ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2020Справа № 910/5919/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар"
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра"
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс"
3. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць Інна Олександрівна
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
4. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,
Представники учасників справи:
Від позивача: Ковалик В.В.;
Від відповідача: Тихомиров Р.Л.;
Від третьої особи-1: не з'явився;
Від третьої особи-2: Булій Т.В.;
Від третьої особи-3: не з'явився;
Від третьої особи-4: Ярошенко А.С.
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" про визнання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані віднесенням договору відступлення права вимоги від 13.10.2014 до категорії нікчемних, оскільки за результатами перевірки виявлено, що при його укладенні та виконанні допущено ряд порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 у справі №910/5919/18 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №910/5919/18 рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05.03.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 у справі №910/5919/18 скасовано, справу №910/5919/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу справу №910/5919/19 передано на розгляд судді Літвінової М.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 справу №910/5919/18 прийнято судом до розгляду справу; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі №910/5919/18 призначено на 17.04.2019; встановлено відповідачу строк - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали від 22.03.2019 для подання відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до ст.165 Господарського процесуального кодексу України; встановлено позивачу строк - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) для подання відповіді на відзив на позов; встановлено відповідачу строк - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (якщо така буде) для подання суду заперечень на відповідь на відзив; запропоновано третім особам у строк до 05.04.2018 надати суду пояснення щодо заявлених позовних вимог відповідно до ст.168 Господарського процесуального кодексу України.
29.03.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло повідомлення третьої особи-3 про неможливість явки у судове засідання 17.04.2019.
05.04.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від третьої особи-4 надійшли письмові пояснення по суті спору.
12.04.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшли заперечення проти позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 05.03.2019 №910/5919/18.
16.04.2019 до канцелярії суду від третьої особи-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
17.04.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Судом у підготовчому засіданні 17.04.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 22.05.2019, яку внесено до протоколу судового засідання; встановлено сторонам строк для подання заяв, клопотань, заперечень по справі до 20.05.2019. Учасникам справи направлено повідомлення про судове засідання 20.05.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
03.05.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь позивача на пояснення третьої особи-2.
20.05.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення по суті спору.
22.05.2019 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової експертизи.
Судом у підготовчому засіданні 22.05.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 03.06.2019, яку внесено до протоколу судового засідання. Учасникам справи направлено повідомлення про судове засідання 03.06.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
28.05.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від третьої особи-4 надійшли заперечення на клопотання відповідача про призначення експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у справі №910/5919/18 клопотання відповідача за вих.№1424 від 22.05.2019 про призначення судової експертизи задовольнено; призначено судову експертизу по справі №910/5919/18, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (КНДІСЕ); на вирішення експерту поставлено наступне питання: чи відповідає вартість прав вимоги, що виникли з договору кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та були відступлені відповідачу Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за договором про відступлення права вимоги від 13.10.2014 рівню звичайних цін, що склалися на даний товар станом на дату укладення спірного правочину?, витрати по проведенню експертизи поклаено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар"; зобов'язано відповідача провести попередню оплату витрат по проведенню експертизи у строк, вказаний у рахунку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (КНДІСЕ), але не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня виставлення такого рахунку; зобов'язано сторін надати в розпорядження експерта на його вимогу всі необхідні документи для проведення судової експертизи, сприяти у проведенні експертизи; провадження у справі №910/5919/18 зупинено до закінчення проведення судової експертизи.
06.06.2019 Господарським судом міста Києва матеріали справи надіслано на адресу Київського науково - дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
20.06.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2019.
27.06.2019 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України повернуто матеріали справи №910/5919/19 до Господарського суду міста Києва без виконання експертизи у зв'язку з відсутністю методик щодо встановлення ринкової вартості майнових прав за договорами про відступлення права вимоги, які є об'єктом дослідження.
03.07.2019 супровідним листом матеріали справи №910/5919/18 надіслані на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №910/5919/18 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 залишено без змін, матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва.
