Справа № 635/64/20
Провадження по справі № 2/635/1232/2020
03 липня 2020 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Березовської І.В.,
секретар судових засідань Калягіна М.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі договору про надання правової допомоги діє представник - адвокат Шапошніков І.Є., пред'явив до суду позов шляхом подання позовної заяви до ОСОБА_3 , яким просить визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 листопада 1998 року належить будинок АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 , яка є невісткою позивача, у спірному будинку не проживає з 2016 року, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі будинком вона не цікавиться. Ще на початку 2016 року відповідач виїхала з України до Російської Федерації, місце її теперішнього мешкання невідомо, оскільки будь-яких зав'язків з членам родини вона не підтримує. Перешкод у користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші члени сім'ї відповідачу не чинили. Враховуючи вищенаведене, вважає, що відповідач втратила право користування спірним житловим будинком.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 29 січня 2020 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , який діє на підставі договору про надання правової допомоги, в судове засідання не з'явилися, представником позивача до суду надано заяву, в якій він позовні вимоги підтримав, просив розглядати справу за його відсутності та відсутності позивача, не заперечував проти винесення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з'явилась, про день та час слухання справи була повідомлена своєчасно і належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання відповідно до відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного Управління ДМС України в Харківській області, отриманих судом відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України та через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, причини неявки суду не повідомила.
Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, яка не повідомила про причини неявки та не подала відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою позивача та його представника, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні наданих доказів, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 листопада 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області, та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19649168 від 24 липня 2008 року, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За вказаною адресою зареєстровані шість осіб: позивач ОСОБА_1 , дружина позивача ОСОБА_4 , сини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , онук ОСОБА_7 , а також відповідач ОСОБА_3 , яка є невісткою позивача, що підтверджується Інформацією Виконавчого комітету Південноміської ради Харківського району Харківської області № 1348 від 10 липня 2019 року.
Згідно акту депутата Південноміської ради Харківського району Харківської області Гладушенко С.І. від 12 травня 2020 року, відповідач ОСОБА_3 зареєстрована за вказаною адресою, однак не проживає за місцем реєстрації з 10 лютого 2016 року.
Факт реєстрації у спірному житловому будинку відповідача ОСОБА_3 також підтверджується відомостями, отриманими судом в порядку ч.6 ст.187 ЦПК України з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного Управління ДМС України в Харківській області.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності, якщо він не порушує норм закону, моральних засад суспільства, екологічної ситуації та інтересів інших осіб.
Статтею 41 Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Тобто, за змістом ст. 319 ЦК власник сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.
Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.
Разом із тим, як вбачається зі змісту ст. 319 ЦК, обмеження права власності не підлягають розширеному тлумаченню.
Закріплений у п. 1 ч. 2 ст. 319 ЦК принцип, відповідно до якого дії власника щодо його майна не повинні суперечити закону, є загальним універсальним обмеженням прав власника. Відсутність прямої заборони в законі надає власнику широке коло можливостей для здійснення права власності, в той час як заборона на здійснення певних дій є механізмом стримання власника.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи,зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
У ході судового розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є невісткою позивача ОСОБА_1 . Вказані обставини не спростовані сторонами в ході судового розгляду. Отже, відповідач ОСОБА_3 є членом сім'ї позивача в розумінні ст. 156 ЖК України.
Згідно ст. 405 ЦК України, член сімї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Під час судового розгляду судом встановлено, що відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 2016 року, перешкод у її проживанні за місцем реєстрації, а також поважність причин невикористання відповідачем свого права користування спірним житловим приміщенням судом не встановлено.
Жодних беззаперечних, належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності відповідача за вищевказаною адресою понад один рік, суду не надано.
Докази, що підтверджують той факт, що позивач якимось чином перешкоджав відповідачу у користуванні спірним будинком, в матеріалах справи також відсутні.
За положеннями ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Існування домовленості між сторонами про право користування житловим приміщенням не встановлено.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений останнім за подачу позовної заяви судовий збір в сумі 768 гривень 40 копійок.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи. Строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Харківський районний суд Харківської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 09 квітня 2013 року Харківським РВ ГУДМСУ в Харківській області, зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 07 липня 2020 року.
Суддя І.В. Березовська