ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" липня 2020 р. справа № 300/920/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій, -
Виклад позицій сторін та процесуальні дії в справі.
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними дії щодо відмови відповідача виплатити позивачу неодержану її чоловіком: ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю пенсію за вислугу років в розмірі 78709,90 грн. та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 неодержану її чоловіком: ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю пенсію за вислугу років в розмірі 78709,90 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_2 , яка проживала разом із ним на день його смерті, має право згідно з статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (надалі - Закон № 2262-ХІІ) на отримання сум пенсії свого чоловіка, які залишилися неодержаними ним у зв'язку з його смертю. Вказує на те, що відповідач визнає факт того, що ОСОБА_2 не отримав на день смерті 78709,90 грн. пенсії за вислугою років, однак відмовив ОСОБА_1 в отриманні цих коштів через пропуск нею строку звернення про їх одержання. Позивач вказує на те, що пропустила строк через те, що їй не було відомо, що відповідач не виплатив її чоловікові пенсію за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 року в розмірі 78709,90 грн. Зокрема, зазначає, що відповідач ні письмово, ні усно під час її звернення до пенсійного органу щодо виплати допомоги на поховання її покійного чоловіка та виплати такої допомоги не повідомив ОСОБА_1 про її право на отримання таких коштів невиплаченої пенсії ОСОБА_2 , про порядок звернення за їх отриманням. Про своє право, зазначає позивач, вона дізналася лише в грудні 2019 року. Таким чином, позивач вважає, що її право на одержання перерахованих її чоловікові сум пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та невиплачених в зв'язку з його смертю, підпадає під захист статті 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Ухвалою суду від 12.05.2020 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також суду зобов'язав позивача надати суду належним чином засвідчену копію звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про виплату неодержаної її чоловіком ОСОБА_2 у зв'язку із смертю пенсії за вислугу років в розмірі 78709,90 грн., а відповідача - належним чином засвідчені копії всіх матеріалів справи за зверненням ОСОБА_1 про виплату неодержаної її чоловіком ОСОБА_2 у зв'язку із смертю пенсії за вислугу років в розмірі 78709,90 грн.
25.05.2020 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 21.05.2020 № 0900-0802-8/7866 на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає. В заперечення проти позову відповідач вказав на те, що ОСОБА_2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 проведено перерахунок пенсії за вислугою років з 01.01.2016. Сума пенсії, обчисленої відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, за період з 01.01.2016 до 31.12.2017 та неодержаної ОСОБА_2 в зв'язку з його смертю складає 78709,90 грн. Відповідач вказує, що згідно з статтею 63 Закону № 2262-ХІІ вказана сума пенсії не включається до складу спадщини ОСОБА_2 та могла бути виплачена за зверненням дружини пенсіонера, яке надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, в даному випадку кінцевий термін - 13.01.2019. Однак ОСОБА_1 не звернулася до пенсійного органу у вказаний строк, а тому у відповідача не має підстав для виплати коштів в розмірі 78709,90 грн. Просить в позові відмовити.
Ухвалою від 27.05.2020 суд витребував у відповідача: матеріали пенсійної справи ОСОБА_2 ; докази повідомлення ОСОБА_2 про проведений перерахунок його пенсії з 01.01.2016 та суму його пенсії після перерахунку; докази повідомлення ОСОБА_1 про суму недоодержаної ОСОБА_2 в зв'язку зі смертю пенсії за вислуги років та порядок її отримання.
09.06.2020 на виконання ухвали суду від 27.05.2020 від відповідача надійшли завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2 ; копія повідомлення ОСОБА_2 про перерахунок пенсії.
15.06.2020 року на виконання ухвали суду від 12.05.2020 від позивача надійшов лист з копією заяви від 03.02.2020 року та відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 04.06.2020 за № 1488-1474/М-04/8-0900/20.
Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_1 , перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з жовтня 2000 року отримував пенсію за вислугою років на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, що підтверджується копіями протоколів та розпоряджень про призначення та перерахунок пенсії (а.с.12).
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 голова ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області видав 22.03.2018 довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій ОСОБА_2 за № 2228/8-18.
02.04.2018 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на підставі вказаної довідки та згідно постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 провело перерахунок за пенсійною справою ОСОБА_2 з 01.01.2016, внаслідок чого розмір його пенсії після перерахунку склав 7607,56 грн.
Відповідач подав суду копію договору № 32/660/45 від 06.06.2018 року, укладеного з Івано-Франківською дирекцією ПАТ «Укрпошта», та повідомлення, адресованого ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , в підтвердження того, що відповідачем поштовим зв'язком повідомлено ОСОБА_2 про те, що йому на виконання постанови Кабінету Міністрів України №У 103 від 21.02.2018 проведено перерахунок пенсії з 01.01.2016 року. Після перерахунку, розмір пенсії з 01.01.2018 складає 7607,56 грн. Сума перерахованої пенсії з 01.01.2016 до 31.12.2017 становить 78709,92 грн.
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 08.03.1980 серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 08.03.1980 року перебували у шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 27.07.2018 серії НОМЕР_3 .
Довідкою від 24.04.2020 року, виданою головою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Стоквартирний» підтверджено, що ОСОБА_1 проживала разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_2 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
08.08.2018 ОСОБА_1 подала заяву до відповідача про виплату їй одноразової грошової допомоги в зв'язку зі смертю її чоловіка - ОСОБА_2 , передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393.
Згідно повідомлення № 294 про доручення на одноразову виплату пенсії (допомоги) пенсіонеру, ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу в разі смерті пенсіонера.
ОСОБА_1 видано свідоцтво від 17.05.2019 про право на спадщину за законом, а саме на земельну ділянку площею 0,3100га, розташовану в м.Тлумач.
22.11.2019 року ОСОБА_1 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заяву про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно протоколу від 03.12.2019 ОСОБА_1 з 22.11.2019 довічно призначено пенсію в разі втрати годувальника - ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заяву від 03.02.2020 про виплату їй перерахованої її чоловікові ОСОБА_2 та невиплаченої йому в зв'язку зі смертю пенсії за вислугою років в розмірі 78709,92 грн.
Листом від 02.03.2020 № 389-247/02/8-0900/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило ОСОБА_1 про те, що її звернення від 03.02.2020 розглянуто, та по суті питання вже надано відповідь листом від 29.01.2020 № 01/М-15.
В листі від 29.01.2020 № 01/М-15 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило ОСОБА_1 про те, що суми пенсії за вислугою років за період з 01.01.2016 до 31.12.2017, неодержані ОСОБА_2 у зв'язку з його смертю 11.07.2018, обчислені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018, складають 78709,92 грн. До спливу встановленого статтею 63 Закону № 2262-ХІІ шестимісячного строку з дня смерті ОСОБА_2 (до ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ніхто із членів сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, не звертався до пенсійного органу із заявою про отримання таких сум у встановленому законом порядку. Відтак у відповідача відсутні підстави та повноваження на виплату вказаних коштів ОСОБА_2 . Сторони на вимогу суду не подали копії заяви ОСОБА_1 , за результатами розгляду якої, відповідачем надано відповідь листом від 29.01.2020 № 01/М-15. В позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що таку заяву подала до відповідача в січні 2020 року. Відповідач не заперечив вказаного факту.
Вважаючи протиправною відмову відповідача виплатити ОСОБА_1 неодержану її чоловіком: ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю пенсію за вислугу років в розмірі 78709,90 грн., ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Джерела права, якими керувався суд, та мотиви їх застосування.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною 1 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ, в редакції закону на час звернення позивача до відповідача з заявою про виплату) встановлено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Відповідно до частин 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ, в редакції, чинній на час перерахунку пенсії ОСОБА_2 ) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103, в редакції чинній на час перерахунку пенсії ОСОБА_2 ) передбачено перерахувати з 1 січня 2016 р. пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” (Офіційний вісник України, 2015 р., № 96, ст. 3281). Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.
Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 1 січня 2018 року. Сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:
з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 року;
з 1 січня 2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що:
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
У рішенні від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява N 10972/05, Європейський суд з прав людини зазначив таке:
22. Суд повторює, що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X).
24. Суд зауважує, що вимога заявника до національного суду ґрунтувалась на чіткому положенні національного законодавства, що було чинним на той час (див. пункт 13 вище). Виплата забезпечення, що розглядається, здійснювалась з огляду лише на єдину об'єктивну умову - належність до рядового або в начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки заявник виконав цю умову, він може вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право, отримати виплату, яка розглядається…
У справі «Суханов та Ільченко проти України», заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення від 26 вересня 2014 року зазначено таке:
31. Що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39).
32. Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у заявників права на отримання надбавки до пенсії не оспорювався сторонами провадження, і Суд вважає, що суть права заявників є достатньо чіткою для застосування статті 1 Першого протоколу та що дійсно право заявників на отримання надбавки до пенсії, передбачене національним законодавством, становило майно у значенні цього положення.
Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що, згадуючи «закон» стаття 1 Протоколу № 1 посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право (Spacek,.r.o.,. Czech Republic, § 54; Vistins and Perepjolkins v. [ВП], § 96).
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (East West Alliance Limited v. Ukraine, §67; Unsped Paket Servisi SaN. Ve TiC.., § 37).
У справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, пункти 39, 40 рішення від 10 лютого 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).
У справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", (заява N 48553/99), рішення від 25.07.2002 року, Європейський суд з прав людини зазначив:
96. Суд нагадує, що відповідно до статті 1 Конвенції (995_004) кожна Держава-учасниця "визнає для всіх в межах (своєї) юрисдикції права та обов'язки, визначені (...) Конвенцією". Це зобов'язання гарантувати ефективне використання прав, визначених цим договором, може створювати для держави позитивні зобов'язання (див., наприклад, рішення у справі "X та У проти Нідерландів" від 26.03.1985р., серія А N 91, зз 22-23). У подібному випадку держава не може обмежуватися пасивною роллю та "не можна проводити розмежування між діями та бездіяльністю" (див., з відповідними змінами, рішення у справі "Ейрі проти Ірландії" від 09.10.1979, серія А N 32, параграф 25).
97. Що стосується права, гарантованого статтею 1 Протоколу N 1 (995_004), то такі позитивні зобов'язання можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності (див., з відповідними змінами, рішення у справі "Лопес Остра проти Іспанії" від 09.12.1994 р., серія А N 303-С, параграф 55)…
Оцінка аргументів сторін. Висновки суду.
Отже, як встановлено судом, ОСОБА_1 проживала разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_2 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також судом встановлено, що ОСОБА_2 здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2016 року. Після перерахунку суми пенсії за вислугою років за період з 01.01.2016 до 31.12.2017, неодержані ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю 11.07.2018, обчислені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018, складають 78709,92 грн.
Таким чином, згідно з частиною 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ, ОСОБА_1 , як дружина ОСОБА_2 , яка проживала з ним на день його смерті, мала право на виплату їй неодержаних її чоловіком у зв'язку з його смертю сум пенсії за вислугою років за період з 01.01.2016 до 31.12.2017 в розмірі 78709,92 грн., які не ввійшли до спадкового майна.
Таким чином суд погоджується з доводами позивача про те, що її право на отримання вказаних сум пенсії, невиплачених її чоловікові у зв'язку зі смертю, є «законними сподіваннями», оскільки така виплата передбачена національним законодавством. Отже, таке майнове право підпадає під поняття «майно» у значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 в січні 2020 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про виплату їй нарахованих та невиплачених ОСОБА_2 сум пенсії. Листом від 29.01.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило ОСОБА_1 у виплаті неодержаних її чоловіком сум пенсії в розмірі 78709,92 грн. через те, що вона звернулася з пропуском встановленого статтею 63 Закону № 2262-ХІІ шестимісячного строку з дня смерті її чоловіка.