21.12.2019 супровідним листом матеріали справи №910/5919/18 надіслані на адресу Київського науково - дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
23.01.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Київського науково - дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення №18505-19 про неможливість проведення вказаної експертизи у зв'язку з відсутністю в експертних установах Міністерства юстиції України розроблених та запроваджених методик з проведення експертиз щодо визначення прав вимоги, які виникли з договору кредитної лінії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 поновлено провадження у справі №910/5919/18, підготовче засідання у справі призначено на 12.02.2020.
03.02.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-3 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
07.02.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.
12.02.2020 представник відповідача у підготовчому засіданні заявив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/5919/18 до судового розгляду по суті на 16.03.2020.
26.02.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-3 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 16.03.2020 оголошено перерву до 22.04.2020. Третім особам-1, 3 направлено повідомлення про судове засідання 22.04.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
21.04.2020 через канцелярію суду від третьої особи-2 та позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.04.2020 оголошено перерву до 25.05.2020. Учасникам справи направлено повідомлення про судове засідання 25.05.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.05.2020 оголошено перерву до 15.06.2020. Відповідачу, третім особам-1, 3, 4 направлено повідомлення про судове засідання 22.04.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
11.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-3 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
15.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.06.2020 оголошено перерву до 01.07.2020. Відповідачу, третім особам-1, 3, 4 направлено повідомлення про судове засідання 01.07.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судове засідання 01.07.2020 з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представники відповідача та третьої особи-2 у судовому засіданні 01.07.2020 проти заявлених позовних вимог заперечили.
Представник третьої особи-4 в судовому засіданні 01.07.2020 підтримав заявлені позивачем позовні вимоги.
Представники третіх осіб 1, 3 у судове засідання 01.07.2020 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомленні належним чином.
В судовому засіданні 01.07.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва
09.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (надалі - позичальник, третя особа - 1) укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2028913 (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - "кредит", у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Відповідно до п.1.1.1 кредитного договору, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами надалі за текстом кожна частина окремо - "транш", а у сукупності - "транші", на умовах визначених цим договором, в межах невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 462 000,00 грн та 1 760 000,00 дол. США зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі: 25% річних за користування кредитом, наданим в гривні, 13% річних за користування кредитом, наданим в доларах США, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 30 жовтня 2014 року.
Згідно з п.1.3 кредитного договору, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір іпотеки майнового комплексу, що розміщений за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 99, що належить на праві власності ТОВ "Лоджистік Сервіс" (далі - третя особа - 2).
Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п.8.3 кредитного договору).
09.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік сервіс" (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір №НКЛ-2028913/S-1 (далі - іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. (далі - третя особа - 3) та зареєстрований в реєстрі за №1810, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язання, що випливає з кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, загальною площею 703 кв.м., що складається з нежилого будинку (літера А), площею 446,70 кв.м., нежилого будинку (літера А') площею 167 кв.м., нежилого будинку (літера В) площею 89,30 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вулиця Володимирська, 99.
13.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" (далі - новий кредитор, відповідач) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1820, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (боржник) за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09.10.2014, надалі - "основний договір", а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн.
Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 462 000,00 грн та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн.
За умовами п.1.1.1.1 договору разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять права за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору № НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстрованого в реєстрі за №1810, укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс".
Відповідно до п.1.2 договору первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору, а новий кредитор прийняти та оплатити на умовах цього договору всі права вимоги та інші права, які належать первісному кредитору.
В пункті 1.3 договору сторони погодили, що про перехід права вимоги за основним договором а також прав, що виникають з договору, укладеного в забезпечення виконання боржником зобов'язань за основним договором, сторони підписують Акт приймання передачі прав вимоги (далі - Акт), де зазначають суму вимог, які виникли і нараховані за основним договором станом на 30.12.2014.
Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 11 264 000,00 грн без ПДВ. Сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора 11 264 000,00 грн без ПДВ не пізніше 13 жовтня 2014 року (п.1.4 та п.1.5 договору).
Договором про внесення змін та доповнень від 30.12.2014 до договору, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованим в реєстрі за №1820, сторони внесли зміни до тексту договору та виклали п.1.1.1 Договору в наступній редакції: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (надалі - "Боржник") за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09 жовтня 2014 року, надалі - "основний договір", а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 752 658,56 грн; поверненню заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 424 873,97 грн та 11 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 177 921,19 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 886 873,97 грн та 1 771 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 930 579,75 грн.
