10 липня 2020 року м. Київ справа №П/320/852/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення в частині та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 21 протоколу №105 від 09 серпня 2019 року рішення комісії Міністерства оборони України про відсутність права у ОСОБА_1 , як інваліда II групи з 11.03.2015, внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме з 11.03.2015, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно відмолено у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язану із виконанням обов'язків військової служби.
Київський окружний адміністративний суд 11.02.2020 постановив ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, в якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановив строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали позивачу. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, у якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що на час первинного огляду та встановлення 08.08.2002 позивачу ІІІ групи інвалідності не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
У судовому засіданні 11.06.2020 судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів, про що постановлено протокольну ухвалу.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач з 15.10.1986 по 24.01.1989 проходив військову службу. З 07.02.1987 по 24.01.1989 позивач брав участь у бойових діях в Республіці Афганістан.
Згідно з витягом із акта огляду МСЕК серії КИЕ-1 №144622, позивачу з 08.08.2002 встановлено ІІІ групу інвалідності. Причина інвалідності - поранення, отримане підчас виконання обов'язків військової служби в Афганістані (т. 1, а.с. 9).
Під час повторного огляду позивачу з 11.03.2015 встановлено ІІ групу інвалідності (довічно) з тієї ж причини, що підтверджується Довідкою до Акта огляду МСЕК серії АВ №0212333. Вказане також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 10, 12).
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 11).
За результатами розгляду відповідної заяви позивача комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення оформлене протоколом від 09.08.2019 №105 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму (т. 1, а.с. 15).
Таке рішення обґрунтовано тим, що на час встановлення позивачу інвалідності у 2002 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно з ч. 4 ст. 16-3 Закону України №2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Проте, дане положення закону застосовується при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
Згідно з абз. 6 пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою КМ України від 28.05.2008 №499, у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до п. 8 Порядку №975, якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Виходячи з системного аналізу положень ст. 16 Закону України №2011-XII, Порядку №499 та Порядку №975, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 1, 2 чи 3 групи інвалідності є самостійним, оскільки визначає різний розмір для кожної групи інвалідності та не ставиться у залежність від черговості їх призначення.
Проте, при обрахунку її кінцевого розміру, законодавцем встановлено застереження, що в разі отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з призначенням нижчої групи інвалідності, розмір за вищою групою інвалідності визначається з врахування раніше отриманих виплат.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.03.2018 у справі №816/4195/15, від 20.05.2019 у справі №752/19447/15-а.
Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.03.2020 у справі №760/9285/16-а вказав, що у випадку, коли встановлення інвалідності вищої групи обумовлена погіршенням стану здоров'я, висновки про те, що датою встановлення інвалідності слід вважати виключно лише первинний огляд МСЕК і такою датою не можна вважати дату підвищення групи інвалідності є безпідставними.
Отже, оскільки інвалідність ІІ-ї групи позивачу встановлено з 11.03.2015, встановлення інвалідності вищої групи обумовлена погіршенням стану здоров'я, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання допомоги, гарантованої йому законом у разі встановлення інвалідності ІІ-ї групи.
При цьому, оскільки, як зазначено вище, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 1, 2 чи 3 групи інвалідності є самостійним, вимога закону щодо виплати такої допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми застосуванню не підлягає, так як допомога у зв'язку із встановленням ІІІ-ї групи інвалідності позивачу не призначалась та не виплачувалась.
Враховуючи викладене, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ-ї групи.
Крім того, є необґрунтованими посилання відповідача у відзиві на позов на ненадання позивачем документів, які б свідчили про причини та обставини поранення, оскільки з такими підставами відповідач не пов'язував свою відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги.
Враховуючи викладене, адміністративний позов в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 21 протоколу №105 від 09 серпня 2019 року рішення комісії Міністерства оборони України про відсутність права у ОСОБА_1 , як інваліда II групи з 11.03.2015, внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме з 11.03.2015, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, суд зазначає наступне.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У такому випадку суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.
При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Оскільки законом не встановлено для відповідача права приймати одне з кількох можливих рішень за наслідками розгляду спірного питання, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності.
Відповідно до ст.ст. 9, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ст. 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір", позивач звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат суду не надано, а тому вони відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 21 протоколу №105 від 09 серпня 2019 року рішення комісії Міністерства оборони України про відсутність права у ОСОБА_1 , як інваліда II групи з 11.03.2015, внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Зобов'язати Міністерство оборони України (місцезнаходження м. Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме з 11.03.2015, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Басай О.В.