Справа № 640/21431/18 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
08 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Шурка О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року у справі № 757/45928/15-ц;
- зобов'язання Державну казначейську службу України перерахувати ОСОБА_1 141354,58 грн. на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року у справі № 757/45928/15-ц;
- стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення строку перерахування коштів за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року у справі № 757/45928/15-ц в розмірі 4240,64 грн.
21.03.2019 до суду надійшла заява про часткову відмову від позову в частині вимог про зобов'язання Державної казначейської служби України перерахувати ОСОБА_1 141354,58 грн. на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року у справі № 757/45928/15-ц.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2020 позовні вимоги задоволено частково.
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Державну казначейську службу України перерахувати ОСОБА_1 141354,58 грн. на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року у справі № 757/45928/15-ц.
Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у невиконанні рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 у справі № 757/45928/15-ц.
Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення строку перерахування коштів за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року у справі № 757/45928/15-ц в розмірі 4240,64 грн.
Присуджено до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 1409,6 грн. судового збору, 10000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 31.10.2013 та додатковим рішенням від 21.11.2013 у справі № 22-ц/796/11504/2013 вирішено витребувати у Головного управління Міндоходів у Київській області, що є правонаступником Державної податкової адміністрації в Київській області, грошові кошти в розмір 1567722, 00 гривень та повернути їх ОСОБА_1 .
В грудні 2015 року до Печерського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області про відшкодування шкоди у розмірі 141354,58 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої Головним Управлінням Державної казначейської служби України у Київській області.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 у справі № 757/45928/15-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнено з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 141354,58 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди у вигляді інфляційних виплат.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.07.2017 апеляційну скаргу Державної казначейської служби України відхилено.
На виконання судового рішення, Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист.
05.09.2017 ОСОБА_1 надіслано до Державної казначейської служби України заяву про виконання рішення суду згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.
Листом від 23.02.2018 за № 5-13/1404-3328, позивача повідомлено про те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на поточний рік за КПКВК 3504030 передбачено 33,65 млн. грн. Станом на 23.02.2018, у Казначействі перебуває 84 виконавчі документи на загальну суму 14,71 млн.грн., які надійшли раніше виконавчого листа по справі № 757/45928/15-ц. Перерахування коштів планується здійснити орієнтовно у ІІІ кварталі 2018 р.
Відповідачем в порядку черговості у ІІ половині жовтня 2018 р. проводилась операція щодо перерахування коштів за виконавчим листом № 757/45928/15-ц і з'ясовано неможливість зарахування коштів за вказаними позивачем реквізитами, у зв'язку з чим листом від 09.11.2018 позивача повідомлено про необхідність надати заяву з вказанням уточнених реквізитів, а безспірне стягнення відкладене.
05.12.2018 позивачем подана скарга, проте, без зазначення реквізитів, тому листом від 27.12.2018, відповідач повторно повідомив позивача про необхідність надати заяву з вказанням уточнених реквізитів.
15.02.2019 на рахунок ОСОБА_1 перераховано 141354,58 грн.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо виконання судового рішення протиправною.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Нормами п. 1, 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення; безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.
Тобто, якщо Порядок № 845 передбачає процедуру (механізм) виконання рішень про стягнення коштів як з бюджетів, так і з конкретних боржників (розпорядники та одержувачі бюджетних коштів), то Закон № 4901-VI визначає державні гарантії щодо виконання судових рішень лише щодо стягнення коштів з конкретних боржників.
Під час розгляду спору по суті, судом першої інстанції було досліджено, що заява позивача 05.09.2017 до Державної казначейської служби України про виконання рішення суду згідно з Порядком № 845 надійшла 05.09.2017, а присуджені кошти фактично перераховано 15.02.2019, у термін один рік і шість місяців станом на час звернення до суду у грудні 2018 р. термін несплати становив один рік і чотири місяці.
При цьому, варто врахувати, що листом від 23.02.2018 № 5-13/1404-3328, позивача повідомлено про те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на поточний рік за КПКВК 3504030 передбачено 33, 65 млн. грн. Станом на 23.02.2018, у Казначействі перебуває 84 виконавчі документи на загальну суму 14,71 млн. грн., які надійшли раніше виконавчого листа по справі № 757/45928/15-ц. Перерахування коштів планується здійснити орієнтовно у ІІІ кварталі 2018 року.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки, норми Порядку № 845 не визначають строків виконання судового рішення, але ж це не означає, що до цієї процедури не застосовується поняття «розумний строк» виконання судового рішення, з урахуванням чого, обгрунтованим висновком є те, що термін один рік і шість місяців перевищує розумні терміни виконання судового рішення.
