ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" липня 2020 р. справа № 300/1141/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Тимощука О.Л.,
за участю: секретаря судового засідання - Ткачук О.П.,
представника позивача - Яковишина В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Івано-Франківського обласного військового комісаріату
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокатське бюро "Яковишин і партнери" в особі адвоката Яковишина Володимира Юрійовича (надалі, також - представник позивача, Яковишин В.Ю.), у інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), звернулося в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі, також - відповідач) із такими позовними вимогами:
- визнати бездіяльність щодо не виплати індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по листопад 2017 року включно та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 абзацу 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправною;
- зобов'язати виплатити індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року по листопад 2017 року включно в розмірі 31580,28 грн та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбачену пунктом 12 абзацу 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 13 256,04 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, представник позивача зазначив, що на момент звільнення з військової служби та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу кафедри військової підготовки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, за період з січня 2016 року по листопад 2017 року позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення, а також компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Стверджуючи про протиправність такої бездіяльності, представник вказав на приписи Законів України «Про індексацію грошових доходів населення» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з яких вбачається, що індексація є складовою частиною грошового забезпечення і підлягає обов'язковій виплаті військовослужбовцям, як і грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 22.06.2020 о 10:00 год (а.с.37-38).
На адресу суду 22.06.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за №1/231 від 19.06.2020 (а.с.54-56), у якому представник відповідача із вимогами, заявленими ОСОБА_1 не погодився, зазначивши, що проведення індексації грошових доходів здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, тобто у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Так, фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України. Враховуючи те, що для виплати індексації в січні 2016 року - грудні 2017 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалася. Разом з цим, згідно із роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України, механізм нарахування і виплати індексації за попередні роки Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 не передбачено. Тому, на переконання відповідача, індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 виплачено у повному обсязі по 29.12.2017.
Стосовно відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки представник відповідача зазначив, що оскільки відповідно до пункту 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у особливий період такого виду відпустки як додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів не передбачено, жодних підстав для виплати компенсації за невикористану таку відпустку відповідач не вбачає. Водночас, у відзиві представник зауважив, що відповідні компенсації здійснюються відповідачем на підставі письмових наказів командирів (начальників) військових установ за попереднім рапортом (заявою) військовослужбовців, а у зв'язку із відсутністю в наказі начальника кафедри військової підготовки Івано-Франківського НТУ нафти і газу №166 від 29.12.2019 будь-якої інформації про таку компенсацію, у Івано-Франківського обласного військового комісаріату не виникає обов'язку чи права здійснити таку виплату позивачу.
Враховуючи наведені обставини та доводи, представник відповідача просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Під час розгляду справи 22.06.2020 представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на необхідність ознайомлення представника позивача із матеріалами відзиву та надання представником відповідача додаткових доказів. Відтак, судом ухвалено відкласти розгляд справи, наступне судове засідання призначено на 06.07.2020 о 10:00 год (а.с.51-52).
Від відповідача 25.06.2020 судом отримано доповнення до відзиву за №1/236 від 22.06.2020, а також витребовувані судом розрахунки індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 30.11.2017 та компенсації за невикористану відпустку при звільненні з військової служби (а.с.59-61).
У доповненні до відзиву представник відповідача вказав на неправильний розрахунок позивачем сум індексації та компенсації за невикористану відпустку та звернув увагу на те, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення додаткових видів грошового забезпечення, та відповідно до податкового законодавства із сум, які підлягають виплаті утримуються та перераховуються до бюджету такі податкові платежі як податок з доходів фізичних осіб - 18% та військовий збір - 1,5%. Так, згідно із долученими представником відповідача розрахунками, сума індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.11.2017 становить 34 020,62 грн, сума компенсації за невикористану додаткову відпустку - 8 051,12 грн, тоді як у позовній заяві ОСОБА_1 просить зобов'язати відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення в розмірі 31 580,28 грн та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 13 256,04 грн.
Представником позивача 06.07.2020 подано до суду додаткові пояснення, згідно зі змістом яких, позивач не погодився із висновками відповідача щодо необхідності утримання із сум, що підлягають виплаті, податкових платежів, вказав на хибність тверджень представника відповідача в цій частині, вважає, що такі спрямовані на неправомірне зменшення суми індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні відпустки.
У судове засідання, призначене на 06.07.2020 представник відповідача не з'явився, про причини такої неявки суду не повідомив. Про належне повідомлення представника щодо дати, часу та місця розгляду справи свідчить особистий підпис представника відповідача - Марціса Б.С. на розписці від 22.06.2020 про призначення наступного судового засідання (а.с.53).