Відповідно до меморіального ордеру №7 від 13.10.2014 відповідач перерахував позивачу вартість відступленого права вимоги в розмірі 11 264 000 грн.
Згідно акту приймання-передачі прав вимоги, позивач передав, а відповідач прийняв права вимоги належного виконання зобов'язань третьої особи - 1 за кредитним договором. Разом з правом вимоги виконання зобов'язань, до нового кредитора переходять права, за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору.
На підставі акту приймання-передачі від 30.12.2014 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв оригінали документів, а саме: договір кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та оригінал іпотечного договору №НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014.
03.03.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 03 березня 2015 року до 02 червня 2015 року включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації призначено Кадирова Владислава Володимировича. З дня свого призначення уповноважена особа Фонду гарантування набула всі повноваження органів управління та органів контролю банку і розпочала здійснювати заходи для забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна, захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.
Відповідно до наказу №67 від 11.03.2015 уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію призначено перевірку правочинів (договорів) в АТ "Дельта Банк".
11.08.2015 відбулось засідання комісії АТ "Дельта Банк" з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015 (відповідно до витягу з протоколу від 11.08.2015 №43), порядок денний - затвердження результатів перевірки щодо визначення договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованого в реєстрі за №1820 нікчемним у розумінні ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; вирішено - затвердити результати перевірки та віднести договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1820 до нікчемних договорів на підставі пунктів 1, 2, 3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
25.08.2015 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" було направлено на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс", Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інни Олександрівни повідомлення про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014.
В подальшому, відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування, третя особа-4) прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181, "Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Звертаючись до господарського суду з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" зазначає, що за результатами проведення перевірки щодо визначення укладеного договору відступлення права вимоги від 13.10.2014 в якості договорів, які є нікчемними у розумінні ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (протокол №43 від 11.08.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015) договір відступлення права вимоги від 13.10.2014, що укладений між Публічним акціонерним товариствома "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" віднесений до нікчемних у розумінні пунктів 1, 2, 3, ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За доводами позивача, уклавши оспорюваний договір відступлення права вимоги від 13.10.2014 банк:
- здійснив відступлення прав вимоги згідно договору відступлення в розмірі, який (за офіційний курсом НБУ) складав 62 817 453,72 грн за ціною 11 264 000,00 грн, яка більше ніж на 82% відрізняється від розміру (вартості) прав вимоги, чим фактично відмовився від власних майнових вимог;
- взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами;
- порушив обмеження, встановлені НБУ щодо діяльності банку постановою Правління від 26.02.2014 №102/БТ, з урахуванням постанови про внесення змін від 12.06.2014 №348/БТ, від 11.09.2014 №560/БТ, а отже фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника Національного банку України.
Враховуючи викладене, позивач просить суд:
- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 1820;
- застосувати до відносин сторін наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 шляхом визнання АТ "Дельта Банк" стороною (кредитором) за договором кредитної лінії № НКЛ-2028913 від 09.10.2014;
- застосувати до відносин сторін наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 шляхом визнання АТ "Дельта Банк" стороною (іпотекодержателем) за іпотечним договором № НКЛ-2028913/S від 09.10.2014;
- внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновити обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281533 змінити іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаїр" на іпотекодержателя Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк";
- внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновити обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281345 змінити обтяжувача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаїр" на обтяжувача Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк";
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" повернути АТ "Дельта Банк" оригінали договорів переданих на виконання Договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.215 та ст.216 Цивільного кодексу України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Процедуру та підстави визнання нікчемними договорів Уповноваженою особою фонду гарантування вкладів в одноособовому порядку встановлено нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі в редакції, яка була чинна станом на дату укладення договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014).
У відповідності до ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2028913 (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - "кредит", у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами надалі за текстом кожна частина окремо - "транш", а у сукупності - "транші", на умовах визначених цим договором, в межах невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 462 000,00 грн та 1 760 000,00 дол. США зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі: 25% річних за користування кредитом, наданим в гривні, 13% річних за користування кредитом, наданим в доларах США, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 30 жовтня 2014 року. Забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір іпотеки майнового комплексу, що розміщений за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 99, що належить на праві власності ТОВ "Лоджистік Сервіс".
