Дата документу 09.07.2020 ЄУН 937/4015/20
2/320/2064/20
09 липня 2020 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Юрлагіної Т.В.,
за участю секретаря Бондаренко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольської міської ради Запорізької області, за участю третьої особи Південно-Східне регіональне управління Української товарної біржі про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування,
В червні 2020 року позивач звернулася до суду з уточненою позовною заявою до Мелітопольської міської ради Запорізької області, за участю третьої особи Південно-Східне регіональне управління Української товарної біржі про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке належало батькові на підставі договору купівлі продажу нерухомості від 11 червня 1999 р. № 59068 від 11.06.1999 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 березня 2010 року р.№ 3-376. У встановлений законом термін вона звернулася до приватної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого спадкодавця з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом. Однак постановою від 26.05.2020 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського округу Запорізької області Земенковой Ю.А. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою позивачці було відмовлено в оформленні спадщини на житловий будинок після померлого батька оскільки наданий правовстановлювальний документ на будинок не відповідає вимогам чинного на сьогодні законодавства про посвідчення правочинів. На теперішній час позивачка дізналася про те що правовстановлюючий документ на належний спадкодавцю не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду про визнання права власності на спадкове майно.
Від представника позивача адвоката Скворцової О.В. надійшла заява про розгляд справи за їх з позивачем відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягають у повному обсязі.
Представник відповідача - Мелітопольської міської ради Запорізької області - у судове засідання не з'явився, але від нього надійшла заява з проханням розглядати справу за їх відсутності на підставі наявних матеріалів справи.
Представник третьої особи - Південно-Східного регіонального управління Української товарної біржі - у судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про даті час і місце повідомлений належним чином.
Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Визнання позову відповідачем не порушує прав та законних інтересів інших осіб.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає повному задоволенню з наступних підстав.
Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, встановив наступні факти та відповідні правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено та не оспорюється сторонами батьком позивача, ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до наданої копії свідоцтва про народження яке долучено до матеріалів справи. (а.с.18).
28.10.1991 року позивач ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 , після чого змінила прізвище на ОСОБА_5 , відповідно до наданої копії свідоцтва про укладення шлюбу, видане Відділом реєстрації актів громадського стану міста Мелітополі Запорізька область, актовий запис №1248. (а.с.19)
ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивачки помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, копія якого додана до матеріалів справи (а.с.21).
11.06.1999 року між сторонами договору - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (з однієї сторони) та ОСОБА_7 (з другої сторони) на Українській товарній біржі був укладений договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна: житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов вищевказаного договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 придбали у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 89,0 м2, загальною площею 1137 м2, за ціною 1276 гривень.
Вказаний договір купівлі-продажу був зареєстрований 29.01.2000 року у «Мелітопольське міжміське бюро технічної Інвентаризації» у реєстрову книгу за № 9121.
Згідно із діючим законодавством на час укладання договору купівлі-продажу вказаного будинку, Договір був зареєстрований у Мелітопольському міжміському бюро технічної Інвентаризації. Та за померлим за життя зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок.
За наслідками укладення договору купівлі-продажу будинку продавець отримав до підписання договору грошові кошти в сумі 1276 грн. за домовленістю сторін правочину (п.4 Договору) та передали покупцям належний йому на підставі договору дарування будинок. Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 стали новими власниками.
На час укладення договору купівлі-продажу у червні 1999 році сторони правочину не були повідомлені належним чином про те, що правочин купівлі-продажу нерухомого майна, у відповідності до ст.47 ЦК України (в ред.1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки та той час був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно ст.15 якого, правочини, зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають.
При вчиненні правочину всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, перехід права власності, всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме, купівлі-продажу вищевказаної квартири, правочин був реальним і вчиненим у формі дозволеним чинним законодавством України в 2001 році. Усі вимоги договору купівлі-продажу, сторонами були виконані, ніяких претензій щодо передачі майна не було, та сторонами правочину один до одного будь-які інші претензії не пред'являлися. Державна реєстрація договору купівлі-продажу проведена Мелітопольським БТІ.
Згідно ст.15 Закону України "Про товарні біржі" не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржовий договір з моменту його реєстрації на біржі є вчиненим правочином.
Реєстрація бюро технічної інвентаризації за померлим права власності на спірний будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на серпень 1999 року не суперечила чинному законодавству. Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі - продажу, міни зареєстрованих біржею.
Крім того, Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998 року № 121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839, також передбачено підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, міни, зареєстрованих біржею.
Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Вищезазначене не суперечить й вимогами ст.328 ЦК України (в ред.2003 року), відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_6 повністю виконали умови договору купівлі-продажу будинку, ними здійснено оплату за придбане майно грошовими коштами, які продавець ОСОБА_7 одержав до підписання цього договору, що вбачається з п.4 даного правочину та вказаний Договір у відповідності з вимогами ч.2 ст.227 ЦК УРСР був зареєстрований у Мелітопольському бюро технічної інвентаризації, у передбаченому Законом порядку. Крім того, вказаний договір купівлі-продажу з підстав недотримання нотаріальної форми, судом недійсним не визнавався, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на підставі ст.ст.128, 153 ЦК УРСР і ст.49 Закону України "Про власність" набули право власності на будинок АДРЕСА_1 , і правомірно володіли ним.
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_6 , про що свідчить актовий запис про смерть №603 від 14 березня 2002 року, вчинений Мелітопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Запорізької області.
Після її смерті ОСОБА_2 оформив спадщину на Ѕ частину нерухомого майна: житловий будинок АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 березня 2010 року №3-376.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25737168 від 31.03.2010 року право власності на Ѕ частину нерухомого майна: житловий будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстратор ОСОБА_8 номер запису 9121 в книзі 33-51, реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину /р№3-376/02.03.2010.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, про що свідчить актовий запис про смерть № 448 від 06 грудня 2018 року, вчинений Мелітопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Запорізької області.
Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав йому на підставі договору купівлі продажу нерухомості від 11 червня 1999 р. № 59068 від 11.06.1999 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 березня 2010 року р.№ 3-376 (а.с.11-13).
Постановою приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області, Земенкової Ю.А., від 26 травня 2020 року позивачу відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок АДРЕСА_1 з тих підстав, що згідно п.п.4.15, 4.18 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до яких видача Свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про право власності на майно та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. Спадкоємцем не було надано документу, що посвідчує право власності на вищевказаний будинок, прийняти договір купівлі-продажу, зареєстрований на товарній біржі, у якості правовстановлюючого документа немає можливості, оскільки відповідно до глави 8 пункту 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства та мені рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання. (а.с.20).
Як вбачається з матеріалів справи та наданої копії спадкової справи, позивачка є єдиною спадкоємицею після смерті батька.
Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч.1 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст.1218 чинного Цивільного кодексу Україна до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті.
Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.
Згідно ст.1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
За вимогами ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, тобто зміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим, коли об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації та місця його знаходження, нотаріусу слід подати документ, що підтверджує право власності спадкодавця на майно з відміткою органу, що проводить реєстрацію, або реєстраційного посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.
В свою чергу, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця лише з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст.1299 ЦК України).
Право власності на нерухоме майно може бути оформлене на ім'я особи, яка померла, у разі наявності документів, які б підтвердили право власності на майно цієї особи. У випадку відсутності таких документів порушене питання вирішується у судовому порядку.
Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги той факт, що позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, має бажання прийняти спадщину, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт належності вищевказаного житлового будинку її померлому батькові, тому суд вважає вимоги позивача є цілком законними та обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року), п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року, ст.ст.328, 331,392 ЦК України (в редакції 2003 року), ст.ст.11,15,16,182,328,331,373-374,381,392,1216-1218, ст.ст.1225,1233-1236,1268-1270,1299 ЦК України, ст.ст.9, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Мелітопольської міської ради Запорізької області, за участю третьої особи Південно-Східне регіональне управління Української товарної біржі про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Т.В.Юрлагіна