Справа №463/5301/20
Провадження №1-кс/463/3073/20
09 липня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова
Cлідчий суддя ОСОБА_1 , з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, -
встановив:
ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова зі скаргою на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (далі - ДБР), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Скаргу мотивує тим, що 22.05.2020 за вих..№54 скерував в Державне бюро розслідувань заяву про вчинення суддею Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_4 , колегією суддів Апеляційного суду Львівської області в складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ст.366, 375 КК України, що виразилось в тому, що останні зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересам служби при розгляді позовної заяви фермерського господарства, порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду позовів, шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації, постановили завідомо неправосудні рішення, в результаті чого мали намір нанести йому шкоду в сумі 15000 грн. Вказана заява 29.05.2020 була скерована за належністю в ДБР для організації розгляду. Разом з тим, всупереч вимогам ст.214 КПК України відповідні відомості до ЄРДР внесені не були, тому просить скаргу задовольнити.
В судове засідання ОСОБА_3 не з'явився, разом з тим розгляд скарги просив проводити без його участі.
Уповноважена особа ДБР в судове засідання не з'явилася, заперечення проти скарги не скерувала, причин неявки слідчому судді не повідомила, тому вважаю можливим проводити розгляд скарги у її відсутності, оскільки у відповідності до вимог ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно з ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст.214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Слідчий суддя встановив, що ОСОБА_3 скерував в Державне бюро розслідувань заяву про вчинення суддею Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_4 , колегією суддів Апеляційного суду Львівської області в складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ст.366, 375 КК України, яка 29.05.2020 була скерована для розгляду за належністю в ДБР.
При цьому, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_3 вважає, що в діях суддів наявний склад вищевказаних злочинів, оскільки останні зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересам служби при розгляді позовної заяви фермерського господарства, порушуючи вимоги щодо неупередженого розгляду позовів, шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації, постановили завідомо неправосудні ухвалу від 14.02.2017 по справі №459/1950/16-ц, рішення від 26.06.2017 по справі №454/1950/16-ц, ухвалу від 04.10.2017 по справі №454/1950/16-ц, в результаті чого мали намір нанести йому шкоду в сумі 15000 грн. Вказана заява. Разом з тим, всупереч вимогам ст.214 КПК України відповідні відомості до ЄРДР внесені не були, тому просить скаргу задовольнити.
Статтею 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року та інших.
Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що «недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Згідно з положенням ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Це стосується і визначеного ст. 55 Конституції України права на судовий захист. Зниження рівня гарантій незалежності суддів опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист (п.п. 1.2, 1.3, 4.2, 4.3). Аналогічні роз'яснення змісту гарантій незалежності й недоторканності суддів надано у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, та у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення є одним з основних засад судочинства, встановлених статтею 129 Конституції України.
Згідно з правовими висновками, викладеним у Рекомендації CM/REC (2010) 12 Комітету Ради Європи від 17 листопада 2010 року, судді не зобов'язані роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті судових рішень (п. 15).
Ініціювання кримінального переслідування судді у згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд, суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Разом з тим, зі скарги ОСОБА_3 та його заяви про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.366, 375 Кримінального кодексу України, не вбачається об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки вказаних злочинів, а лише зводиться до посилань на порушення суддями вимог матеріального та процесуального закону, що мало наслідком часткове скасування рішень Верховним Судом, однак не свідчить про постановлення суддями завідомо неправосудних рішень чи службове підроблення.
Таким чином, наведення заявником власних міркувань та припущень щодо вчинення на його думку, злочинів, без наявності об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки вказаних злочинів, не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР.
Враховуючи вищенаведене приходжу до висновку, що підстави для задоволення скарги ОСОБА_3 на бездіяльність ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за його заявою від 22.05.2020 №54, відсутні, тому скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись вимогами статей 214, 303, 306, 307, 372 КПК України, -
постановив:
в задоволені скарги ОСОБА_3 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після отримання заяви ОСОБА_3 від 22.05.2020 №54 - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1