09.07.2020 Справа№ 914/1852/19
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Демчук А.П., розглянувши матеріали заяви Фізичної особи-підприємця Сували Омеляна Івановича про забезпечення позову
у справі № 914/152/19
за позовом: Фізичної особи-підприємця Сували Омеляна Івановича, м. Львів,
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал", м. Львів,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Приватного підприємства «ІВЗО», м. Львів,
предмет спору: зобов'язання відповідача виконати умови договору №311003 від 23.09.2014р.; визнання укладеними змін в п.п. 2.1.1 п. 2.1 договору,
підстава позову: відсутність підстав для обмеження позивача у водопостачанні та водовідведенні,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: відповідача: Урбанська Тамара Вільгельмівна - адвокат, довіреність вих. № Вд2847-20 від 30.03.2020 року, Сорока Дана Миколаївна - адвокат, довіреність від 30.03.2020 року,
третьої особи: не з'явився,
встановив:
у провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Фізичної особи-підприємця Сували Омеляна Івановича до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватного підприємства "ІВЗО" про зобов'язання відповідача виконати умови договору №311003 від 23.09.2014р.; визнання укладеними змін в п. п. 2.1.1 п. 2.1 договору. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, 05.02.2020 року судом розпочато розгляд справи по суті та відкладено розгляд справи на 26.02.2020 року. У судовому засіданні 26.02.2020 року представником позивача подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 05.03.2020 року.
05.03.2020 року позивачем подано заяву про забезпечення позову. Розгляд заяви про забезпечення позову та розгляд справи по суті неодноразово відкладався з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду, зокрема, у зв'язку з неявкою представників сторін та подання позивачем клопотань про відкладення судових засідань через впровадження на території України карантину.
У судове засідання 09.07.2020 року з'явилися представники відповідача. Відповідач явку представника не забезпечив. Третя особа повторно явку представника не забезпечила в судове зсідання, повторно причин неявки не повідомила.
Суд обізнаний, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 року "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", і що відповідно до п. 4 прикінцевих положень ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину.
Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відтак, враховуючи належне повідомлення відповідача і третьої особи про дату та час судового засідання шляхом надіслання ухвал суду на адреси учасників справи засобами поштового зв'язку, неповідомлення ними причин неявки, суд вважає за можливе та доцільне розглянути заяву про забезпечення позову по суті в даному судовому засіданні.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд не вбачає підстав для її задоволення та зазначає і враховує таке.
Як вбачається з обґрунтувань позивача, у процесі здійснення своєї господарської діяльності у позивача виникла необхідність у збільшенні ліміту водопостачання, у зв'язку із чим останній 09.09.2019 року звернувся до відповідача із проханням про видачу додаткових технічних умов до технічних умов від 04.12.2012 року № 15-6847, в яких передбачити збільшення ліміту водопостачання з 90 м.куб./місяць до 250 м.куб/місяць, а також на підставі виданих додаткових технічних умов внести зміни у п. 2.1.1 діючого договору № 311003 від 23.09.2014 року та на період виготовлення додаткових технічних умов та внесення змін до договору не обмежувати водопостачання. 30.09.2019 року позивач повторно звернувся до ЛМКП «Львівводоканал» із заявою про видачу технічних умов та збільшення ліміту водопостачання та водовідведення автомийки з 90 м. куб./міс. до 232 м. куб./міс.
Відповідач листом від 12.11.2019 року відмовив у видачі технічних умов на приєднання такого об'єкту до систем водопостачання та водовідведення м. Львова у зв'язку із відкликанням висновку про технічну можливість використання будівлі автомийки під літ. «ІФ-2» на вул. Хуторівка, 23, м. Львів, без проведення реконструкції (перепланування). Таке відкликання аргументувано тим, що 25.10.2019 року Львівською міською радою подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області у справі № 914/541/14 від 08.04.2014 року, якою було затверджено мирову угору, на підставі якої за ФОП Басараба Дмитро Михайлович зареєстроване первісне право власності на вищевказану будівлю автомийки, з яким 29.05.2014 року Сувалою Омеляном Івановичем укладено договір купівлі-продажу вказаної будівлі. Проте, підстава для відкликання вказаного висновку відпала, оскільки ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради у справі №914/541/14, ухвалою Верховного Суду 12.02.2020 року касаційну скаргу Львівської міської ради не прийнято до розгляду і повернуто скаржнику. Беручи до уваги той факт, що станом на момент звернення із даною заявою відпали підстави для і так безпідставного відкликання висновку про технічну можливість використання будівлі автомийки на вул. Хуторівка, 23, м. Львів, без проведення реконструкції (перепланування), відпали і надумані позивачем підстави для відмови у видачі технічний умов на приєднання об'єкту за адресою м. Львів, вул. Хуторівка, 23 до систем водопостачання та водовідведення м. Львова. Проте, позивачу станом на день звернення до суду із цією заявою про забезпечення позову досі не надано збільшені ліміти водоспоживання, місячний строк подання заяви з приводу чого сплив ще 30.10.2019р.