Представник позивача проти розгляду справи за відсутності відповідача не заперечив, із долученим представником відповідача розрахунком суми індексації в розмірі 34 020,62 грн та компенсації в розмірі 8 051,12 грн погодився в повному обсязі та просив позов задовольнити з врахуванням поданого відповідачем разрахунку від 22.06.2020 №1/234.
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши позиції сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 з 12 листопада 2004 року по 29 грудня 2017 року проходив військову службу на кафедрі військової підготовки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією послужного списку (а.с.6-9).
На підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.12.2017 №492 ОСОБА_1 - старшого викладача - начальника служби ракетно-артилерійського озброєння кафедри військової підготовки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу звільнено у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із витягом з наказу начальника кафедри військової підготовки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу від 29.12.2017 за №166 (по стройовій частині), з 29.12.2017 позивача виключено зі списків особового складу кафедри та всіх видів забезпечення, (а.с.10 та зворотна сторона).
З метою отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивач звернувся до Івано-Франківського обласного військового комісаріату із заявою від 25.11.2019, у якій вказав на протиправність непроведення відповідачем належного розрахунку в день звільнення, просив усунути таке порушення та виплатити належні позивачу кошти, виходячи із розрахунку його грошового забезпечення на день звільнення (а.с.16).
Листом №11/894 від 19.12.2019 відповідач повідомив позивача про необхідність звернення до суду із позовною заявою для вирішення питання виплати компенсації на невикористані дні додаткової відпустки (а.с.17).
Надалі, у відповідь на поданий представником позивача Яковишиним В.Ю. адвокатський запит, відповідачем направлено листа від 16.04.2020 №11/310 (а.с.11 та зворотна сторона), у якому роз'яснено про здійснені ОСОБА_1 виплати за період з 01.01.2014 по 30.11.2017, розміри та складові грошового забезпечення та проведені при звільненні виплати. Водночас, у листі йдеться про те, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не виплачувалась у зв'язку із не оголошенням такої виплати наказом начальника кафедри, а згідно із статтею 17 Закону України «Про соціальний у правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати не надається. Стосовно виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 30.11.2017, відповідач зазначив, що така проводилась відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Виплати, зазначені представником у адвокатському запиті здійснювались позивачу на підставі наказів, роздавальних відомостей та документів, що видавались (готувались) Кафедрою військової підготовки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, яка зарахована на фінансове забезпечення до Івано-Франківського обласного військового комісаріату та не перебуває у його підпорядкуванні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по листопад 2017 року грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 абзацу 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», з метою захисту порушених прав ОСОБА_1 через уповноваженого представника звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі, також - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі, також - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (надалі, також - Закон №1282-XII).
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі, також - Порядок №1078).
Так, пунктом 11 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом абзаців 1, 2, 6 пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас пунктом 6 Порядку №1078 не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Як встановлено судом з довідки про нарахований дохід ОСОБА_1 у розрізі видів виплат за період з 01.01.2014 по 30.11.2017 від 16.04.2020 №11/310/1 (а.с.12-14), починаючи з січня 2016 року і до моменту звільнення з військової служби, індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Стверджуючи про правомірність своїх дій та рішень, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що для виплати індексації в січні 2016 року - грудні 2017 року фінансування не здійснювалось, а згідно із роз'ясненнями Міністерства соціальної політики, механізму нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком №1078 не передбачено.
Проте, суд вважає необґрунтованими вищевказані посилання відповідача та зазначає, що у відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 за №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 за №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 за №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Отже, посилання представника відповідача на відсутність бюджетного фінансування, як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню нарахування та виплати індексації, є необґрунтованим та не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення. Тому, не проведення та не виплата такої гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
При цьому, суд звертає увагу на те, що доводи представника відповідача щодо причин невиплати позивачу індексації грошового забезпечення не підтверджені жодними доказами, зокрема щодо вжиття відповідачем заходів для отримання фінансових коштів з метою виконання вимог закону щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, не можуть бути підставою для відмови позивачу у нарахуванні та виплаті гарантованих Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» сум індексації.
Стосовно наявності підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (надалі, також - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктами 18, 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, суд звертає увагу представника відповідача на те, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, в результаті розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) за позовом Особи 1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язання здійснити такі нарахування і виплату, ухвалено рішення від 16.05.2019, згідно із резолютивною частиною якого, позовні вимоги Особи 1 задоволено у повному обсязі (http://reestr.court.gov.ua/Review/81798649). Вказане рішення, за наслідком його апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду, набрало законної сили 21.08.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/84153019).