09.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік сервіс" укладено іпотечний договір №НКЛ-2028913/S-1 (далі - іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1810, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язання, що випливає з кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, загальною площею 703 кв.м., що складається з нежилого будинку (літера А), площею 446,70 кв.м., нежилого будинку (літера А') площею 167 кв.м., нежилого будинку (літера В) площею 89,30 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вулиця Володимирська, 99.
13.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" (далі - новий кредитор, відповідач) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1820, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (боржник) за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09.10.2014, надалі - "основний договір", а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 462 000,00 грн та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 22 792 000,00 грн. За умовами цього договору разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять права за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору № НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., зареєстрованого в реєстрі за №1810, укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс". Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 11 264 000,00 грн без ПДВ. Сторони домовились, що новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора 11 264 000,00 грн без ПДВ не пізніше 13 жовтня 2014 року.
Договором про внесення змін та доповнень від 30.12.2014 до договору, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованим в реєстрі за №1820, сторони внесли зміни до тексту договору та виклали п.1.1.1 договору в наступній редакції: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (надалі - "Боржник") за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09 жовтня 2014 року, надалі - "основний договір", а саме право вимоги по поверненню заборгованості за кредитом в розмірі 34 462 000,00 грн та 1 760 000,00 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27 752 658,56 грн; поверненню заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 424 873,97 грн та 11 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 177 921,19 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 34 886 873,97 грн та 1 771 283,29 дол. США, що станом на дату укладання цього договору відповідно до офіційного обмінного курсу НБУ гривні відносно долару США становить 27930579,75 грн.
Відповідно до меморіального ордеру №7 від 13.10.2014 відповідач перерахував позивачу вартість відступленого права вимоги в розмірі 11 264 000,00 грн.
Згідно акту приймання-передачі прав вимоги, позивач передав, а відповідач прийняв права вимоги належного виконання зобов'язань третьої особи - 1 за кредитним договором. Разом з правом вимоги виконання зобов'язань, до нового кредитора переходять права, за договором, що забезпечує виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору.
На підставі акту приймання-передачі від 30.12.2014 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв оригінали документів, а саме: договір кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та оригінал іпотечного договору №НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014.
Як вже вказувалось судом, за доводами позивача, уклавши договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 банк:
- здійснив відступлення прав вимоги згідно договору відступлення в розмірі, який (за офіційний курсом НБУ) складав 62 817 453,72 грн за ціною 11 264 000,00 грн, яка більше ніж на 82% відрізняється від розміру (вартості) прав вимоги, чим фактично відмовився від власних майнових вимог;
- взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами;
- порушив обмеження, встановлені НБУ щодо діяльності банку постановою Правління від 26.02.2014 №102/БТ (з урахуванням постанови про внесення змін від 12.06.2014 №348/БТ), від 11.09.2014 №560/БТ, а отже фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника Національного банку України.
В якості доказів, які підтверджують здійснення відступлення прав вимоги згідно договору відступлення права вимоги від 13.10.2014 в розмірі, який (за офіційний курсом НБУ) складав 62 817 453,72 грн за ціною 11 264 000,00 грн, яка більше ніж на 82% відрізняється від розміру (вартості) прав вимоги, чим, як стверджує позивач, банк фактично відмовився від власних майнових вимог, останній надає звіт з незалежної оцінки (дата оцінки 19.08.2014) майнового комплексу загальною площею 703,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 99, складений суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Експерт-Альянс" (сертифікат Фонду державного майна України №13777/12 від 07.09.2012) на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік" та відповідно до якого вартість переданого в іпотеку позивачу майнового комплексу складає за дохідним та порівняльним підходом 51 835 500,00 грн без ПДВ та звіт про експертну оцінку ринкової вартості прав грошової вимоги, об'єкт оцінки: права вимоги за кредитними договорами №НКЛ-2028913 від 09.10.2014, що укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (оцінка ретроспективна, станом на 13.10.2014), складеного суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Професіонал" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №1001/15 від 24.12.2015) на замовлення Публічного акціонерного товариства "Дельта-Банк", відповідно до якого ринкова вартість прав вимоги за кредитними договорами №НКЛ-2028913 від 09.10.2014, що укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" станом на 13.10.2014 становить за дохідним та порівняльним підходом 51 392 414,00 грн без ПДВ.
