справа №1.380.2019.005130
30 червня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий-суддя Костецький Н.В.,
секретар судового засідання Терлецький О.О.,
за участю:
представник позивача Сенишин Я.Б.,
представник відповідача Брик І.С.,
представник третьої особи не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного із позовом до Господарського суду Львівської області, в якому просить суд стягнути з Господарського суду Львівської області (вул. Личаківська, 128, м. Львів, 79014, код ЄДРПОУ 03499974) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 553538,52 грн вихідної допомоги.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 10.09.2019 наказом Голови Господарського суду Львівської області № 296-к суддю ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із припиненням повноважень судді. За приписами статті 44 Кодексу законів про працю України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті п'ятому частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Проте, при звільненні ОСОБА_1 відповідачем допущено порушення трудового законодавства, що стосується нарахування та виплати належних ОСОБА_1 сум при звільненні, а саме не виплачено вихідну допомогу відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України. Вказує, що суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності. Проте, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 12.04.2012 № 9- рп/2012 не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
Ухвалою суду від 10.10.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву, треті особі - у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати пояснення щодо позову або пояснення щодо відзиву у п'ятиденний строк з дня отримання відзиву.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 04.11.2019 (вх. № 40582), у якому зазначає, що в наказі Голови Господарського суду Львівської області від 10.09.2019 № 296-к «Про припинення трудових відносин із суддею Пазичевим В.М.» відсутнє посилання на пункт п'ятий частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України. Трудові відносини із суддею ОСОБА_1 припинено у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років на підставі статей 120, 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Окрім того позивачем не доведено, що він є посадовою особою, оскільки не наведено переліку виконуваних ним організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків. Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» право на нарахування вихідної допомоги у судді ОСОБА_1 на дату звільнення відсутнє. Право на отримання такої вихідної допомоги мають лише судді, які вийшли у відставку. Однак, Рішенням Вищої ради правосуддя від 05.09.2019№ 2352/0/15-19 ОСОБА_1 у звільненні з посади судді Господарського суду Львівської області у відставку відмовлено. Звертає увагу, що оскільки спірні правовідносини не мають на меті визнання протиправним та скасування індивідуального акта (наказу) чи окремих його положень та чи інших встановлених способів захисту в адміністративному процесі, позивачем обрано спосіб захисту порушених прав, який випливає не з адміністративних правовідносин. Просить відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою від 12.11.2020 суд перейшов із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
12.11.2019 представник позивача подав відповідь на відзив (вх. № 41992), зазначає, що судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції та законів України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним законом, яким передбачено виплату вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, питання щодо виплати вихідної допомоги суддям звільненим у зв'язку із закінченням повноважень вказаним спеціальним законом не врегульовано, відтак застосуванню підлягають норми загального закону - Кодексу законів про працю України. Окрім того вказує, що спір з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби підлягає розгляду адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства.
Представник позивача 12.11.2019 подав заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 41940), відповідно до якої просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Господарського суду Львівської області (вул. Личаківська, 128, м. Львів, 79014, код ЄДРПОУ 03499974) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) всіх належних йому сум (вихідної допомоги) при звільненні з займаної посади;
- стягнути з Господарського суду Львівської області (вул. Личаківська, 128, м. Львів, 79014, код ЄДРПОУ 03499974) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 553 538, 52 грн вихідної допомоги.
