10 липня 2020 року справа № 580/1590/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, далі - відповідач 1), Державної податкової служби України (пл. Львівська, 8, м. Київ, 04053, далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача 1 від 11.02.2020 №Ф-2799-55;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 від 23.04.2020 №14245/6/99-00-08-06-01-06.
Ухвалою суду від 13.05.2020 прийнято позовну заяву до та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” він звільнений від сплати за себе єдиного внеску, як особа з інвалідністю ІІ групи. При цьому, зазначає, що помилково підготував та подав звіти про суми нарахованого єдиного соціального внеску, відповідно, помилково відобразив нарахування єдиного внеску. Разом з тим, позивач вважає, що такі суми помилково нарахованого єдиного соціального внеску не підлягає ним до сплати, оскільки договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, а тому просить вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення Державної податкової служби України від 23.04.2020 №14245/6/99-00-08-06-01-06 скасувати.
Відповідачі позов не визнали, надали до суду відзив на позов, у якому зазначили, що позивач узгодив дане грошове зобов'язання по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом подання відповідного звіту. При цьому, будь-якої повторної подачі змін чи уточнень до даного звіту не передбачено, у зв'язку з чим вважають, що позов задоволенню не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, знаходиться на загальній системі оподаткування.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення №004190.
Позивачем подані до відповідача 1 звіти про суми нарахованого єдиного соціального внеску від 04.02.2017 №1700003927, від 11.02.2019 №3073, від 13.03.2019 №4342.
Головним управлінням ДПС у Черкаській області сформовано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-2799-55, згідно якої заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску становить у сумі 31343 грн. 07 коп.
Не погоджуючись із вказаною вимогою позивачем подано скаргу до ДПС України.
Рішенням ДПС України від 23.04.2020 №14245/6/99-00-08-06-01-06 вищевказану вимогу від 11.02.2020 №Ф-2799-55 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано, що нормативно-правовим документом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом №2464-VІ визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 статті 2).
Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску (ч. 1 ст. 12 Закону №2464-VІ). Адміністрування єдиного соціального внеску включає в себе ідентифікацію, облік платників ЄСВ та об'єктів оподаткування, сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою ЄСВ відповідно до законодавства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 “Про Державну фіскальну службу України” (далі - постанова №236) Державна фіскальна служба України (ДФС) здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом.
Положеннями частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пп. 3 п. 1 розділу ІІ наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 “Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 6 розділу VI наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 “Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до п. 5 розділу VI вищенаведеної Інструкції протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) не підлягає адміністративному оскарженню в частині сум недоїмки, які виникли на підставі поданих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу доходів і зборів вищого рівня або суду платник зобов'язаний одночасно письмово повідомити орган доходів і зборів, який направив вимогу.
Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VІ особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи.
20 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу №805/2195/17-а висловив позицію про те, що відповідно до ч. 4 ст.4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Верховний Суд також наголосив, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов: по-перше, необхідно мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Враховуючи статус ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю ІІ групи, він може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування позивач не укладала.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач підпадає під зазначену категорію осіб, які звільняються за себе від сплати єдиного соціального внеску (ч. 4 ст.4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”), про що повідомив відповідача, однак у звітах про суми нарахованого єдиного соціального внеску від 04.02.2017 №1700003927, від 11.02.2019 №3073, від 13.03.2019 №4342, помилково відобразив суми нарахування єдиного внеску.
Необхідно зазначити, що Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року №435, не передбачено виправлення помилки у звіті щодо нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування після закінчення звітного періоду, а тому позивач не мав можливості самостійно виправити таку помилку.
Таким чином, суд дійшов висновку визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Черкаській області від 11.02.2020 №Ф-2799-55.
Разом з цим, вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 23.04.2020 №14245/6/99-00-08-06-01-06 про результати розгляду скарги - не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 56.1, 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
Згідно п. 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Аналіз приписів п.п. 56.1, 56.2 та 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавцем, дійсно, закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги, до суду.
Водночас, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Так, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Однак, у спірних правовідносинах рішення ДПС України від 23.04.2020 №14245/6/99-00-08-06-01-06 не є юридично значимим для позивача, оскільки жодних заходів його реалізації щодо позивача не передбачає, оскільки ним лише залишено чинним (таким, що має обтяжувальну дію щодо позивача) винесену раніше ГУ ДПС у Черкаській області вимогу про сплату боргу від 11.02.2020 №Ф-2799-55.
Таким чином, рішення ДПС України від 23.04.2020 №14245/6/99-00-08-06-01-06, прийняте за результатами розгляду скарги позивача, не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, відтак, підстави до скасування такого рішення та задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.04.2020 у справі 360/1050/19.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Черкаській області від 11.02.2020 №Ф-2799-55.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Гайдаш