ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.07.2020Справа № 910/6028/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТ"
до Комунального підприємства "Київпастранс"
про стягнення 62959,93 грн
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮСТ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 62959,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не належним чином виконано свої грошові зобов"язання за договором № 52.19-509 від 10.10.2019, в зв"язку з чим позивач просить стягнути заборгованість та штрафні санкції з відповідача у розмірі 62959,93 грн.
Ухвалою суду від 04.05.2020 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
25.05.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він частково не погоджується з позовними вимогами, в частині орієнтовного розрахунку витрат на правову допомогу, оскільки, справа не є складаною і не потребувала витрати великої кількості часу. Відповідач просив відмовити позивачу в частині визначення розміру оплати правничої допомоги.
09.06.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про прийняття доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розподіл згідно ст. 129 ГПК України
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
10.10.2019 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮСТ" (постачальник) укладено договір № 52.19-509 відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю "Дорожнє обладнання" код 34920000-2 за ДК 021:2015 (дорожні знаки) (товар), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, що додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною.
Сума цього договору визначається згідно з специфікацією, що є невід'ємною частиною цього договору і становить 60000,00 грн з ПДВ (п. 2.1 договору).
Розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару (п. 4.1 Договору).
Відповідно до пункту 5.1 договору Поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС-2010 за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 37. При цьому транспортування товару провадиться за кошти постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну договору.
Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар, який відповідає технічним та якісним характеристикам. Покупець має право відмовитись від прийняття товару, у разі виявлення дефектів та вимагати від постачальника виправлення чи заміни дефектного товар у строк, передбачений гарантійними зобов'язаннями; пред'явити претензію постачальнику за кількістю та якістю товару (п. 6.1.2, 6.2.5, 6.2.6 договору).
Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 10.10.2020 включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 11.1 договору).
До справи долучено специфікацію товару (додаток № 1 до договору) на товар, загальною вартістю 60000,00 грн з ПДВ
На підтвердження поставки товару позивачем відповідачу за договором № 52.19-509 від 10.10.2019 видаткову накладну № 912 від 16.12.2019 на поставку товару на загальну суму 60000,00 грн з ПДВ. Згідно накладної товар отримав ОСОБА_1 на підставі довіреності № 349 від 12.12.2019 (копія довіреності долучена до матеріалів справи). Видаткова накладна підписана представниками обох контрагентів.
Позивач звернувся до відповідача з претензією на суму 60000,00 грн від 20.02.2020 № 01/20-02, в якій зазначив про прострочення відповідача та пропонував сплатити заборгованість. Позивач попереджав, що у разі задоволення претензії штрафні санкції нараховуватись не будуть, в іншому випадку на відповідача буде покладено витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу. Претензія була направлена відповідачу 21.02.2020 (докази долучені до матеріалів справи).
Оскільки, від відповідача не було отримано відповідь на претензію, позивач повторно звернувся до відповідача з претензією на суму 60000,00 грн від 30.03.2020 № 01/30-03 (докази направлення в матеріалах справи).
Відповідач відповіді на претензії не надав, суму боргу не сплатив.
Суд відзначає, що по суті заявлених позовних вимог відповідач у відзиві не заперечує.
Отже спір у справі виник в зв'язку з неналежним на думку позивача виконанням договору відповідачем щодо оплати поставленого товару.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно умов договору отриманий відповідачем товар має бути оплачений протягом 60 календарних днів, з дати підписання видаткових накладних. Отже, оскільки, видаткова накладна була підписана 16.12.2019, то товар мав бути оплачений у строк до 14.02.2020. Отже відповідач є таким, що прострочив оплату товару з 15.02.2020.
Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.
Відповідач не оплатив вартість отриманого товару, в зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 60000,00 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Тобто, з доданих до матеріалів справи доказів вбачається, що позивач поставив відповідачу товару на суму 60000,00 грн, проте відповідач у визначений договором строк отриманий товар не оплатив. Матеріалами справи доведено прострочення з боку відповідача зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, в зв'язку з чим, суд вважає вимоги позивача про стягнення 60000,00 грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних в сумі 340,27 грн. та пені у розмірі 2321,10 грн за період з 17.02.2020 по 27.04.2020, та втрати від інфляції у розмірі 298,56 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що оскільки, позивач розраховував санкції за період з 17.02.2020 по 27.04.2020 (69 днів), а прострочення мало місце з 15.02.2020, суд не може на підставі ст. 237 ГПК України виходити за межі позовних вимог, в тому числі і щодо періоду нарахування санкцій, а тому теж здійснює перерахунок санкцій за період з 17.02.2020 по 27.04.2020.