В той же час, згідно звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав (права вимоги) за кредитним договором №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (станом на 13.10.2014), складеного 29.02.2016 суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою - підприємцем Корольовим В.М. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №15543/13 від 05.11.2013) на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік сервіс", ринкова вартість майнових прав (права вимоги) за кредитною угодою №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" станом на 13.10.2014 становить за дохідним та порівняльним підходом 11 179 200,00 грн без ПДВ.
Відповідно до рецензії суб'єкта оціночної діяльності Фізичної особи - підприємця Медведєва С.О. від 04.03.2016 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №15107/13 від 19.08.2013) на замовлення Фізичної особи - підприємця Корольова В.М. на звіт про незалежну оцінку вартості майнових прав (права вимоги) за кредитним договором №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра", виконаного 29.02.2016 суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою - підприємцем Корольовим В.М. визначено, що припущення які зроблені по тексту розглядуваного звіту обґрунтовані.
Тобто в матеріалах справи наявні звіти суб'єктів оціночної діяльності, які містять у собі розбіжності щодо вартості прав вимоги за кредитним договором №НКЛ-2028913 від 09.10.2014, що укладені між Публічним акціонерним товариством "Дельта-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра".
Суд зазначає, що вказані звіти суб'єктів оціночної діяльності не є висновками експерта, складеними на замовлення учасників справи у розумінні ст.101 Господарського процесуального кодексу України, так як відповідно до ч.5 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Вказаних відомостей наявні в матеріалах справи звіти не містять.
Водночас, суд розцінює вказані звіти як письмові докази у справі, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (відповідно до ст.91 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Суд критично оцінює звіт про незалежну оцінку вартості майнових прав (права вимоги) за кредитним договором №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (станом на 13.10.2014), складений 29.02.2016 суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою - підприємцем Корольовим В.М. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №15543/13 від 05.11.2013) на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік сервіс" з рецензією до нього, відповідно до якого ринкова вартість майнових прав (права вимоги) за кредитною угодою №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" станом на 13.10.2014 становить за дохідним та порівняльним підходом 11 179 200,00 грн без ПДВ, перш за все, з огляду на те, що у вказаному звіті категорія кредитної операції за кредитною угодою №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 визначена суб'єктом оціночної діяльності як безнадійна, тоді як сама кредитна угода в забезпечення якої передано предмет іпотеки укладена 09.10.2014, а договір про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором - 13.10.2014, тобто через 3 дні.
При цьому суд зазначає, що для розрахунку вартості майнових прав за кредитними договорами необхідно враховувати кількість днів прострочення повернення коштів та ризикованість активів, чим більший термін прострочення, тим менша вірогідність повернення коштів, а в даному випадку відсутнє будь-яке прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором з боку боржника, не нараховані проценти згідно умов договору, штраф, пеня тощо.
За наведених обставин, на переконання суду, долучений до матеріалів справи звіт про незалежну оцінку вартості майнових прав (права вимоги) за кредитним договором №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (станом на 13.10.2014), складений 29.02.2016 суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою - підприємцем Корольовим В.М. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №15543/13 від 05.11.2013) на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік сервіс" з рецензією до нього, відповідно до якого ринкова вартість майнових прав (права вимоги) за кредитною угодою №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" станом на 13.10.2014 становить за дохідним та порівняльним підходом 11 179 200,00 грн без ПДВ не є належним доказом на підтвердження дійсної вартості (звичайної ціни) майнових прав за відповідним кредитним договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у справі №910/5919/18 призначено судову експертизу по справі №910/5919/18, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (КНДІСЕ), а на вирішення експерту поставлено наступне питання: чи відповідає вартість прав вимоги, що виникли з договору кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та були відступлені відповідачу Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за договором про відступлення права вимоги від 13.10.2014 рівню звичайних цін, що склалися на даний товар станом на дату укладення спірного правочину?
Однак, вказана експертиза не була проведена експертною установою у зв'язку з відсутністю методики встановлення ринкової вартості майнових прав вимоги за договором про відступлення права вимоги, який є об'єктом дослідження.
Експертної установи, яка б могла провести таку експертизу (з поданням доказів такої можливості), сторонами суду не запропоновано.
Водночас, як встановлено судом, виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 було забезпечено іпотекою - іпотечним договом №НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік сервіс", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованим в реєстрі за №1810, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язання, що випливає з кредитного договору передає, а іпотекодержатель - банк приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, загальною площею 703 кв.м., що складається з нежилого будинку (літера А), площею 446,70 кв.м., нежилого будинку (літера А') площею 167 кв.м., нежилого будинку (літера В) площею 89,30 кв.м., розташований за адресою: м.Київ, вулиця Володимирська, 99, ринкова вартість якого складала 62202000,00 грн станом на 19.08.2014.
За висновками суду, належних, допустимих та вірогідних доказів зменшення вартості вказаного предмету іпотеки з 62 202 000,00 грн станом на 19.08.2014 до 11 179 200,00 грн без ПДВ станом на дату укладення між сторонами договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ринкова вартість майнових прав (прав вимоги) за кредитним договором №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 у будь-якому випадку повинна бути не меншою, ніж вартість предмету іпотеки, яка вказана у відповідному іпотечному договорі.
Наведене свідчить про те, що банк здійснив відчуження майнових прав за вказаним кредитним договором відповідно до договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 за ціною, нижчою від звичайної, так як оплата більше ніж на 20 відсотків відрізняється від вартості майнових прав.
За таких обставин, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що майнові права, які були відчужені банком (позивачем) на користь відповідача на підставі укладеного між сторонами договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014, були відчужені за цінами, нижчими від звичайних більше ніж на 20 відсотків, що свідчить про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 відповідно до п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Що стосується тверджень позивача про те, що договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014 є нікчемним правочином у розумінні п.п.1, 2 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки банк відмовився від власних майнових вимог до позичальника (п.1 ч.3 ст.38 закону); до дня визнання банку неплатоспроможним банк взяв на себе зобов'язання передачі прав вимоги за кредитними договорами новому кредитору без зустрічного отримання коштів у відповідній сумі (п.2 ч.3 ст.38 закону), суд вважає їх необгрунтованими з огляду на таке.
Так, відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на 13.10.2014) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
Як встановлено судом, у п.1.4 договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 11 264 000,00 грн без ПДВ.
Таким чином, вказаний договір не є безоплатним.
Доводи позивача про те, що укладення оспорюваного договору стало причиною неплатоспроможності банку та/або причиною неможливості повного/часткового виконання ним грошових зобов'язань перед іншими кредиторами судом відхиляються, так як позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв'язку саме між укладенням оспорюваного правочину та визнання банку неплатоспроможним.
У позовній заяві, позивач також вказав на те, що постановою Національного банку України від 26.02.2014 №102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" позивачу було надано кредит рефінансування та застосовано до банку обмеження у його діяльності, а саме встановлено заборону здійснювати надання кредитів юридичним особам без забезпечення; встановлено заборону проводити операції з кредитування на суму більше 500 тис грн без погодження з представником НБУ; встановлено заборону змінювати та реалізовувати заставне майно за кредитами за сумами, що перевищують 10000 грн. без погодження з представниками НБУ (з урахуванням постанови про внесення змін від 12.06.2014 №348/БТ).
Крім того постановою Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" правління НБУ шляхом визначення куратора" заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.
У зв'язку з укладенням між сторонами договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 були порушені обмеження, встановлені постановою Національного банку України від 26.02.2014 №102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" (з урахуванням постанови про внесення змін від 12.06.2014 №348/БТ) та постанови Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" правління НБУ шляхом визначення куратора", які є актами цивільного законодавства.