Отже, суд вважає, що така відмова відповідача є втручанням в право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що ОСОБА_1 пропустила встановлений частиною 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ строк на звернення до пенсійного органу за виплатою неодержаних її чоловіком на день смерті сум пенсії. Таким чином, втручання в право позивача на мирне володіння майном мало законну підставу. Суд вважає, що норма частини 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ є достатньо чіткою, доступною та передбачуваною. Проте в суду виникли сумніви при застосуванні вказаної норми чи вона відповідає принципу верховенства права і забезпечує гарантії від свавілля. Така думка суду базується на тому, що відмова особі, яка має майнове право, у виплаті коштів настає через пропуск строку на звернення за такою виплатою. Однак ні вказана норма, ні жодна інша норма національного законодавства не передбачає обов'язку Держави в особі відповідного органу щодо повідомлення такої особи про наявне в неї майнове право. Все ж таки зваживши на аргументи відповідача про те, що він як орган державної влади діяв чітко відповідно до вимог вказаного закону, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, та на обставини справи, суд дійшов висновку про виправданість законності втручання відповідача у майнове право позивача. Проте суд вважає за необхідне дослідити обставини звернення позивача до відповідача та обставини, що їм передували, та дати оцінку чи втручання відповідача відповідало принципу верховенства права та не було свавільним при дослідженні пропорційності такого втручання.
Суд не має сумнівів в тому, що відмова відповідача у виплаті позивачу сум пенсії її чоловіка через пропуск строку звернення, встановленого частиною 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ, переслідувало легітимну мету в суспільних інтересах, оскільки при солідарній пенсійній системі в Державі неотримані кошти залучаються для своєчасної виплати пенсій іншим пенсіонерам.
При дослідженні пропорційності втручання відповідача в майнове право позивача, тобто чи було забезпечено у вказаних спірних правовідносинах справедливий баланс між інтересами позивача та суспільства, суд виходив з такого.
Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що після смерті її чоловіка - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 08.08.2018 року зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за виплатою допомоги на поховання її чоловіка та одноразової грошової допомоги за померлого чоловіка - пенсіонера МВС. Суд вважає, що виглядає дивним, що позивач не звернулася після цього до відповідача в шестимісячний строк з дня смерті чоловіка із заявою про виплату їй неодержаних її чоловіком сум пенсії у зв'язку зі смертю, за умови, що її було повідомлено в пенсійному органі при поданні вказаних заяв на виплату допомоги на поховання та одноразової грошової допомоги про наявність такого боргу перед чоловіком та її право на отримання цих коштів за умови звернення протягом шести місяців з дня смерті чоловіка. З пояснень викладених в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 04.06.2020, поданого на виконання ухвали суду від 27.05.2020, відповідач зазначив, що не повідомляв ОСОБА_1 про суму неотриманої пенсії її чоловіка, посилаючись на те, що жодною нормою права не передбачено такий обов'язок пенсійного органу. Натомість відповідач вказав, що за дорученням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області ПАТ «Укрпошта» направила Мицаку Віктору ОСОБА_3 листа-повідомлення про проведення йому перерахунку пенсії з 01.01.2016, в підтвердження чого надав суду договір з ПАТ «Укрпошта» від 06.06.2018 та текст такого повідомлення. В суду відсутні відомості чи ОСОБА_2 до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 встиг отримати таке повідомлення. Тим паче в суду відсутні дані про те, що ОСОБА_1 була ознайомлена з таким повідомленням, адресованим її чоловікові.