Згідно розрахунку суду, сума 3% річних є більшою, ніж нарахована позивачем, оскільки, визначений позивачем період складається з 71 дня, а не з 69 днів, проте, на підставі ст. 237 ГПК України, суд не наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог, в зв'язку з чим, сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача у визначеному позивачем розмірі - 340,27 грн.
Згідно розрахунку суду, сума втрат від інфляції є більшою, ніж та, що розрахована позивачем, однак на підставі ст. 237 ГПК України, з відповідача підлягають стягненню втрати від інфляції у визначеному позивачем розмірі - 298,56 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати (7.3 договору) .
Щодо нарахованої позивачем пені, то її розмір згідно розрахунку суду є більшим ніж, нарахований позивачем (невірно визначено кількість днів у періоді), проте на підставі ст. 237 ГПК України, суд не наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог, а тому сума пені стягується з відповідача у розмірі, визначеному позивачем - 2321,10 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З вищезазначеного вбачається, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідач заперечував у відзиві лише щодо ймовірного розміру витрат на правову допомогу від 7125,00 грн до 14250,00 грн, оскільки, справа не є складною, а тому кількість витраченого адвокатом часу не може бути великим.
Позивач просить покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 9025,00 грн.
Відповідно до с. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
20.02.2020 між адвокатом Перепелицею Олександром Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮСТ" укладено договір про надання правничої допомоги № АП-01га/2002-20 згідно якого адвокат надає клієнту правничу допомогу по захисту його прав та інтересів, а саме у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних провадженнях (справах), у відносинах з будь-якими підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, з фізичними особами та фізичними особами-підприємцями, страховими компаніями, у будь-яких державних органах, в т.ч. НПУ, ГПУ, СБУ, ДФС, ДБР, НАБУ, у будь-яких судових інстанціях, з будь-яких питань, передбачених чинним та міжнародним законодавством, тут і надалі - справа, а клієнт зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги згідно умов договору.
Додатковою угодою № 1 від 21.02.2020, сторони визначили, що здійснення правничої допомоги, яка в собі містить консультації, правничий аналіз, збір необхідних доказів по справі, складання, подання необхідних документів за 1 робочу годину надання правничої допомоги складає - 950,00 грн.
Підтвердженням того, що ОСОБА_2 Олександр ОСОБА_3 є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія № 3457 від 25.09.2008. Адвокат здійснює свої повноваження на підставі ордеру серії КВ № 723767 від 20.02.2020.
Згідно акту № 1 від 26.05.2020 приймання-передачі наданих правничої допомоги адвокатом було надано клієнту послуги: щодо правничого аналізу документів, надання консультацій у господарському спорі з невиконання грошових зобов'язань КП "Київпастранс" за договором поставки № 52.19-509 від 10.10.2019 перед ТОВ "ЮСТ" як постачальником у сумі 60000,00 грн. Складання та направлення претензії 20.02.2020 - 3 робочі години, загальною вартістю 2850,00 грн; складання та направлення повторної претензії 30.03.2020 - 2 робочі години, загальною вартістю 1900,00 грн; 24.04.2020-27.04.2020 - аналіз, підготовка, складання позовної заяви - 4,5 робочі години, загальною вартістю 4275,00 грн. Всього надано послуг на суму 9025,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у обсязі наданих послуг, суду надано платіжне доручення № 4635 від 03.06.2020 на суму 9025,00 грн.
Отже наданими до матеріалів справи доказами позивач довів надання йому правової допомоги в рамках розгляду даної справи у розмірі 9025,00 грн
Щодо заперечень відповідача про неспівмірність судових витрат, суд не вбачає їх обгрунтованими.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем не надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів неспівмірності витрат на правову.
Частиною 8 ст 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 ст. 126 ГПК України).
Позивачем належними та допустимими доказами доведено обсяг, вартість та обставини щодо надання правової допомоги позивачу, а тому витрати позивача на правову допомогу у розмірі 9025,00 грн підлягають стягненню з відповідача.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на відповідача.
На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вулиця Набережне шосе, буд. 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТ" (03134, м. Київ, вулиця Трублаїні, будинок 2; ідентифікаційний код 30439872) суму боргу у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп.; втрати від інфляції у розмірі 298 (двісті дев'яносто вісім) грн 56 коп., 3% річних у розмірі 340 (триста сорок) грн 27 коп.; пеню у розмірі 2321 (дві триста двадцять одна) грн 10 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.; витрати на правову допомогу у розмірі 9025 (дев'ять тисяч двадцять п'ять) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко