Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 липня 2020 р. Справа№200/1133/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини № НОМЕР_2 (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік в кількості 28 днів у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас;
- зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік в кількості 28 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 11 січня 2017 року по 29 серпня 2018 року;
- зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 11 січня 2017 року по 29 серпня 2018 року;
- визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку на час звільнення з лав Збройних Сил України;
- стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період з 29 серпня 2018 року по дату повного розрахунку, або на час ухвалення рішення суду щодо суту спору.
В обґрунтування позову зазначено, що у період з 11 липня 2017 року по 29 серпня 2018 року позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Однак, під час звільнення йому не було виплачено грошову компенсацію за дні додаткової відпустки учасникам бойових дій та індексацію грошового забезпечення. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду із даним позовом. Позивач також просив суд стягнути з відповідача середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.
11 березня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що, по-перше, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється, що виключає можливість одержати компенсацію за ці відпустки. По-друге, у межах наявного фінансового ресурсу не було можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям за період вересень 2014 року - вересень 2017 року. Крім того, стосовно індексації за березень представник відповідача зазначив, що відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було підвищено розмірі посадових окладів усіх рівній військовослужбовців. Таким чином, обчислення споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати лише з квітня 2018 року за умови перевищення встановленого порогу індексації в 103 відсотка. По-третє, враховуючи те, що позивач проходив військову службу та мав статус військовослужбовця, а не працівника збройних сил з яким укладається трудовий договір, до спірних правовідносин стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не можуть застосовуватись норми трудового законодавства. Також представник відповідача зауважив, що грошове забезпечення та індексації забезпечення військовослужбовців не є тотожними поняттями та фінансуються по різних кодах бюджетної класифікації.
Ухвалою суду від 31 березня 2020 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.
Ухвалою суду від 10 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 24 червня 2020 року судове засідання було відкладено.
06 липня 2020 року на адресу суду надійшли заяви позивача та представника відповідача про розгляд справи заїх відсутності.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд також зазначає, що пунктом 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України доповнено пунктом 3, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки, зокрема, строк розгляду адміністративної справи продовжується на строк дії такого карантину.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 . РНОКПП: НОМЕР_4 . Позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 31 липня 2017 року.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу від 07.11.2016 р. № 306 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_6 від 20 жовтня 2016 року № 286 на посаду розвідника-номера обслуги 2 відділення 3 розвідувального взводу розвідувальної роти, який прибув із військової частини - польова пошта НОМЕР_7 м. Краматорськ, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 07 листопада 2016 року. Вирішено вважати таким, що справи та посаду прийняв 07 листопада 2016 року.
Відповідно до наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2018 р. № 248 солдата ОСОБА_1 звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29 серпня 2018 року №57-РС з військової служби у запас за п. 2 пп. «й», вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Краматорського МВК Донецької області. З 29 серпня 2018 року вирішено виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У витягу з наказу також зазначено: щорічна основна відпустка за 2018 рік передбачена у кількості 18 діб, використана протягом 30 діб. Грошова допомога на оздоровлення згідно наказу Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 р. у розмірі місячного грошового забезпечення за 2018 рік виплачена у сумі 10 759,40 грн. Відповідно до абз. 4 п. 14 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» провести відрахування коштів із грошового забезпечення за 12 діб відпустки, що була використана в рахунок тієї частини календарного року, за який він використав щорічну основну відпустку. Матеріальна допомога за 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260 не виплачена. Виплатити щомісячну премію в розмірі 182 % надбавку за особливості проходження служби в розмірі 13,5 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років 01 серпня по 29 серпня 2018 року. Виплатити винагороду за безпосередню участь в Операції Об'єднаних сил за період років з 01 серпня по 29 серпня 2019 року. На підставі постанови КМУ від 16.03.2016 р. № 178 та довідки про вартість речового майна від 29 серпня 2018 року №59, що належить до видачі, виплатити грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у сумі 5747,50 грн.
Спірним питанням у даній справі є правомірність бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасник бойових дій, не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.01.2017 р. по 29.08.2018 р., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР визначені види відпусток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року №426-VIII, Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, який набрав чинності 06 червня 2015 року, доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин була викладена в наступній редакції: «Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.»
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог частини 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та «;Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, вказаним Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017- 2018 роки у кількості 28 днів станом на день звільнення з військової служби.
При цьому суд звертає увагу, що тривалість додаткової відпустки як учаснику бойових дій не є спірним питанням у даній справі.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 11 січня 2017 року по 29 серпня 2018 року, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та підтверджується відповідачем, що індексація грошового забезпечення позивача не здійснювалась у період з 01 січня 2017 року по 29 серпня 2018 року.
Відповідно до статей 1-2 Закону № 2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законам.
Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно абзацу другого частини третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст.ст. 2,4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, згідно пункту 1-1якого підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін є державною гарантією надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян, у тому числі військовослужбовцям. Оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним зі способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
За таких обставин доводи відповідача стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 11 січня 2017 року по 30 березня 2018 року, судом не приймається.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року, в редакції від 24.02.2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тим самим визначено зовсім інший порядок встановлення та розміру посадового окладу.
Згідно п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 , до квітня 2018 року посадовий оклад позивача складав 565 грн., а вже з 01 квітня 2018 року - 2730 грн., а відтак згідно п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індекс споживчих цін у квітні 2018 року рівний 1 та індексації грошового забезпечення не нараховується.
При цьому відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а відтак підстави для індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 квітня 2018 року по 29 серпня 2018 року відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку на час звільнення та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення з 29 серпня 2018 року, суд зазначає наступне.
В ході розгляду даної справи судом встановлено нездійснення відповідачем виплати належних позивачу виплат на час звільнення.
Згідно із приписами ст. 117 КАС України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що на даний час відповідачем не проведено розрахунок із позивачем з урахуванням виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплачених суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки невиплачених позивачу при звільненні сум.
Нарахування індексації грошового забезпечення, обчислення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік.
Зобов'язати Військову частині НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік у кількості 28 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11 січня 2017 року по 30 березня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 11 січня 2017 року по 30 березня 2018 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 08 липня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням внесених до КАС України змін згідно з Законом України від 29 березня 2020 року № 3275 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)». Даний строк продовжується на строк дії такого карантину. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.І. Грищенко