ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2020Справа № 910/1065/20
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Свириденко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі"
вул. Комерційна, буд. 8, м. Краматорськ, Донецька область, 84302
до Державного підприємства "Енергоринок"
вул. С. Петлюри, буд. 27, м. Київ, 01032
про зобов'язання вчинити дії
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Енергоринок" (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" обґрунтовані тим, що Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2019 року у справі №910/13267/18, касаційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі №910/13267/18 скасовані. Прийняте нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним з моменту вчинення односторонній правочин Державного підприємства "Енергоринок" щодо зарахування здійснених Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" оплат понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму 209714665,80 грн, в рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015. За твердженням позивача, оскільки рішенням визнано недійсним односторонній правочин, щодо зарахування здійснених Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" оплат понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму грн в рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015, то у відповідності до ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Оскільки даний правочин був одностороннім, та створював обов'язки тільки для АТ "ДТЕК Донецькі електромережі", то і реституція повинна була бути проведена в односторонньому порядку. Таким чином, звертаючись до суду з позовом, позивач вважає за необхідним зобов'язати ДП "Енергоринок" виконати п.6.5. договору від 19.08.2008 №4863/01 (Основний договір) та зарахувати кошти у сумі 209 714 грн в рахунок погашення заборгованості з найдавнішим терміном виникнення - грудень 2014 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 справу №910/1065/20 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
17.02.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
26.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В підготовче засідання 26.02.2020 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в підготовчому засіданні до 18.03.2020.
04.03.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В підготовче засідання 18.03.2020 з'явилися представники сторін.
У підготовчому засіданні судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.04.2020.
В судове засідання 24.04.2020 з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак клопотав про відкладення судового засідання. Судом задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи по суті на 13.05.2020.
У судові засідання, призначені на 13.05.2020 та 11.06.2020 представники сторін не з'являлися.
В судовому засіданні 01.07.2020 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 01.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
19.08.2008 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ) та Відкритим акціонерним товариством "ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО" (ЕК), яке змінило найменування на Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі Електромережі", укладено договір купівлі-продажу електричної енергії № 4863/01 (надалі також - "Основний договір"), відповідно до умов якого відповідач продає, а позивач купує електроенергію в ОРЕ та здійснює її оплату відповідно до умов Основного договору. Порядок розрахунків врегульовано розділом 6 Основного договору, укладеного Сторонами без розбіжностей.
Відповідно до п. 6.1 Основного договору оплату за куплену електроенергію ЕК здійснює відповідно до ІВКОР грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕК, відкритих відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію, а також з інших рахунків ЕК.
Згідно з п. 6.2 Основного договору перерахування коштів ЕК за куплену у ДПЕ електроенергію здійснюються кожного банківського дня розрахункового місяця з урахуванням умов п. 6.3 і зараховується Сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ЕК у ДПЕ у цьому місяці з урахуванням умов п.п. 6.4 та 6.5 цього Договору та окремих рішень Кабінету Міністрів України. При цьому, в п. 6.6 Договору Сторони погодилися, що ЕК не вказує призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ЕК на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ (тобто у разі розподілу коштів Уповноваженим банком на підставі затвердженого НКРЕКП алгоритму ОРЕ).
Згідно з пунктом 6.5 Основного договору (у редакції додаткової угоди від 18.11.2011 №7745/02) сума, яка була сплачена ЕК понад повну поточну оплату вартості електричної енергії за розрахунковий місяць (з урахуванням пункту 6.4 цього договору), зараховується сторонами як погашення заборгованості за електричну енергію, яка виникла після 01.01.2015, а в разі її відсутності зараховується в рахунок погашення заборгованості з найдавнішим терміном її виникнення, крім заборгованості, реструктуризованої за договорами, укладеними на виконання Закону України від 23.05.2005 №2711-ІV, з урахуванням ПДВ. У випадку відсутності простроченої заборгованості сума, яка була сплачена ЕК у розрахунковому місяці понад повну поточну оплату вартості електричної енергії за розрахунковий місяць, зараховується за згодою сторін як авансовий платіж на наступний розрахунковий період або як платіж згідно з письмовим повідомленням ЕК відповідно до договору реструктуризації заборгованості між ДПЕ та ЕК (крім договору про реструктуризацію заборгованості, укладеного на виконання Закону України від 23.05.2005 №2711-ІV).
У пункті 6.6 Основного договору сторони погодили, що ЕК не вказує призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ЕК на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ (тобто у разі розподілу коштів Уповноваженим банком на підставі затвердженого НКРЕКП алгоритму ОРЕ).
Строк дії договору встановлено з 01.09.2008 до 31.12.2008. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку його дії (п.11.6 Основного договору).
12.06.2015 на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України №263 між сторонами укладено договір № 11296/01 (надалі також - "Договір купівлі-продажу перетоків"), відповідно до умов якого ДП "Енергоринок" продає, а ПАТ "ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО" купує різницю перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану територію, та здійснює її оплату відповідно до умов Договору купівлі-продажу перетоків.
Відповідно до п. 5.2 Договору купівлі-продажу перетоків оплату за куплену різницю перетоків електричної енергії ЕК здійснює грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ, відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України.
Згідно з п. 5.3 Договору купівлі-продажу перетоків ЕК здійснює оплату вартості купленої різниці перетоків електричної енергії шляхом перерахування ДПЕ суми коштів, зазначеної у рахунку фактурі, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ. При здійсненні платежів ЕК повинна вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обов'язково зазначається відповідний договір та розрахунковий місяць.
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками та згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України його умови застосовуються до відносин між Сторонами, які виникли з 01.05.2015, і діє протягом терміну дії постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 №263 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження". (п. 10.1 Договору купівлі-продажу перетоків).
Спір між сторонами виник внаслідок того, що позивач вважає безпідставним та неправомірним проведене відповідачем зарахування коштів на суму 209 714 665,80 грн, сплачених за Основним договором в рахунок погашення боргу за Договором купівлі-продажу перетоків.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Позивач вважає одностороннім правочином дії відповідача із зарахування коштів, які надійшли від позивача як оплата за Основним договором та які є переплатою за цим договором, у рахунок оплати за іншим договором між цими ж самими сторонами, оскільки здійснивши перезарахування коштів з одного договору на інший, відповідач вчинив односторонній правочин, зі змісту якого випливає юридичний наслідок цивільно-правового характеру - зміна правовідносин сторін, а саме, збільшення кредиторської заборгованості позивача за Основним договором і зменшення такої заборгованості за Договором.
Постановою Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі №910/13267/18, касаційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі №910/13267/18 скасовані. Прийняте нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним з моменту вчинення односторонній правочин Державного підприємства «Енергоринок» щодо зарахування здійснених Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" оплат понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму 209714665,80 грн, в рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Таким чином, факти, встановлені у Постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі №910/13267/18, що набрала законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.
Оскільки даним рішенням визнано недійсним односторонній правочин, щодо зарахування здійснених Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" оплат понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму грн в рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015, то у відповідності до ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого Повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
В той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що і унормовано в положеннях ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Суд встановив, що задоволення означеної вимоги призведе до відновлення порушеного майнового права позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують заявлені вимоги, зважаючи на обставини, викладені вище.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" слід задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" задовольнити.
2. Зобов'язати Державне підприємство "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 договору купівлі-продажу електричної енергії від 19.08.2008 № 4863/01, а саме, зарахувати кошти за куплену в період жовтень - грудень 2017 року та липень 2018 електричну енергію за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 № 4863/01 на загальну 209 714 665,80 грн, в рахунок погашення заборгованості по договору від 19.08.2008 № 4863/01, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав, а саме у грудень 2014.
3. Стягнути з Державного підприємства "Енергоринок" (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 21515381) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" (вул. Комерційна, 8, м. Краматорськ, Донецька обл., 84302, ідентифікаційний код 00131268) судовий збір у розмірі 2102 грн. 00 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 09.07.2020
Суддя М.О. Лиськов