Відповідно до відзиву на заяву про збільшення позовних вимог від 20.11.2019 (вх. № 43307), запереченнях на відповідь на відзив від 20.11.2019 (вх. № 43261) представник відповідача зазначає, що у наказі Голови Господарського суду Львівської області від 10.09.2019№ 296-к відсутнє посилання на пункт п'ятий частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, відтак просить відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача подав пояснення по справі 27.11.2019 (вх. № 44662). Зазначає, що у випадку якщо посилання на статтю 41 Кодексу законів про працю України, як на підставу звільнення позивача є обов'язковим в наказі про розірвання трудових відносин, що не вказано відповідачем, підтверджує протиправність дій відповідача. Норма пункту п'ятого частини першої статті 41 Кодексу законіа про працю України регулює припинення повноважень посадових осіб. Оскільки кількість посадових осіб є значною, а порядок припинення ними повноважень передбачається рядом спеціальних нормативних актів, які регулюють правовий статус цих осіб, норма пункту п'ятого частини першої статті 41 Кодексу законіа про працю України є загальною, відсилочною нормою до спеціального закону - Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Рада суддів України наголошує, що особливості правового статусу, обумовлені специфікою службової діяльності судді не повинні дискримінувати суддів порівняно з іншими працівниками, а навпаки, мають забезпечувати необхідні умови для здійснення суддею своїх службових повноважень. Також, згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Представник третьої особи подав пояснення по справі від 27.11.2019 (вх. № 3875 ел), від 02.12.2019 (вх. № 45596), згідно яких зазначає, що в наказі Голови Господарського суду Львівської області від 10.09.2019 № 296-к відсутнє посилання на пункт п'ятий частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України. Право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою мають лише судді, які вийшли у відставку. Проте, суддя Пазичев В.М. звільнений як суддя, повноваження якого припинились у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років, а не у зв'язку з виходом у відставку. Просить відмовити в задоволенні позову.
16.12.2019 на адресу суду від представника позивача надійшли заперечення на пояснення від 16.12.2019 (вх. № 48156), а також заяву про вирішення питання про судові витрати (вх. № 48130). Зазначає, що третя особа у своїх поясненнях вказує на те, що права позивача не були порушені, оскільки в наказі немає посилання на норми статті 41 Кодексу законів про працю України. Однак, факт звільнення позивача з посади в зв'язку з припиненням повноважень та не зазначення в наказі посилання на сатттю 41 Кодексу законів про працю України не тільки не звільняє відповідача від обов'язку належного нарахування та виплати позивачу сум вихідної допомоги, а навпаки, свідчить про порушення відповідачем прав позивача. Станом на день подання позову орієнтовний розрахунок витратна правову допомогу становить 12000,00 грн, просить питання про судові витрати вирішити після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Ухвалою від 17.12.2019 суд перейшов із спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою від 15.01.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
13.02.2020 представник відповідача подав клапотання (вх. № 8059), згідно з яким просить не зупиняти провадження у справі до вирішення справи № 9901/521/19 Великою Палатою Верховного Суду про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 05.09.2019 № 2352/0/15-19 «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Львівської області у відставку», зобов'язання Вищої ради правосуддя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення його з посади судді Господарського суду Львівської області у відставку.
Представник позивача подав пояснення від 21.02.2020 (вх. № 9856) згідно з яким просить позов задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, відповідь на відзив, поясненнях, запереченнях на пояснення, просив позов задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо зодаволення позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, відзиві на заяву про збільшення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи в судове засіданн 05.05.2020 не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення судової повістки, подав клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 30.06.2020 представник третьої особи повторно не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення судової повістки, 10.06.2020 подав клопотання про розгляд справи без його участі (вх. № 5293 ел).
Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з наказом Голови Господарського суду Львівської області від 10.09.2019 № 296-к «Про припинення трудових відносин із суддею Пазичевим В.М.» відповідно до статей 24, 120, 125, 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 116 Кодексу законів про працю України, статті 24 Закону України «Про відпустки» та Рішення Вищої ради правосуддя від 05.09.2019 № 2352/0/15-19 трудові відносини із суддею ОСОБА_1 припинено 10.09.2019 у зв'язку із досягненням ним шістдесяти п'яти років та припиненням повноважень судді.
Позивач, не погоджуюсь із бездіяльністю Господарського суду Львівської області щодо нарахування та виплати всіх належних йому сум при звільненні з займаної посади, а саме нарахування та виплати вихідної допомоги, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Статтею 26 Коституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом виникнення спірних правовідносинах) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з частиною 1 статті 52 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Відповідно до частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді, правом судді на відставку.
Згідно з частиною 1 статті 119 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.
Відповідно до статті 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п'яти років 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
За приписами частин 1, 2 статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повноваження судді припиняються з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років.
Про наявність підстави для припинення повноважень судді голова суду, в якому суддя обіймав посаду, не пізніш як за місяць до дня, зазначеного в частині першій цієї статті, повідомляє Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України. До повідомлення додаються документи на підтвердження факту досягнення суддею шістдесяти п'яти років.
