справа№380/2979/20
08 липня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України та зобов'язання вчинити дії, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Львівський обласний військовий комісаріат.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами :
- визнати протокольне рішення № 182 від 27 грудня 2019 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову підполковнику ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання та втрати працездатності, пов'язаних із захистом батьківщини - незаконним;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 , як особі яка втратила працездатність та отримала захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10 липня 2018 року проходив Військово-лікарську комісію хірургічного профілю ВМКЦ Західного регіону на підставі розпорядження командира В/ч НОМЕР_1 від 15 червня 2018 року № 28 та за результатами огляду ВЛК від 10 липня 2018 року встановлено захворювання, які пов'язані із захистом Батьківщини та визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 1009/1 від 10 липня 2018 року. Вказує, що позивач звільнений наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 вересня 2018 року № 398 з військової служби у запас відповідно до «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року №1153/2008, та Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року№2232-ХІІ, на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 - за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, з правом носіння військової форми одягу, що підтверджується наказом командира військової частини від 19 вересня 2018 року №194. Зазначає, що 19 вересня 2018 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та знято з усіх видів забезпечення. У жовтні 2018 року позивач направлений Яворівською центральною районною лікарнею на обласну МСЕК для встановлення інвалідності, або ступеню втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. але в жовтні 2018 року, під час огляду членами комісії МСЕК № 3, не встановлено інвалідності та не визначено ступінь втрати працездатності у відсотках з посиланням на те, що одноразова грошова допомога (далі ОГД) в разі захворювання військовослужбовцям Збройних Сил України не виплачується. Вказує, що у травні 2019 року повторно звернувся до МСЕК щодо встановлення ступені втрати працездатності у відсотках. Для повторного проходження МСЕК, голова комісії поставив вимогу поновити документи медичного огляду. Після проходження МСЕК 25-29 травня 2019 року позивачу встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 25%, і видано довідку за № 002275 від 29 травня 2019 року. Позивач у червні 2019 року через Яворівський районний військовий комісаріат направив документи для розгляду їх комісією Міністерства Оборони України для встановлення розміру ОГД. Однак, позивач отримав повідомлення з Львівського обласного військового комісаріату про те що, на виконання протокольного рішення від 05 липня 2019 року № 88 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в ході розгляду поданих мною документів комісією Міністерства Оборони України згідно з пунктом 7 частини другої статті 16 Закону(у редакції Закону України від 06.09.2018 року №2522-VIII) відмолено у виплаті ОГД у зв'язку з тим, що ступінь втрати працездатності встановлено в понад трьохмісячний термін після звільнення з військової служби, з посиланням на дату огляду комісією МСЕК 25-29 травня 2019 року. Вказує, що на власне звернення в 2019 році на засідання комісії МСЕК отримав довідку за № 002299 від 09 жовтня 2019 року про результати визначення у застрахованої особи втрати професійної працездатності у відсотках на підставі огляду проведеного у період з 05 по 18 жовтня 2018 року та у жовтні 2019 року повторно направив документи для розгляду їх комісією Міністерства Оборони України для встановлення розміру ОГД. Однак, позивач отримав повідомлення з Львівського обласного військового комісаріату про те що, на виконання протокольного рішення від 05 липня 2019 року № 88 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в ході розгляду поданих повторно документів комісією Міністерства Оборони України згідно з пунктом 7 частини другої статті 16 Закону(у редакції Закону України від 06.09.2018 року №2522-VIII) знову відмолено у виплаті ОГД у зв'язку з тим що ступінь втрати працездатності встановлено в понад трьохмісячний термін після звільнення з військової служби з посиланням на дату видачі довідки 09 жовтня 2019 року, а не на дату проведення огляду з 5 по 18 жовтня 2018 року, яка не перевищує вказаного в законі терміну. Відтак вважає вказані дії відповідача протиправними та просить суд задовольнити позов.
Ухвалою суду від 21 квітня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 05.06.2020 продовжено строк розгляду справи, строк на надання відзиву відповідачу та залучено третю особу Львівський обласний військовий комісаріат.
Відповідач направив до суду відзив на позовну заяву у якому проти позовних вимог заперечує повністю. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що відповідно до п.3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги затвердженого Кабінетом Міністрів України від 25.12.2013 № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до повідомлення Міністерства охорони здоров'я від 27.04.2016 №16.06-16/625-16/10515, надісланого на адресу Міністерства оборони України, встановлення інвалідності у розумінні, пп.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 3 Порядку, затвердженого ПКМУ від 25 грудня 2013 року №975, вважається дата проходження первинного огляду МСЕК. Вважає, що не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що він проходив огляд МСЕК у жовтні 2018 року та йому на той час не було встановлено втрату працездатності оскільки були відсутні виплати одноразової грошової допомоги. Вважає відповідні твердження позивача голослівними та такими, що не підтверджуються жодними доказами, що наявні в матеріалах справи. Зазначає, що комісія МСЕК при надходженні документів від заявника в жовтні 2018 року не вбачала підстав для встановлення ступіня втрати працездатності. Жодних доказів, про те, що посадові особи МСЕК не належним чином здійснювали свої обов'язки або ж надали не правомірний висновок, позивач не надав. Таким чином, саме 22.05.2019 (згодом 03.10.2019) вперше органи МСЕК дійшли висновку про наявність підстав для встановлення позивачу 25 % втрати працездатності. Вказує, що позивач звільнений з військової служби 19.09.2018, а за приписами п. 7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий-захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Таким чином, 27 грудня 2019 року розглянувши документи позивача Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомога та компенсаційних сум дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, що відображено у п.30 протоколу № 182. Вважає, що Комісія Міністерства оборони України приймаючи рішення діяла виключно у межах у спосіб та на підставі законодавства та нормативно-правових актів України. Просить в позові відмовити.