Однак, на думку суду, вказані обставини не є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 нікчемним, так як перераховані постанови Національного банку України є актами індивідуальної дії, які можуть встановлювати обов'язки та обмеження у господарській діяльності лише самого банку, та не можуть встановлювати обов'язки та обмежувати права будь-яких інших осіб, на яких дія таких актів не поширюється, зокрема, встановлювати будь-які обмеження щодо відповідача.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що договір про відступлення права вимоги від 13.10.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" є нікчемним на підставі п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим №1820, із застереженням про нікчемність спірного договору у розумінні положень ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд відзначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.
При виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку (щодо перевірки договорів, інших правочинів), підписаного уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), незалежно від того, чи було проведено передбачену ч.2 ст.38 цього Закону перевірку правочинів банку і чи видано відповідний наказ.
Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.
Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Однак у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (ст.215 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Вимоги про встановлення нікчемності оспорюваного договору позивач до суду не пред'являв, а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачає, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним способом і не призведе до реального відновлення порушених прав позивача.
За змістом ст.ст.15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.2 ст.16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №577/5321/17).
Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Зазначену позицію наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, в якій суд касаційної інстанції погодився із раніше викладеними висновками у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-308цс16, постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі №357/3394/16-ц.
Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Згідно зі ст.3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у ст.ст.4, 26, 27, 37, 38 цього Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах із третіми особами.
За змістом ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
Частиною 3 ст.38 цього Закону передбачено підстави, що свідчать про нікчемність правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до зазначеної норми, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Водночас у разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 наголосила, що відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 16.05.2018 у справі №910/24198/16, від 04.07.2018 у справі №819/353/16, від 05.12.2018 у справі №826/23064/15, від 27.02.2019 у справі №826/8273/16.
Отже із врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що оскільки такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є належним, та таким, що не призведе до реального відновлення порушеного права позивача, то позовні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим №1820, із застереженням про нікчемність спірного договору у розумінні положень ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про застосування до відносин сторін наслідків недійсності нікчемного правочину, договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014, шляхом визнання АТ "Дельта Банк" стороною (кредитором) за договором кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014; застосування до відносин сторін наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 шляхом визнання АТ "Дельта Банк" стороною (іпотекодержателем) за іпотечним договором №НКЛ-2028913/S від 09.10.2014; внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновлення обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281533 змінити іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаїр" на іпотекодержателя Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"; внеcення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновлення обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281345 змінити обтяжувача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаїр" на обтяжувача Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"; зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" повернути АТ "Дельта Банк" оригінали договорів переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014.
Відповідно до ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд зазначає, що закон передбачає єдність основного зобов'язання та забезпечувальних зобов'язань, яка полягає у неможливості існування різних кредиторів за основним зобов'язанням та за похідними забезпечувальними зобов'язаннями.
Наведене свідчить про те, що у випадку заміни кредитора в основному зобов'язанні відбувається одночасна заміна кредитора у зобов'язанні, яким забезпечено виконання відповідного основного зобов'язання, та до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі переходять в права кредитора за забезпечувальними зобов'язаннями (з урахуванням норм ст.514 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, на підставі договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 позивачем були передані відповідачу права вимоги за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09.10.2014 та права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору №НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014.
Як встановлено судом, на виконання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014, відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 11 264 000,00 грн.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, враховуючи норми ст.216 Цивільного кодексу України та висновок суду щодо нікчемності договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014, кожна сторона вказаного правочину повинна повернути іншій стороні все те, що вона отримала (від іншої сторони) на виконання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014.
Тобто позивач повинен повернути відповідачу грошові кошти у сумі 11 264 000,00 грн, сплачені ним на користь позивача за отримання прав вимоги на підставі договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014.
Водночас, з огляду на те, що позивачем відповідачу були передані на виконання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення (тобто права вимагати від боржника/іпотекодавця належного виконання зобов'язань за договорами), враховуючи особливу природу майнових прав, яка зокрема, полягає в тому, що передача таких прав новому кредитору відбувається без вчинення будь-яких фактичних дій (відсутня фізична передача), а моментом переходу прав вимоги є підписання акту приймання-передачі від 30.12.2014, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту прав позивача (первісного кредитора) як сторони нікчемного правочину, та який спроможний відновити порушені права позивача, є визнання за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" права вимоги (права кредитора, іпотекодержателя) за договором кредитної лінії №НКЛ - 2028913 від 09.10.2014 та іпотечним договором №НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014.
В даному випадку, такий спосіб захисту, по суті, є формою реституції щодо особливого майна - майнових прав (прав вимоги).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.
При цьому суд зазначає, що вимоги позивача про визнання його стороною (кредитором) за договором кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та стороною (іпотекодержателем) за іпотечним договором №НКЛ-2028913/S від 09.10.2014, по суті, є вимогами про право вимагати від боржника/іпотекодавця виконання його зобов'язань.
Щодо вимог про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" повернути АТ "Дельта Банк" оригінали договорів переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014, суд зауважує наступне.
Як встановлено судом, за актом приймання-передачі від 30.12.2014 за договором про відступлення права вимоги від 13.10.2014 позивач передав, а відповідач прийняв оригінали договору кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та іпотечного договору №НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014.
За таких обставин, враховуючи висновок суду про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 та норми ст.216 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" повернути АТ "Дельта Банк" оригінали договору кредитної лінії №НКЛ-2028913 від 09.10.2014 та іпотечного договору №НКЛ-2028913/S-1 від 09.10.2014 є обґрунтованими. При цьому, обов'язок з повернення таких документів так само є формою реституції у даних правовідносинах.
Також обґрунтованими є позовні вимоги про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновлення обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281533 змінити іпотекодержателя Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаїр" на іпотекодержателя Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" та про внеcення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (поновлення обтяження нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення змін про суб'єкта в записі про іпотеку: 7281345 змінити обтяжувача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаїр" на обтяжувача Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк".
Враховуючи вищенаведене, за висновками суду, позовні вимоги про застосування до відносин сторін наслідків недійсності нікчемного правочину є обґрунтованими.
В той же час, як встановлено судом, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності до правовідносин сторін, з приводу чого суд зазначає наступне.
Позовна давність, за визначенням ст.256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України та у господарських відносинах.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.3 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Cуд зазначає, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який хоча і є спеціальним у спірних правовідносинах, однак не встановлює іншого, аніж передбачений ч.3 ст.261 Цивільного кодексу України строку позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.
Судом встановлено, що договір про відступлення права вимоги між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрований в реєстрі за №1820 було укладено 13.10.2014.
Як вбачається з меморіального ордеру №7 від 13.10.2014, долученого позивачем до справи, набувачем майнових прав було проведено оплату вартості цих прав у розмірі 11 264 000,00 грн.
Таким чином, виконання договору розпочалось 13.10.2014, з огляду на що строк позовної давності щодо вимог про застосування наслідків нікчемності договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 сплив - 13.10.2017.
Із позовною вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину позивач звернувся до суду 11.05.2018, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
В ході розгляду справи позивач зазначив про те, що до застосування спеціальних процедур виявлення правочинів неплатоспроможного банку, які мають ознаки нікчемності, що передбачені нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноваженій особі Фонду на тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта Банк" обставини щодо укладання нікчемного договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 та порушення у зв'язку з цим прав АТ "Дельта Банк" були невідомі, що дає підстави для висновку про те, що у даному випадку перебіг строку позовної давності має відраховуватись від дня коли особа довідалась або могла довідатись про порушення права (п.1 ст.261 Цивільного кодексу України) - тобто з 11.08.2015 (протокол від 11.08.2015 №43 засідання комісії АТ "Дельта Банк" з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015).
Проте, наведені обставини повністю залежали від волевиявлення самого позивача.
Судом також враховано, що з моменту виявлення ознак нікчемності правочину до дати закінчення строку позовної давності було більше двох років на звернення з даним позовом до суду.
Таким чином, суд, на підставі встановлених обставин та за результатами оцінки доказів, керуючись своїм внутрішнім переконанням дійшов висновку про відмову в позові в частині позовних вимог про застосування до відносин сторін наслідків недійсності нікчемного правочину з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.
Таким чином суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" про визнання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
З огляду на наведене, всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст.74, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" про визнання договору про відступлення права вимоги від 13.10.2014 недійсним та застосування наслідків недійсності правочину відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням положень п.4 розділу X "Прикінцеві положення" та п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 09.07.2020.
Суддя М.Є.Літвінова