м. Вінниця
30 червня 2020 р. Справа № 120/312/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Бошкової Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.,
представника відповідача: Цимбал Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
до: державної установи "Ладижинська виправна колонія №39"
про: визнання протиправним та скасування наказу
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до державної установи "Ладижинська виправна колонія №39" про визнання протиправним та скасування наказу.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу №171/ОС-19 від 11.11.2019 року "Про припинення виплати середнього заробітку (грошового забезпечення)", яким вирішено припинити виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) працівникам установи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , призваним на строкову військову службу з 01.11.2019 року.
Ухвалою суду від 04.02.2020 року адміністративний позов залишено без руху.
17.02.2020 року позивачами усунуто виявлені недоліки адміністративного позову.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та надано відповідачу строк для подачі відзиву.
Разом із тим, своїм правом на подання письмового відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Ухвалою суду від 18.03.2020 року відкладено підготовче судове засідання у зв'язку із клопотанням представника відповідача.
Ухвалою суду від 10.04.2020 року відкладено підготовче судове засідання у зв'язку із впровадженим карантином та неявкою представника відповідача.
Ухвалою суду від 08.05.2020 року відкладено підготовче судове засідання у зв'язку із впровадженим карантином та неявкою представника відповідача.
Ухвалою суду від 02.06.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивачі не з'явились, однак подали заяви про розгляду справи за їх відсутності.
Присутня у судовому засіданні представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог та зазначила, що позивачі працюють в державній установі "Ладижинська виправна колонія №39". У жовтні 2019 року позивачів було призвано на строкову військову службу. У листопаді 2019 року було припинено позивачам виплату грошового забезпечення на підставі листа Міністерства соціальної політики України №16056/45001-61-19 від 25.04.2019 року.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив, що наказом начальника державної установи «Ладижинська виправна колонія № 39» №162/ОС-19 від 21.10.2019 року позивача ОСОБА_3 було увільнено від роботи у зв'язку із призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження строкової військової служби.
Наказом начальника державної установи «Ладижинська виправна колонія № 39» №136/ОС-18 від 05.12.2018 року позивача ОСОБА_1 було увільнено від роботи у зв'язку із призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження строкової військової служби.
Наказом начальника державної установи «Ладижинська виправна колонія № 39» №154/ОС-19 від 04.10.2019 року позивача ОСОБА_2 було увільнено від роботи у зв'язку із призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження строкової військової служби.
11 листопада 2019 року начальником державної установи «Ладижинська виправна колонія № 39» видано наказ № 171/ОС-19 «Про припинення виплати середнього заробітку (грошового забезпечення).
Відповідно до даного наказу вирішено припинити виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) працівникам установи, призваним на строкову військову службу з 01 листопада 2019 року (позивачам), а саме:
молодшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_2 , молодшому інспектору відділу нагляду і безпеки;
сержанту внутрішньої служби Войтенку Андрію Сергійовичу, молодшому інспектору відділу нагляду і безпеки;
сержанту внутрішньої служби Солов'ю Володимиру Сергійовичу, молодшому інспектору відділу охорони.
На даний момент позивачі проходять строкову військову службу в лавах Збройних сил України.
Позивачі не погоджуючись із припиненням нарахування грошового забезпечення з 01.11.2019, звернулися до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини другої статті 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Частиною сьомою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За приписами частин першої та другої статті 39 Закону №2011-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Відповідно до положень вказаної статті на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу"; "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, відповідно до указаної статті демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу; мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Так, позивачі призвані на строкову війську службу у період, коли існувала (і продовжує існувати дотепер) загроза національній безпеці держави, зумовлена збройною агресією з боку Російської Федерації.
Проходження військової служби є конституційним обов'язком позивача як громадянина України, виконання такого обов'язку має також важливе значення для підтримання бойової готовності Збройних Сил України до адекватного реагування на збройне вторгнення країни-агресора.
