09 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6888/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 звернулась із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, контролюючий орган) про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року № Ф-10178-55У на суму 26 539 грн 26 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження ВП № 61894711 ОСОБА_1 12 травня 2020 року дізналась про стягнення із неї у примусовому порядку заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) у сумі 26 539 грн 26 коп. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року № Ф-10178-55У.
Із оскарженою вимогою не погоджується, вважає її протиправною та просить її скасувати, оскільки вважає, що обов'язок сплати єдиного внеску у неї, як у самозайнятої особи, у силу вимог Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” не виник. Таку позицію обґрунтовує тим, що у грудні 2012 року право на зайняття адвокатською діяльністю вона зупинила, про що внесено відповідний запис у Єдиний реєстр адвокатів України. Вказує, що адвокатською діяльністю із грудня 2012 року не займається, доходів від такої діяльності не отримує. Окрім того, із грудня 2012 року перебуває у трудових відносинах із роботодавцями, які фактично здійснюють сплату єдиного внеску як страхувальники.
Вважає, що стягнення із неї єдиного внеску як із самозайнятої особи спричинить подвійне оподаткування, що суперечить загальним принципам та меті консолідованого страхового внеску.
На підставі наведеного просить визнати протиправною та скасувати оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки).
У відзиві на позов від 18 червня 2020 року (арк. спр. 56-57) відповідач його вимог не визнав. Представник відповідача зазначив, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідач вважає, що наявність у позивачки свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 328 від 14 березня 2007 року визначає її статус як платника єдиного внеску та обов'язок його сплачувати. Таким чином, позивач обліковується як платник єдиного внеску як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність. В інтегрованій картці платника податків обліковувалася заборгованість по сплаті єдиного внеску в сумі 26 539 грн 26 коп. станом на 10 березня 2020 року. У зв'язку із наявністю вказаної недоїмки і було сформовану оскаржену вимогу про її сплату. Представник відповідача звертає увагу на те, що позивач не знята з обліку як платник єдиного внеску, що проводить незалежну професійну діяльність, а тому зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому, фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), може бути знята з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію платника податків за формою №8-ОПП та заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №7-ЄСВ за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про: зміну організаційної форми адвокатської діяльності; зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
На підставі вищенаведеного вважає, що оскаржена вимога про сплату боргу винесена ГУ ДПС у Волинській області у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Водночас, суд звертає увагу, що поданий суду відзив ДПС у Волинській області не відповідає вимога статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до нього не додано документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу. Відтак, такий відзив судом до уваги не взято, а дану справу вирішено за наявними матеріалами.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею одноособово (арк. спр. 53).
Суд, перевіривши доводи позивача у заявах по суті, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 14 березня 2007 року отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю за № 328 (арк. спр. 20). 10 грудня 2012 року на підставі заяви ОСОБА_1 до Єдиного реєстру адвокатів України внесено відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю (арк. спр. 11-13, 47).
Доказів перебування ОСОБА_1 на обліку в контролюючих органах як особи, яка проводить незалежну професійну діяльність (адвокат), відповідач суду не надав.
Контролюючий орган 10 березня 2020 року сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-10178-55У на суму 26 539 грн 26 коп. (арк. спр. 9). Доказів направлення вказаної вимоги за зареєстрованим місце проживання позивачки ( АДРЕСА_1 ) контролюючий орган не надав.
Про наявність вимоги про сплату боргу по єдиному внеску на суму 26 539 грн 26 коп. ОСОБА_1 дізналась після відкриття виконавчого провадження органами ДВС за результати ознайомлення 12 травня 2020 року із матеріалами виконавчого провадження ВП № 61894711 (арк. спр. 50, 51).
Позивач, вважаючи вказану вимогу протиправною, 18 травня 2020 року оскаржила її у судовому порядку із дотриманням строків, визначених статтею 122 КАС України, статтею 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі у позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність протягом 2017-2019 років, за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону № 5076-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
На переконання суду, інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
За встановленими судом обставинами, ОСОБА_1 із 10 грудня 2012 року адвокатську діяльність не здійснювала, оскільки право на заняття адвокатською діяльністю позивачки зупинене на підставі її ж заяви, про що внесено відповідні відомості у Єдиний реєстр адвокатів України. Період зупинення права на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 тривав і протягом 2017-2019 років. Доказів на спростування вказаної обставини відповідач суду не надав.
Разом з тим, на підставі копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судом установлено, що позивачка станом на 01 січня 2017 року і до 28 жовтня 2019 року перебувала на посаді начальника юридичного сектора Управління ДСНС України у Волинській області; із 29 жовтня 2019 року по 16 грудня 2019 року працювала провідним інспектором відділу матеріально-технічного забезпечення Територіального управління служби судової охорони у Волинській області; із 17 грудня 2019 року прийнята на службу до Служби судової охорони (арк. спр. 15-23).
У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечило і не спростувало ГУ ДПС у Волинській області. При цьому, доказів наявності заборгованості по сплаті ЄСВ вказаними страхувальниками перед бюджетом відповідач також суду не надав.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом також не встановлено. ГУ ДПС у Волинській області під час розгляду судом справи про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017-2019 років доходу від провадження незалежної професійної адвокатської діяльності окремо від доходів, отриманих від Управління ДСНС України у Волинській області; Територіального управління служби судової охорони у Волинській області; Служби судової охорони не підлягають доказуванню.
За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і доведення факту перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Більше того, право на заняття адвокатською діяльністю у спірному періоду у позивача було зупинене.
Вказані правові висновки узгоджуються із висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі 160/3114/19.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки у даній справі оскаржується вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнята відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України перевіряє, чи постановлена вона: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ГУ ДПС у Волинській області, приймаючи оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 26 539 грн 26 коп., діяло протиправно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані такі рішення.
Таким чином, суд уважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів повноти податкового правопорушення, а його відсутність у спірних правовідносинах доводить протиправність спірної вимоги та відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії.
Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами та з врахуванням позицій Верховного суду, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року № Ф-10178-55У на суму 26 539 грн 26 коп. по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню. Отже, позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 840 грн 80 коп. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 18 травня 2020 року (арк. спр. 7).
Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, Податкового кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу задовольнити.
Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року № Ф-10178-55У на суму 26 539 грн 26 коп. по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у сумі 840 грн 80 коп. (вісімсот сорок грн 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 09 липня 2020 року.