Отже, якщо узагальнити, то відповідач відмовив позивачу у виплаті сум пенсії, неодержаних її чоловіком до смерті, на підставі норми статті 61 Закону № 2262-ХІІ через пропуск строку звернення, без повідомлення позивача про наявність боргу перед чоловіком та її права на отримання таких сум пенсії, посилаючись на відсутність такого обов'язку за законодавством та за відсутності обставин в підтвердження фактичного повідомлення про таке право позивача. Також судом не встановлено обставин про те, що позивач за інших обставин знала про борг пенсійного органу перед її чоловіком.
Суд вертаючись до оцінки того, чи втручання відповідача в право позивача на мирне володіння майном відповідало принципу верховенства права, зазначає про те, що Держава в особі відповідних органів влади зобов'язана не лише не втручатися в таке право особи, зокрема, не приймати рішення, які його порушують. Держава при встановленні правил поведінки як шляхом прийняття законів законодавчим органом, так і підзаконних актів органами виконавчої влади, несе позитивні зобов'язання встановити такі правила, які б забезпечувало право особи на мирне володіння майном. В даному випадку, жодною як законодавчою нормою, так і підзаконною нормою чи Кабінету Міністрів України, чи Пенсійного Фонду України не було передбачено обов'язку повідомити осіб, які разом проживали з померлим, про невиплачені суми пенсії та право цих осіб на їх отримання згідно з частиною 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ. Більше того, суд вважає, що Держава має позитивні зобов'язання захищати право особи на мирне володіння майном за таким «чуттєвим» майном як пенсійні виплати у зв'язку зі смертю одного з подружжя, з огляду на потенційно несприятливі наслідки строку на звернення за виплатою, не тільки у спосіб нормотворчої діяльності, але й у спосіб адміністративних практик (діяльності). В даному випадку було б розумно та розсудливо, якщо б пенсійний орган при здійсненні адміністративних процедур, зокрема при отриманні позивачем допомоги на поховання чоловіка чи за інших обставин, проінформував про наявність боргу перед чоловіком по пенсійних виплатах та її право на отримання цих коштів.
Проте суд змушений констатувати, що за обставин справи в спірних правовідносинах судом не встановлено виконання Державою в особі пенсійного органу позитивних зобов'язань щодо інформування особи про те, що вона має право на майно в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: неодержані її чоловіком суми пенсії за вислугою років в розмірі 78709,92 грн. для реалізації в подальшому такого права шляхом звернення за їх виплатою у строк як передбачено законом.
Підсумовуючи, суд переконаний про те, що відмова відповідача у виплаті позивачу неодержаних її чоловіком сум пенсії за вислугою років в розмірі 78709,92 грн. через пропуск строку звернення була непропорційною, оскільки не забезпечувала справедливий баланс між інтересами позивача і суспільства та покладала на ОСОБА_1 надмірний тягар. За таких обставин, суд вважає, що відмову відповідача належить визнати протиправною.
Суд пам'ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде покладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області обов'язку виплатити ОСОБА_1 неодержану її чоловіком - ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю, суми пенсії за вислугу років в розмірі 78709,90 грн.
Таким чином, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
В підтвердження понесення судових витрат позивачем подано квитанцію № 21.19015.1/218094039 від 27.04.2020 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1682 грн.
З огляду на задоволення позову, відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 840,80 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду. Щодо решти сплаченої суми судового збору в розмірі 841,20 грн. (1682 - 840,80), то їх належить повернути позивачу як зайво сплачені.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, викладену в листі від 29.01.2020 № 01/М-15, виплатити ОСОБА_1 неодержані її чоловіком: ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю, суми пенсії за вислугу років в розмірі 78709 (сімдесят вісім тисяч сімсот дев'ять) гривень 90 копійок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) неодержані її чоловіком - ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю, суми пенсії за вислугу років в розмірі 78709 (сімдесят вісім тисяч сімсот дев'ять) гривень 90 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (ідентифікаційний код 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Повернути ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) з державного бюджету України: 841 (вісімсот сорок одну) гривню 20 копійок зайво сплаченого судового збору згідно квитанції № 21.19015.1/218094039 від 27.04.2020.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.