Справа № 580/233/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко
08 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді: Чаку Є.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І., Федотова І.В.
за участю секретаря: Муханькової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови,
ФОП ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови щодо накладення штрафу від 16.12.2019 року №ЧК 595/585/АВ/ТД-ФС-247.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати останнє та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
01.07.2020 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з введенням карантину.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також те, що участь у судовому засіданні учасників справи не визнано обов'язковою, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
06 липня 2020 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від ФОП ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови управління Держпраці у Черкаській області щодо накладення штрафу від 16.12.2019 року №ЧК 595/585/АВ/ТД-ФС-247 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 580/233/20.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 року у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовлено.
Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, що основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (код КВЕД 45.20).
05.11.2019 року начальником управління Держпраці у Черкаській області видано наказ №1168-н "Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 ".
Цього ж дня на підставі вказаного наказу було видано направлення на проведення контрольного заходу. Зокрема, на період з 07 по 20 листопада 2019 року відряджено головних державних інспекторів Кожушко Р.М., яворського В.А. та Руденко С.М. для проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.
07.11.2019 року державними інспекторами праці Кожушко Р. М, Яворським В.А. , Руденком С.М. було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №595/585/НД у зв'язку з ненаданням інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування. Строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 07.11.2019 року та складено вимогу про надання/поновлення документації №595/585/ПД, якою зобов'язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 10 год. 00 хв. 12.11.2019 року надати документи необхідні для проведення інспекційного відвідування.
20.11.2019 року інспекторами праці проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення підприємницької діяльності - Черкаська область, Золотоніський район, с. Софіївка, вул. Черкаський Шлях, 56.
За результатами проведення інспекційного відвідування, інспекторами праці було складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) №ЧК-595/585/АВ від 20.11.2019 року.
Згідно висновків вказаного Акту під час інспекційного відвідування було виявлено порушення ФОП ОСОБА_1 частини 3 ст. 24 КЗпП України та ПКМУ №314 від 17.06.2015 року, а саме суб'єктом господарювання, як роботодавцем, допущено громадянина ОСОБА_7 до виконання роботи за функціональними обов'язками монтувальника шин без укладання трудового договору, без видання наказу/розпорядження про прийняття працівника на роботу та без належного повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
16.12.2019 року заступником начальника Управління Держпраці у Черкаській області винесено постанову про накладення штрафу №ЧК-595/585/АВ/ТД-ФС-247 на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 125190 грн.
Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся до суду з даним позовом.
Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, зокрема Головне управління Держпраці у Київській області.
У відповідності до приписів Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340 (далі - Положення №340), Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Підпунктом 5 пункту 4 Положення №340 передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Згідно статті 259 Кодексу законів про працю України, Державна служба України з питань праці має реалізовувати державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.
Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та не виїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження). Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці (п.3 Порядку №295).
Підстави для здійснення інспекційних відвідувань визначені пунктом 5 Порядку №295, зокрема за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.
Про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Пунктами 9,10,11 Порядку №295 визначено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.
Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право:
1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;
2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги;
3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;
4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів;
5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;
6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;
7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.
Вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання ( п.12 Порядку №295).
За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Як було встановлено вище, під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 інспекторами праці було встановлено, що суб'єктом господарювання, як роботодавцем, допущено громадянина ОСОБА_7 до виконання роботи за функціональними обов'язками монтувальника шин без укладання трудового договору, без видання наказу/розпорядження про прийняття працівника на роботу та без належного повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність ознак трудових правовідносин між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_7 , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Обов'язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.
За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).
Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов'язки роботодавця залишаються за його межами.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18.
У матеріалах справи наявний цивільно - правовий договір від 15.10.2019 року № б/н, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , на період з 15.10.2019 року по 15.01.2020 року.
Згідно умов вказаного договору ОСОБА_7 бере на себе зобов'язання виконати наступні роботи (надати послуги): зняти та встановити колеса на транспортний засіб, зробити демонтаж та монтаж шини на диск колеса, зробити комп'ютерне балансування колеса, зробити установку/заміну тягарців на диску колеса, накачати шини до відповідного тиску.
ФОП ОСОБА_1 зобов'язаний примати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання акту здавання-приймання наданих послуг протягом 3 (трьох) робочих днів після їх фактичного надання, якщо надані послуги відповідають умовам договору і оплачувати їх в розмірах і в строк передбачені цим договором.
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, у вказаному договорі відсутні будь-які відомості про те, який саме результат роботи (послуг) повинен передати виконавець замовнику, відсутні дані щодо обсягу виконуваної роботи (наданих послуг) у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, відсутні строки виконання таких робіт, їх якісні та кількісні характеристики.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, який вірно визначив сутність правовідносин, які виникли між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , а саме, що такі правовідносини мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України.
Суд зазначає, що не дивлячись на підписання сторонами цивільно-правового договору від 15.10.2019 року № б/н, між сторонами існували трудові правовідносини, оскільки ОСОБА_7 виконував конкретну трудову функцію за конкретною професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України "Класифікатор професій ДК 003:2010", робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носить системний, постійний характер), а саме зняття та встановлення колеса на транспортний засіб, демонтаж та монтаж шини на диск колеса, комп'ютерне балансування колеса, установка/заміна тягарців на диску колеса, накачка шини до відповідного тиску.
Робота, яка виконувалася ОСОБА_7 , була несамостійною і виконувалася за дорученням позивача, що притаманно трудовим правовідносинам.
Колегія суддів зазначає, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці, про що було зазначено вище.
І якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні.
Суд звертає увагу на те, що відповідальність за неналежне оформлення працівника, відповідно до статті 265 КЗпП України, покладається саме на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю.
В даному випадку уклавши цивільно-правовий договір від 15.10.2019 року № б/н з ОСОБА_7 , позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно правовими, порушивши при цьому норми cт. 24 КЗпП України, а також постанови Кабінету Міністрів України № 413.
Посилання позивача на практику Верховного Суду, в якій йдеться про подвійне притягнення до відповідальності, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, оскільки постановою Золотоніського міськрайонного суду від 18.02.2020 року у справі №695/5/20 ОСОБА_1 до відповідальності не притягнуто за порушення ч. 3 ст. 41 КУпАП, провадження у справі закрито за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, натомість його притягнуто до відповідальності постановою Управління на підставі абзацу 4 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ, то подвійне притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення в даному випадку відсутнє.
Доводи апелянта про те, що ним подавались звіти до територіальних органів ДФС, проводилось нарахування та сплата сум єдиного соціального внеску, податку з доходів фізичних осіб, військового збору, спростовуються наявним у матеріалах справи листом Головного управління ДПС у Черкаській області №4598/23-00-33-0508 від 24.10.2019 року, в якому зазначено, що протягом періоду що перевірявся, фізична особа - підприємець фізична особа платник податків ОСОБА_1 не використовує працю найманих працівників (форма 1-ДФ не подавалась, у звітах по єдиному податку у графі «фактична чисельність працівників» зазначено « 0», податок з доходів фізичних осіб із заробітної плати не сплачувався).
Таким чином, суд першої інстанції прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.І.Мєзєнцев
І.В. Федотов