30 червня 2020 р. № 400/4442/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про:визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач) в якому просить визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у включенні до загального стажу військової служби, а саме до календарної вислуги років, час навчання позивача у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 15.08.1996 р. по 19.06.1999 р.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 включити до загального стажу військової служби, а саме до календарної вислуги років, час навчання позивача у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 15.08.1996 року по 19.06.1999 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що в період з 15.08.1996 року по 19.06.1999 року, він навчався у Донецькому ліцеї з посиленою військово - фізичною підготовкою.
29 вересня 2019 року ОСОБА_1 подав до військової частини НОМЕР_1 рапорт про перерахування йому вислуги років з урахуванням навчання у вищезазначеному Ліцеї.
Проте, відповідачем, відповідно до відповіді від 11.11.2019 р. за вих. 1/89/1254 ОСОБА_1 було відмовлено. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування у строк військової служби строку навчання у ліцеї.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнав, аргументувавши свою позицію тим, що ст.24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» не дає змоги зарахувати період навчання у військовому ліцеї до військової служби, оскільки дана норма не узгоджується з іншими статтями Закону.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до наказу № 4 від 15 серпня 1996 року позивача було зараховано до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Згідно наказу № 40 від 19.06.1999 року позивачу вручено атестат про повну загальну середню освіту.
Отже, в період з 15 серпня 1996 року по 19 червня 1996 року позивач проходив навчання у Донецькому ліцеї .
29 вересня 2019 р. ОСОБА_1 подав до військової частини НОМЕР_1 рапорт про перерахування йому вислуги років з урахуванням навчання у Донецькому ліцеї.
Відповідач листом від 11.11.2019 р. за вих. 1/89/1254 відмовив позивачу в зарахуванні часу навчання в Донецькому ліцеї в період з 15.08.1996 року по 19.06.1999 року до загального стажу військової служби, а саме до календарної вислуги років. Відмова вмотивована тим, що вказаний ліцей є закладом освіти, який характеризується певною специфікою навчання, але навчання в ньому не дорівнює проходженню військової служби, та Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачено, що початком перебування на військовій службі вважається вступ до ліцею.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 24 Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 19червня 1992 року) було визначено, що для допризовників, призовників і військовозобов'язаних початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом.
Перебування на військовій службі громадян, які навчаються у військово-навчальних закладах, передбачено статтею 25 Закону №2232-ХІІ.
Громадяни України, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2232-ХІІ можуть проходити попередню підготовку в загальноосвітніх навчальних закладах, військових ліцеях, ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, у військових оркестрах, навчальних закладах громадських організацій, на підготовчих курсах при вищих військових навчальних закладах або військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.
Відповідно до Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.1999 № 717, ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середньої загальноосвітньої школи ІІІ ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків, створений з метою загальноосвітньої та військово-фізичної підготовки юнаків для подальшого вступу до вищих навчальних закладів єдиної системи військової освіти.
Статтею 2 Закону №2232-ХІІ встановлено вичерпний перелік видів військової служби, до яких відноситься: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Такого виду військової служби, як навчання у ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою вказаний перелік не містить.
За змістом згаданої вище статті необхідною умовою прийняття на військову службу є, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку, передбаченого ст.15 та 20 цього Закону.
Виходячи з аналізу вище вказаних правових норм, суд приходить до висновку, що ліцей, у якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону № 2232-ХІІ, а тому строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання у такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині четвертій статті 2 цього Закону.
Крім того, статтею 2 Закону №2232-ХІІ встановлено вичерпний перелік видів військової служби, в якому такого виду військової служби, як навчання у ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, не міститься.
Суд враховує, що за правилами ст. 15 ч. 1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку, тоді як набір до ліцею здійснюється у віці 15-16 років, тобто, на час навчання у ліцеї позивач не мав статусу військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі №21-7а12,від 16.04.2013 у справі №21-107а13, від 01.10.2013 у справі №21-330а13.
Відповідно до ч. 5ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Оцінюючи усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 п. 12 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати. Доказів понесення судових витрат відповідач суду не подав.
Керуючись 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Мельник