3319/19
Суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Погрібніченко І.М. розглянувши заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення у адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
провизнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року скасовано в частині відмовлених позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві, що полягають у обмеженні з 01 січня 2018 року виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії до розміру 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб та зобов'язання здійснити виплату пенсії позивачу з 01 січня 2018 року у повному обсязі без будь - яких обмежень, відповідно до статей 43, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві, що полягають у обмеженні з 01 січня 2018 року виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії до розміру 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м.Києві здійснити виплату пенсії позивачу з 01 січня 2018 року у повному обсязі без будь - яких обмежень, відповідно до статей 43, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року залишено без змін.
03 жовтня 2019 року судом у даній справі видано виконавчий лист.
03 червня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну способу виконання рішення у адміністративній справі № 761/3319/19, в якій просив:
постановити ухвалу суду якою стягнути на користь позивача з Головного Управління Пенсійного фонду України в м Києві визначений та визнаний відповідачем борг по пенсії позивача за період з 01.01.2018р. по 10.07.2019р. у сумі -102456,86грн.;
видати виконавчий лист про примусове стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь позивача - 102456,86грн.
Дана заява обґрунтована незгодою позивача з діями Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати перерахованої суми пенсії, відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2019 року у порядку та спосіб, передбачений постановою постанови Кабінету Міністрів України "Про питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" від 22.08.2018 №649.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2020 року заяву позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду призначено судове засідання на 18.06.2020 року.
У судове засідання 18.06.2020 року сторони не прибули.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Дослідивши заяву ОСОБА_1 , судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Стаття 129 Конституції України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Принцип обов'язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов'язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановлені відповідальності за невиконання таких рішень.
Вказаний принцип обов'язковості судових рішень поряд із Конституцією України знайшов своє відображення і в Кодексі адміністративного судочинства України, а саме у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України - судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (пункт 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції") право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі "Піалопулос та інші проти Греції", якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.
Згідно з пунктом 66 Рішення Європейського Суду у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.
Отже, суд приходить до висновку, що невиконання боржником судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Тобто, із змісту даної норми вбачається, що стаття 378 Кодексу адміністративного судочинства України визначає підстави та порядок відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного його виконання у процесі виконавчого провадження.
Наведена норма не містить виключного переліку обставин, що є підставою для вирішення питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Під зміною способу та порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленим судом.
Відтак, встановлення способу виконання рішення не повинно змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Під порядком виконання рішення слід розуміти законодавчу послідовність і зміст виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов'язки суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.
Під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб. Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що передбачені законом підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 відсутні, оскільки обставини та вимоги, заявлені ним у заяві, є правовідносинами, які не були предметом вирішення у справі №761/3319/19, та можуть слугувати підставами для подання окремої позовної заяви.
Керуючись статтями 6, 241, 242, 248, 294, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 03.06.2020 року про зміну способу та порядку виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2019 року.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.М. Погрібніченко