Відповідно до частини 1 статті 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Таким чином, повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п'яти років, що є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Судом встановлено, що згідно з наказом Голови Господарського суду Львівської області від 10.09.2019 № 296-к «Про припинення трудових відносин із суддею Пазичевим В.М.» відповідно до статей 24, 120, 125, 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 116 Кодексу законів про працю України, статті 24 Закону України «Про відпустки» та Рішення Вищої ради правосуддя від 05.09.2019 № 2352/0/15-19 трудові відносини із суддею ОСОБА_1 припинено 10.09.2019 у зв'язку із досягненням ним шістдесяти п'яти років та припиненням повноважень судді.
Позивач вважає, що Господарським судом Львівської області відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України протиправно не виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, оскільки позивача звільнено з посади на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України.
За приписами пукту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
Відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Сисиемний аналіз вказаних норм, свідчить про те, що у разі припинення трудового договору у випадках припинення повноважень посадових осіб, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Суд погоджується із твердженням позивача про те, що суддя є посадовою особою, оскільки суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.07.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» з метою забезпечення однакового та правильного застосування судами законодавства, що встановлює гарантії незалежності судової влади, Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення, зокрема, оскільки професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади, судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції та законів України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.
Однак, знгідно статтею 1 Кодексу законів про працю, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Таким чином, кодекс законів про працю є загальним законом, який регулює трудові відносини всіх працівників.
Спеціальним Законом України, який регулюєю спірні правовідносини є Закон України «Про судоустрій та статус суддів», який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, спеціальним Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено виплату вихідної допомиги судді, повноваження якого припинені у разі досягнення суддею шістдесяти п'яти років.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.11.2013 року №10-рп/2013 зазначає, що вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Відтак, парламент відповідно до своїх повноважень встановив грошову допомогу та визначив її розмір, відповідно до частини 1 статті 143 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Таким чином, суд зазначає, що спеціальним законом Законом України «Про судоустрій і статус суддів» врегульовано питання виплати суддям вихідної допомоги, проте парламентом в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» не встановлено вихідної допомоги суддям при припиненні повноважень судді, зокрема, у разі досягнення суддею шістдесяти п'яти років.
Окрім того, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», що є спеціальним законом не передбачено застосування норм трудового законодавства щодо виплати вихідної допомоги суддям.
Таким чином, норми Кодексу законів про працю не підлягають застосуванню до спірних правовідносин,
Трудові відносини із суддею ОСОБА_1 згідно з наказом Голови Господарського суду Львівської області від 10.09.2019 № 296-к «Про припинення трудових відносин із суддею Пазичевим В.М.» припинено відповідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку із досягненням ним шістдесяти п'яти років та припинення повноважень судді.
Відповідно до вказаного наказу позивача не звільнено відповідно дпункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законіа про працю України. Вказаний наказ є чинним, позивач не оскаржує наказ Голови Господарського суду Львівської області від 10.09.2019 № 296-к «Про припинення трудових відносин із суддею Пазичевим В.М.»
Щодо писилань позивача на те, що невиплата вихідної допомоги у разі припинення повноважень судді, передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю є дискримінацією у реалізації його трудових прав, порушення рівності у трудовий правах та гарантіях, суд зазначає наступне.
Згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява №36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява №20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява №10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).
Відтак, оскільки трудові відносини із суддею ОСОБА_2 В ОСОБА_3 припинено відповідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який не передбачає виплату вихідної допомоги у зв'язку припинення повноважень судді, це не свідчить про дискримінацію особи у зв'язку із невиплатою відповідачем вихідної допомоги передбаченою Кодексом законів про працю України, з тих підстав, що така вихідна допомога виплачується у разі звільнення у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.
На підставі наведеного, суд зазначає, що оскільки до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, як загального закону, так як спеціальним законом - Законом України "Про судоустрій і статус суддів" врегульовано питання виплати вихідної допомоги суддям; оскільки суддю Пазичева В.М. звільнено саме відповідно до норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а не на підставі норм Кодексу законів про працю України, за встановлених в цій справі обставин та з огляду на правове регулювання, відсутні законні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги, у зв'язку із припиненням повноваженнь судді. Відтак позовні вимоги судді Пазичева В.М. задоволенню не підлягають.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем дотримані.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати.
Керуючись статтями 242- 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Господарського суду Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Посний текст судового рішення складено 08.07.2020.
Суддя Костецький Н.В.