Представник третьої особи подав суду пояснення в яких зазначив, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Вказує, що 28.10.2019 пакет документів позивача скерований до розпорядника коштів для прийняття рішення та Комісія Міністерства оборони України відмовила позивачу 27.12.2019 на підставі п.п.7 п. 2 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий-захист військовослужбовців та членів їх сімей». Просить суд відмовити в задоволенні позову.
Суд враховує положення постанови КМ України від 11.03.2020 року №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, зі змінами, якими запроваджено з 12.03.2020 до 22 травня 2020 на усій території України карантин, а також постанови КМ України від 20 травня 2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів” якою установлено з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. продовживши на всій території України дію карантину. 17.06.2020 на засіданні Кабінету Міністрів України прийнято рішення про продовження дії карантину до 31.07.2020.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 року №540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ VI “Прикінцеві положення” КАС України доповнено пунктом 3 яким визначено, що “під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, щодо строку розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження тощо продовжуються на строк дії такого карантину”.
Суд на підставі заяв по суті справи, якими згідно ч.3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, є позов та відзив, і поданих сторонами доказів
встановив:
ОСОБА_1 10 липня 2018 року, за результатами огляду ВЛК від 10 липня 2018 року встановлено захворювання, які пов'язані із захистом Батьківщини та визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 1009/1 від 10 липня 2018 року (а.с.12-13).
Підполковник ОСОБА_1 , начальник командного пункту - заступник начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_1 , звільнений наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 вересня 2018 року № 398 з військової служби у запас відповідно до «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року №1153/2008, та Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 - за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, з правом носіння військової форми одягу, що підтверджується наказом командира військової частини від 19 вересня 2018 року №194 (а.с.14).
На підставі звернення позивача про розгляд питання виплати одноразової грошової допомоги, Міністерство Оборони України листом від 24.07.2019 №7342 (а.с.16) повідомило про прийняте рішення від 05.07.2019 №88 про відмову у виплаті, у зв'язку з пропуском трьохмісячного терміну встановлення ступеня втрати працездатності після звільнення з військової служби (а.с.16)
Медико-соціальною експертною комісією 09.10.2019 видано довідку №002299 від 09.10.2019 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності згідно свідоцтва про хворобу №1009/1 від 10.07.2018 та вказано дату огляду 05.10.2018 - 18.10.2018 (а.с.15).
Позивач повторно звернувся із заявою до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги, однак листом від 24.01.2020 № 704 (а.с.17), повідомлено про результати розгляду заяви (а.с.18) та надано витяг з протоколу №182 від 27.12.2019 засідання комісії, згідно якого позивачеві відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із порушенням строків встановлення ступеня втрати працездатності (а.с.18).
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч.3 ст.77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, установлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ст. 1-2 Закон № 2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно ч. 1 ст. 16 Закону № 2011 визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання і частиною 2 ст. 16 Закону № 2011 встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військо службовців та членів їх сімей», встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Пунктом 7 Порядку № 975 передбачено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від:
70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю строкової військової служби, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
При цьому, п. 3 Порядку № 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд встановив, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби 19.09.2018, а згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 09.10.2019 №002299 встановлено 25% втрати професійної працездатності на дату огляду 05.10.2018 - 18.10.2018 (а.с.15).
Пункт 8 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення №1317) передбачено, що датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення.
Відтак, суд дійшов висновку, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у розглядуваному випадку, є дата з якої встановлено втрату професійної працездатності, що зазначена в довідці, а саме дата огляду позивача 05.10.2018-18.10.2018, що узгоджується із положеннями пункту 8 Порядку №1317.
Саме питання щодо дати встановлення 25% втрати професійної працездатності і стало причиною на підставі якої позивачу відмовлено у призначені і виплаті одноразової грошової допомоги.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку що позивач не пропустив трьохмісячного терміну для встановлення втрати професійної працездатності після звільнення відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військо службовців та членів їх сімей», та є всі наявні умови для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, а саме: причина втрати професійної працездатності згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 09.10.2019 №002299 - на підставі свідоцтва про хворобу № 1009/1 від 10 липня 2018 року, яким встановлено захворювання, які пов'язані із захистом Батьківщини та визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час; час втрати професійної працездатності - 18.10.2018 дата звільнення 19.09.2018; причина звільнення, згідно Наказу №194. на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року№2232-ХІІ - за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Однак, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Суд, з огляду на завдання адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, бере до уваги те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд наголошує, що відповідно до ст. 13 Європейської конвенції з прав людини кожен, чиї права, свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з рішенням Конституційного суду України від 30.01.2003 у справі № 1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Як зазначено у Протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2019 № 182, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Підставою для такої відмови позивачу вказано саме п. 7 ч 2 ст 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Неподання позивачем комісії всіх необхідних документів не було б підставою для відмови у такому призначенні одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 (№ К/9901/58213/18).
Враховуючи обставини справи, для належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 , як особі яка втратила працездатність та отримала захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.. 1, 2, 5,19, 20, 72, 77, 241-246, 263, суд, -
ухвалив :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати протокольне рішення № 182 від 27 грудня 2019 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови підполковнику ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання та втрати працездатності, пов'язаних із захистом батьківщини.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України (Повітрофлотський пр-т, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ : 00034022) прийняти рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ), як особі як втратила працездатність та отримала захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 08.07.2020.
Суддя Коморний О.І.