Позивач вважає, що відповідач відповіддю від 23.09.2019 року на заяву щодо надання додаткових технічних умов та внесення змін у діючий договір демонстративно не розцінює приватну нерухомість позивача (автомийку), як об'єкт на підключення, в якій з 2014р. здійснюється передача послуг по договору, та, відповідно, не розцінює згаданий договір як підставу для надання/отримання послуг по водопостачанню і водовідведенню щодо об'єкта автомийки, належного позивачу на праві приватної власності. Тим самим, відповідач заперечує право приватної власності позивача на спірне нерухоме майно, яке, згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, є непорушним. Як наслідок, відповідач необгрунтовано схиляє позивача до необхідності отримання нових технічних умов, тим самим заперечуючи правомірність існування договірних зобов'язань, які виникли ще у 2014 році, та успішно існують досі, тобто надалі продовжує не виконувати свої договірні зобов'язання.
Крім цього, відповідач попри наявність спору у господарському суді Львівської області та за відсутності підстав для відмови у збільшені позивачу лімітів водопостачання ще з 30.10.2019 року мав та має на меті вчинити дії, спрямовані на перешкоджання здійснення господарської діяльності позивача, а саме під виглядом обмеження має намір припинити водопостачання та водовідведення для об'єкту за адресою м. Львів, вул. Хуторівка, 23, що належить позивачу на праві власності, яке, станом на сьогодні не оспорюється та використовується позивачем для ведення господарської діяльності. На підтвердження зазначеного долучено акт № 78271 від 02.03.2020 року, складений відповідачем у зв'язку з недопуском представників відповідача до об'єкта позивача.
Відтак, позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» вчиняти будь-які дії щодо обмеження (припинення) водопостачання до будівлі автомийки, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Хуторівка, 23.
Відповідач стосовно заяви про забезпечення позову заперечує. Зазначає, що вимоги є аналогічними із тими, що були заявлені у заяві про забезпечення позову до подання позову, і такі вже були оцінені судами, у тому числі апеляційної та касаційної інстанції. Також відповідач зазначає, що позивачем не наведено пропозицій зустрічного забезпечення.
Крім цього, відповідач заперечує невиконання ним договірних обов'язків і стверджує, що має повноваження обмежувати, а не припиняти водопостачання позивачу внаслідок тривалого та систематичного перевищення лімітів водоспоживання та водовідведення. Щодо тверджень позивача про зобов'язання його надати документи, не передбачені чинним законодавством, для отримання додаткових технічних умов, то зазначає, що перелік документів визначений у п. 4.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу 27.06.2008 № 190, а надання висновку Департаменту містобудування передбачено листом Виконавчого комітету Львівської міської ради від 8.12.2011 року.
Як вбачається з обставин справи, між сторонами з 2014 року існують відносини щодо подачі води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі в розмірі лімітів: постачання питної води в об'ємі 90 куб.м./міс., приймання стічних вод в об'ємі 90 куб.м./міс., дощових (талих) стічних вод - 9 куб.м./міс на об'єкті - будівля автомийки літ. "1Ф-2" за адресою м. Львів, вул. Хуторівка, 23. Споживач фізична особа-підприємець Сувала Омелян Іванович вважає, що надавачем послуг щодо водопостачання вчиняються безпідставні та необгрунтовані дії, спрямовані на перешкоджання здійснення споживачем господарської діяльності у спосіб припинення подачі води, про що свідчать як попередні дії працівників ЛМКП «Львівводоканал» 06.09.2019 року, так і повторні дії 02.03.2020 року.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Разом з тим, особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Так, згідно з поданими позивачем доказами вбачається, що 02.03.2020 року представником Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" у присутності працівників автомийки та адвоката Качмара І.О. складено акт про те, що абонент у період 12.02.2020 року - 02.03.2020 року спожив 137 м3 води , показник водолічильника на 12.02.2020 року 10848 м3, на 02.03.202 року - 10985 м3, згідно з договором ліміт водоспоживання становить 90м3/міс. Абонент обмежити водопостачання не допустив. Акт містить пояснення споживача, суть яких полягає в тому, що припинення водопостачання є незаконним і в господарському суді розглядається спір щодо обсягів водопостачання на автомийку та дійсності відповідних умов.