Тобто, гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України, власне і спрямовані на те, щоб гарантувати, зокрема, права громадян як на працю та її оплату, які в цей складний для держави період повинні виконати (і виконують) свій конституційний обов'язок щодо військової служби з тим, щоб в умовах реальної загрози територіальній цілісності та національній безпеці країни надалі бути готовими до її захисту в лавах Збройних Сил України.
До того ж, суд зауважує, що Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) на час перебування його на строковій військовій службі.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі №816/1155/16, від 13.06.2018 по справі №813/782/17, від 19 листопада 2019 року по справі №812/452/17.
Статтею 3 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) визначається, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.
Згідно з частинами першою та другою статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Статтею 23 Закону №2713-IV врегульовано, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої статті 59 Закону "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до стажу державної служби.
Поняття професійної діяльності - це діяльність людини за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує фахівець.
Згідно частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Системний аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що на позивача, як на особу рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються норми законодавства про працю у неврегульованій спеціальним законодавством частині. Зокрема, і служба у кримінально-виконавчій службі, і у поліції є особливими видами державної служби, а нормами Закону України "Про державну службу" передбачено, що на відносини, не врегульовані цим Законом, поширюється дія законодавства про працю.
Таким чином, враховуючи викладене, а також зазначені норми, суд дійшов висновку, що на позивачів поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України та позивачі мають право на отримання середнього заробітку за основним місцем роботи протягом всього строку служби.
Щодо доводів представника відповідача про те, що припинення позивачам виплати грошового забезпечення на підставі листа Міністерства соціальної політики України №16056/45001-61-19 від 25.04.2019 року є правомірним, суд зазначає що вказаний лист є лише службовою кореспонденцією, яка носить лише роз'яснювальний, інформаційний або рекомендаційний характер та не може спричиняти для громадян негативних наслідків.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2019 року по справі № 822/1878/18 зазначив, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу №171/ОС-19 від 11 листопада 2019 року начальника державної установи "Ладижинська виправна колонія № 39" "Про припинення виплати середнього заробітку (грошового забезпечення)".
З огляду на висновки суду щодо протиправного припинення відповідачем нарахування грошового забезпечення позивачам з 01.11.2019 року, також слід задовольнити вимоги щодо зобов'язання державної установи "Ладижинська виправна колонія (№39)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань покарань та пробації Міністерства юстиції нарахувати та виплатити позивачам середній заробіток (грошове забезпечення) з 01.11.2019 року.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ державної установи "Ладижинська виправна колонія (№39)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань покарань та пробації Міністерства юстиції "171/ОС-19 від 11.11.2019 року "Про припинення виплати середнього заробітку (грошового забезпечення)".
Зобов'язати державну установу "Ладижинська виправна колонія (№39)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань покарань та пробації Міністерства юстиції нарахувати та виплатити сержанту внутрішньої служби ОСОБА_1 Сергійовичу, молодшому інспектору відділу охорони середній заробіток (грошове забезпечення) з 01.11.2019 року за період проходження строкової служби.
Зобов'язати державну установу "Ладижинська виправна колонія (№39)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань покарань та пробації Міністерства юстиції нарахувати та виплатити молодшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_2 молодшому інспектору відділу нагляду і безпеки середній заробіток (грошове забезпечення) з 01.11.2019 року за період проходження строкової служби.
Зобов'язати державну установу "Ладижинська виправна колонія (№39)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань покарань та пробації Міністерства юстиції нарахувати та виплатити сержанту внутрішньої служби ОСОБА_4 Андрію Сергійовичу молодшому інспектору відділу нагляду і безпеки середній заробіток (грошове забезпечення) з 01.11.2019 року за період проходження строкової служби.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань державної установи "Ладижинська виправна колонія (№39)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань покарань та пробації Міністерства юстиції.
Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань державної установи "Ладижинська виправна колонія (№39)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань покарань та пробації Міністерства юстиції.
Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань державної установи "Ладижинська виправна колонія (№39)" Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань покарань та пробації Міністерства юстиції.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення у повному обсязі виготовлене 09.07.2020 року.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна