ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" липня 2020 р. справа №300/33/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Скільського І.І.,
за участю секретаря судового засідання Гевак Л.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача -Дворського В.М.,
представника відповідача - Яремака Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1
до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області
про визнання протиправною та скасування в частині вимоги про сплату боргу від 11.05.2019 року№Ф-59605-52У, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування в частині вимоги про сплату боргу від 11.05.2019 року №Ф-59605-52У.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-59605-52У в частини нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 16 806,90 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 19.02.2020 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
13.03.2020 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, яку протокольною ухвалою суду від 02.07.2020 року долучено до матеріалів справи та прийнято до розгляду.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог. Суду пояснили, що відповідачем протиправно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року в частині нарахування єдиного внеску в розмірі 16 806,90 грн., оскільки позивач з 2013 року підприємницьку діяльності не здійснювала, прибутку від такої діяльності не отримувала, звітів до податкового органу не подавала. Окрім цього з 03.07.2017 року і поданий час працює у ТОВ “Санофі-Авенсіс України”, що підтверджується трудовою книжкою, а єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаний період сплачувався роботодавцем позивача. Таким чином сплата єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну сплату податку. В зв'язку з вказаним просили позов задовольнити повністю.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказав, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а отже була зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок. Зазначив, що чинним законодавством передбачено виключний перелік підстав для звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Однак позивач не виконала свій обов'язок щодо сплати єдиного внеску, а тому контролюючим органо правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як фізична особа-підприємець.
З 03.07.2017 року позивача прийнято на посаду фахівця з просування медичних препаратів у ТОВ “Санофі-Авенсіс України”, що підтверджується трудовою книжкою від 20.06.2008 року серії АХ №945982.
21.05.2019 Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-59605-52У, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 21 030,90 грн.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08.01.2020 року позивачем за власним рішенням внесено запис про припинення підприємницької діяльності.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, яке здійснене судами попередніх інстанцій, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.06.2020 (справа №120/1918/19-а).
Як встановлено судом з 03.07.2017 року ОСОБА_2 прийнято на роботу у ТОВ “Санофі-Авенсіс України”.
Згідно виписки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.01.2020 року з липня 2017 року по листопад 2019 року роботодавцем позивача щомісячно сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Жодних доказів про те, що позивач отримувала у спірний період дохід від здійснення підприємницької діяльності представником відповідача не надано та суду не доведено.
Таким чином оскільки роботодавцем позивача за період з липня 2017 року по квітень 2019 року сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вимога позивача про стягнення єдиного внеску за вказаний спірний період є протиправною.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимогу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про сплату боргу від 11.05.2019 року №Ф-59605-52У в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 16 806,90 грн. слід скасувати.
З огляду на викладене позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.
У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 840,80 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції N1CFB433M від 10.01.2020 року.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про сплату боргу від 11.05.2019 року №Ф-59605-52У в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 16 806,90 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач:
Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559), адреса: вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ,76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.
Рішення складене в повному обсязі 07 липня 2020 р.