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з цим, згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на те, що дана адміністративна справа в частині позовних вимог заявлених щодо невиплаченої компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки відповідає ознакам типових справ, визначених Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження у зразковій справі від 18.03.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/80511844), суд враховує висновки Верховного Суду у рішенні від 16.05.2019 та Великої Палати Верховного Суду у постанові 21.08.2019 при вирішенні цієї справи.
Так, Верховний Суд вказав, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Водночас, Суд зазначив, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, колегія суддів Великої Палати вказала на висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на вказане, суд погоджується з доводами та висновками представника позивача та зазначає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував належним чином обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та не надав на підтвердження власних доводів жодних доказів.
Натомість, вимоги позивача ґрунтуються на приписах чинних правових норм, є у повній мірі обґрунтованими, підтвердженими відповідними доказами.
Тому, враховуючи згоду представника позивача із долученими відповідачем розрахунками сум індексації грошового забезпечення у розмірі 34 020 гривень 62 копійки та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 8 051 гривня 12 копійок, беручи до уваги висновок суду про наявність правових підстав для здійснення нарахування і виплати індексації грошових доходів позивача і компенсації за невикористану додаткову відпустку, а також, про протиправність бездіяльності щодо здійснення таких виплат, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що Івано-Франківський обласний військовий комісаріат не є належним відповідачем в частині вимог про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, оскільки згідно з Положенням про Кафедру військової підготовки Івано-Франківського національного університету нафти і газу, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України від 18.12.2019 №1585/650 (а.с.19-28), кафедра не веде самостійного фінансового та військового господарства, а у відповідності до наказів та розпоряджень органів військового управління зараховується на фінансове та матеріально-технічне забезпечення за військовими частинами та установами Івано-Франківського гарнізону. В той же час, згідно листа кафедри військової підготовки №90 від 13.05.2020, направленого представнику позивача, кафедра перебуває на фінансовому забезпеченні в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті, тому первинні документи щодо нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не зберігаються на кафедрі.
Разом з цим, бездіяльність начальника кафедри військової підготовки Івано-Франківського національного університету нафти і газу з приводу оформлення наказу про відповідну компенсацію, на що вказує представник відповідача, та непроведення на день виключення позивача зі списків особового складу повного розрахунку не може позбавляти ОСОБА_1 права на належну йому виплату відповідної компенсації, а враховуючи перебування кафедри на повному фінансовому забезпеченні у відповідача та наявність у останнього первинних документів щодо нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, саме Івано-Франківський обласний військовий комісаріат є належним відповідачем в межах даного спору.
Надаючи оцінку запереченням представника позивача стосовно відсутності підстав для утримання із вищевказаних виплат сум податкових платежів, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (надалі, також - Порядок №44).
Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"(пункт 3 Порядку №44).
Зі змісту пунктів 4, 5 Порядку №44 вбачається, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
В силу частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, військовослужбовці мають право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Розрахунок з військовослужбовцями на день їх виключення зі списків особового складу повинен бути здійснений у повному обсязі.
Оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 сталася не з його вини, позивач має право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення, а тому суд вважає помилковими висновки представника позивача про стягнення з відповідача на користь позивача сум заборгованості без утримання будь-яких податкових платежів.
Так, у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 по справі №810/3246/16, та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», на які посилається представник позивача, йдеться про те, що справляння і сплата прибуткового податку є обов'язком саме роботодавця та працівника, чим і зумовлено необхідність визначення судом у рішенні належних до виплати позивачу сум без утримання податків й інших обов'язкових платежів. Натомість, зазначені постанови не містять будь-яких застережень щодо фактичного подальшого стягнення (утримання) таких платежів.
Таким чином, висновки представника позивача про те, що прибутковий податок з сум, що підлягають стягненню не утримується не відповідає висновкам Верховного Суду та Пленуму Верховного Суду. Зважаючи на приписи Порядку №44, пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, однак, підлягають подальшій повній компенсації для цієї категорії громадян.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.15), а тому, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що ОСОБА_1 не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 250, 255, 295, 297, пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по листопад 2017 року включно та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 абзацу 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - протиправною.
Зобов'язати Івано-Франківський обласний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року по листопад 2017 року включно в розмірі 34 020 (тридцять чотири тисячі двадцять) гривень 62 копійки та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбачену пунктом 12 абзацу 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 8051 (вісім тисяч п'ятдесят одна) гривня 12 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно із пунктом 3 розділу VІ "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ;
відповідач: Івано-Франківський обласний військовий комісаріат, адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 .
Рішення складене в повному обсязі 10 липня 2020 р.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.