З наведеного слідує, що зі змісту листа від 23.02.2018 р. за № 5-13/1404-3328 неузгоджується те, чому саме виконавчий лист про стягнення 141354,58 грн. не міг бути виконаний з огляду на наведені органом казначейства цифри по фінансуванню КПКВК 3504030 у розмірі 33,65 млн. грн., тобто, сума наявного фінансування перевищує зобов'язання за виконавчими документами, що надійшли до казначейства перед виконавчим листом, пред'явленим позивачем.
У частині доводів сторони відповідача, щодо причин неперерахування коштів у зв'язку з наданням заявником невірних/помилкових/неточних банківських реквізитів, вказаних у заяві від 05.09.2017, колегія суддів бере до уваги те, що наведені підстави не позбавляли орган казначейства реальної можливості перерахування коштів на рахунок позивача, адже, фактично, помилки у заяві позивача від 05.09.2017 допущено не було, а неточності (неактуальність) вказаних реквізитів стосувалась коду МФО банку, який змінився з моменту подачі заяви, з огляду на що, відповідач мав можливість самостійно його встановити, адже зазначена інформація є у вільному доступі, та не потребувала значних зусиль, не вимагаючи відповідної уточненої заяви від позивача, тим самим, відкладаючи реалізацію безспірного стягнення на невизначений строк.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає прийнятним висновок окружного суду про те, що, оскільки судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо тривалого невиконання судового рішення щодо стягнення коштів, а Порядком № 845 не визначено ні терміни виконання судового рішення, ні відповідальності за їх невиконання чи тривале невиконання, застосуванню підлягає аналогія закону - положення ст. 5 Закону № 4901-VI, що, в даному випадку, згідно заявлених позовних вимог компенсація позивачу становить - 4240,64 грн. У вказаній частині висновки суду першої інстанції є обгрунтованими та знайшли своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
У частині висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 10000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, окрім судового збору сплаченого за подання позовної заяви, позивач просив стягнути за рахунок відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу: 10000 грн.
Статтею 134 КАС України, передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що дана справа є справою незначної складності. На підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції надано: договір про надання правничої допомоги № 57 від 01.12.2018, укладений між АО «Аксіо» та ОСОБА_1 , предметом якого, є надання правової допомоги клієнту у справі щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання ДКСУ перерахувати 141354,58 грн. на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30.01.2017 у справі № 757/49528/15-ц та стягнення компенсації за порушення строку перерахування коштів; акт приймання-передачі до договору № 57 від 01.12.2018 (тривалість робіт адвоката 5 годин); опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (складання тексту позовної заяви 4 години, копіювання документів 0,5 години, оплата судового збору 0,25 години, відправлення позовної заяви до суду 0,25 години); квитанцію до прибуткового касового ордера № 1 від 12.12.2018; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордер. (а.с. 16-21)
Колегія суддів зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу не є обґрунтованим (10000 грн.) та підлягає зменшенню, оскільки є завищеним з огляду на те, що сама позовна заява викладена вцілому на чотирьох аркушах, доказів до позову на підтвердження правової позиції чи жодних інших доказів, які б потребували значного часу для їх збирання до позову додано не було, даний спір є справою незначної складності (зважаючи на предмет спору та учасників справи), судове засідання не проводилось. Колегія суддів також вказує на те, що послуги «ксерокопія документів», «відправка позовної заяви», за своєю суттю та спрямуванням не є професійною правничою допомогою адвоката, а є складовою витрат при підготовці та поданні позову, проте, не кожна дія підлягає стягненню/відшкодуванню за рахунок іншої сторони.
Отже, проаналізувавши розрахунок та надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності нового розподілу судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та стягнення за рахунок відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката, понесені при розгляді справи у суді першої інстанції у розмірі 5000 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права (необгрунтоване/неспівмірне визначення та розрахунок розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката) призвело до помилкового вирішення справи в частині стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн., а відтак, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з новим розподілом витрат, а в іншій частині - залишенню без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги по суті предмета спору не містять належних та достатніх підстав для висновку про необгрунтованість позовних вимог. Водночас, в частині висновків суду першої інстанції про розподіл судових витрат, колегія суддів дійшла висновків про те, що в цій частині рішення суду першої інстанції слід скасувати, та прийняти нову постанову в цій частині з новим розподілом витрат на правничу допомогу адвоката.
Керуючись ст. ст. 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2020 - скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 10000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
Ухвалити в цій частині нову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1409,6 грн. судового збору, 5000 грн. (п'ять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу адвоката.
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2020 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
О.І. Шурко