Із матеріалів справи також вбачається, що позивач двічі звертався до відповідача із заявою про надання йому додаткових технічних умов у зв'язку зі збільшенням обсягу водоспоживання та водовідведення, проте відповідачем не надано таких споживачу та не внесено відповідні зміни в договір. Саме така обставина є підставою спору в даній справі і є предметом дослідження та з'ясування судом при розгляді справи по суті. Крім цього, встановлення обставин виконання чи невиконання відповідачем умов договору №311003 від 23.09.2014р., встановлення обов'язку відповідача надавати додаткові технічні умови, на які позивач посилається як на обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, також належить до предмету доказування позовних вимог. Тобто встановлення таких обставин при вирішенні заяви про забезпечення позову буде по своїй суті завчасним вирішенням позовних вимог.
Суд звертає увагу, що позивач уже звертався із вимогою вжиття заходів забезпечення позову у спосіб заборони Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення водопостачання до будівлі автомийки, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Хуторівка, 23, яка була задоволена судом першої інстанції, однак скасована судом апеляційної інстанції, зокрема з тих підстав, що додані до заяви докази свідчать про вчинення Львівським міським комунальним підприємством "Львівводоканал" дій щодо обмеження, а не припинення заявнику водопостачання та водовідведення, внаслідок перевищення ним встановлених лімітів водоспоживання. Також Верховний Суд звернув увагу на приписи частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України і вказав, що презюмувавши наявність у відповідача відповідного обов'язку з водопостачання та примусивши відповідача, по суті, до виконання наявного у позивача такого права, суд першої інстанції на етапі вжиття заходів забезпечення позову фактично вирішив спір по суті, чим порушено вимоги частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічно, зі змісту акта від 02.03.2020 року вбачається, що Львівське міське комунальне підприємство "Львівводоканал" мав намір саме обмежити водопостачання абоненту, проте його не було допущено до вчинення таких дій. Тому суд вважає доречними заперечення відповідача стосовно того, що фактично забезпечення позову у спосіб заборони Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» вчиняти будь-які дії щодо обмеження (припинення) водопостачання до будівлі автомийки вже оцінене судами апеляційної та касаційної інстанцій при перегляді ухвали Господарського суду Львівської області від 11.09.2019 року у даній справі.
Крім цього, суд зазначає, що на час вирішення заяви про забезпечення позову суд відповідно до ст. 86 ГПК України керується своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Оцінюючи доводи та докази заявника за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає, що позивачем не доведено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову утруднить ефективний захист порушеного права позивача у випадку задоволення позовних вимог, із підстав, зазначених позивачем, вбачається, що обраний спосіб захисту співпадає з вирішенням спору по суті, відповідно не вважає за необхідне задовольняти заяву про забезпечення позову у обраний заявником спосіб.
Щодо заперечень відповідача про відсутність у заяві про забезпечення позову пропозицій щодо зустрічного забезпечення, суд зазначає, що заявником при поданні заяви про вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що потреба у такому застосуванні відсутня, зважаючи на те, що забезпечення позову у даній справі не спричинить жодних збитків відповідачу, більше цього, виключить можливість виникнення таких у майбутньому. Тобто, заявником висловлено позицію щодо зустрічного забезпечення без визначення конкретного можливого способу такого забезпечення, що відповідає вимогам п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України та не було підставою для неприйняття заяви до розгляду. Крім цього, суд зазначає, що ст.141 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Із вказаного положення вбачається, що вказана норма не є імперативною, тому заходи зустрічного забезпечення позову вживаються на розсуд суду.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Львівської області
ухвалив:
у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Сували Омеляна Івановича від 05.03.2020 року про забезпечення позову у справі № 914/1852/19 відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.
Ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 09.07.2020 року.
Суддя Р.І. Матвіїв