ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.06.2020Справа № 910/1816/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"
до Громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав"
про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації
Представники:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: Мельник В.А.
Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем було поширено інформацію, яка порушує права позивача та негативно впливає на його ділову репутацію, у зв'язку з чим позивач просить суд:
-визнати інформацію, поширену Громадською організацією "Українська агенція з авторських та суміжних прав" в абзаці 4 Листа від 24.12.2019 вих. № 1149, направленого на адресу директора - художнього керівника комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Дніпропетровської обласної ради відносно діяльності Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав": «Державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав»… не має договорів з іноземними ОКУ, правовласниками та авторами, права на які заявляла ГО УААСП у попередніх зверненнях», - недостовірною;
-зобов'язати Громадську організацію "Українська агенція з авторських та суміжних прав" спростувати недостовірну інформацію шляхом направлення листа зі спростуванням недостовірної інформації на адресу директора - художнього керівника комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Дніпропетровської обласної ради.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 суд ухвалив: позовну заяву Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: надати до суду відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; надати докази доплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (2102,00 грн.); встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
19.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на категорію та складність спору, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 17.03.2020.
16.03.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.
У підготовче засідання 17.03.2020 прибули представники сторін.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 17.03.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 21.04.2020.
Разом з тим, в ухвалі суду від 13.04.2020 суд зазначив, що підготовче засідання призначене на 21.04.2020 не відбудеться у зв'язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. у відпустці, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення підготовчого засідання, призначеного на 21.04.2020, на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 підготовче засідання призначено на 19.05.2020.
18.05.2020 електронною поштою до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 19.05.2020 прибув представник відповідача. Представники позивача в підготовче засідання не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
У підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 26.05.2020
25.05.2020 електронною поштою до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Аналогічне за змістом клопотання про відкладення розгляду справи 26.05.2020 було подано позивачем через відділ діловодства суду.
Обґрунтовуючи вказані клопотання, позивач вказує, що неможливість прибуття представника позивача в підготовче засідання зумовлена запровадженням на території України карантину через поширення коронавірусної хвороби, а також у зв'язку з особистими обставинами представника у даній справі.
У підготовче засідання 26.05.2020 прибув представник відповідача. Представники позивача в підготовче засідання не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що позивачем не надано належного та достатнього обґрунтування саме об'єктивної неможливості забезпечення явки представника у підготовче засідання через поширення коронавірусної хвороби.
Більше того, юридична особа незалежно від порядку її створення, відповідно до приписів ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, бере участь у справ через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), або через представника (представників), відтак, посилання позивача на необхідність відкладення підготовчого засідання у зв'язку з неможливістю прибуття в засідання саме представника Ілляша Я.М. є необґрунтованим.
З огляду на викладене вище, судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Разом з тим, у підготовчому засіданні 26.05.2020 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 23.06.2020.
У судове засідання 23.06.2020 прибув представник відповідача. Представники позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 23.06.2020, за відсутності представника позивача, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.
У судовому засіданні 23.06.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши докази, суд
24.12.2019 Громадська організація «Українська агенція з авторських та суміжних прав» (відповідач) направила на адресу Комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка» Дніпропетровської обласної ради (далі - Театр) лист № 1149 (далі - Лист).
В абзаці 4 Листа міститься інформація наступного змісту: «на підставі вищенаведеного зазначаємо, що Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" не внесена до Реєстру, не має договорів з іноземними ОКУ, правовласниками та авторами, права на які заявляла ГО УААСП у попередніх зверненнях. Саме тому ДО УААСП не є організацією колективного управління та не має право ліцензувати використання творів авторів ГО УААСП. Ліцензію Театру від ДО УААСП на використання творів з нашого каталогу не мають юридичної сили та не захищають Театр від претензій правовласників».
Позивач зазначає, що інформація, що міститься в Листі вих. № 1149 - є недостовірною, порушує його права та негативно впливає на ділову репутацію, у зв'язку з чим позивач просить суд:
- визнати інформацію, поширену Громадською організацією "Українська агенція з авторських та суміжних прав" в абзаці 4 Листа від 24.12.2019 вих. № 1149, направленого на адресу директора - художнього керівника комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Дніпропетровської обласної ради відносно діяльності Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав": «Державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав»… не має договорів з іноземними ОКУ, правовласниками та авторами, права на які заявляла ГО УААСП у попередніх зверненнях», - недостовірною;
- зобов'язати Громадську організацію "Українська агенція з авторських та суміжних прав" спростувати недостовірну інформацію шляхом направлення листа зі спростуванням недостовірної інформації на адресу директора - художнього керівника комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Дніпропетровської обласної ради.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
При цьому за змістом приписів статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Так, право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вбачається, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Як встановлено положеннями ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про інформацію", інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Як визначено статтею 5 Закону України "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Згідно з частиною 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
При цьому, за приписами ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Як встановлено судом, Громадська організація «Українська агенція з авторських та суміжних прав» направила на адресу Комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка» Дніпропетровської обласної ради лист № 1149, в абзаці 4 якого міститься інформація наступного змісту: «на підставі вищенаведеного зазначаємо, що Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" не внесена до Реєстру, не має договорів з іноземними ОКУ, правовласниками та авторами, права на які заявляла ГО УААСП у попередніх зверненнях. Саме тому ДО УААСП не є організацією колективного управління та не має право ліцензувати використання творів авторів ГО УААСП. Ліцензію Театру від ДО УААСП на використання творів з нашого каталогу не мають юридичної сили та не захищають Театр від претензій правовласників».
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Отже, для вирішення спору та прийняття правильного рішення необхідно встановити:
- чи мало місце поширення відповідачем інформації;
- чи стосувалася поширена інформація позивача;
- чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, що не відповідає дійсності;
- чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд має визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням, оскільки, оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Так, проаналізувавши зміст інформації, яку позивач просить визнати недостовірною («Державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав»… не має договорів з іноземними ОКУ, правовласниками та авторами, права на які заявляла ГО УААСП у попередніх зверненнях»), суд зазначає, що дана інформація викладена в формі твердження та стосується безпосередньо позивача (ДО «УААСП»).
Як вбачається з матеріалів справи, лист № 1149 від 24.12.2019 адресований Директору - Художньому керівнику Комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка» Дніпропетровської обласної ради Петровський Оксані Іванівні, зазначений лист підписано в.о. Генерального директора ГО УААСП (відповідача) - ОСОБА_2 .
Факт направлення зазначеного листа на адресу Театру відповідачем не заперечується, отже, інформацію поширено.
Щодо обґрунтування порушення прав внаслідок поширення спірної інформації, позивач зазначає наступне.
Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" є організацією колективного управління, яка діє на підставі Статуту та Свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організацій колективного управління № 3/2003 від 22.08.2003 та відповідно до своїх повноважень управляє на території України виключними майновими авторськими правами, на підставі чого укладає з юридичними та фізичними особами угоди (надає дозволи) на використання творів авторів, проводить збір, розподіл і виплату авторської винагороди.
Позивач вказує, що між ним та особою, якій було направлено Лист № 1149 від 24.12.2019 існують договірні відносини, тому, враховуючи сферу діяльності Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав", інформація щодо відсутності в позивача договорів з іноземними ОКУ створює уявлення про неправомірність діяльності Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" та завдає шкоду діловій репутації останньої.
Однак, доказів того, що поширені відомості перешкоджають позивачу здійснювати свою діяльність, або будь-яким іншим чином негативно впливають на ділову репутацію Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" матеріали справи не містять.
Поряд з цим, позивач стверджує, що, оскільки, інформація, викладена в Листі («Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав"…не має договорів з іноземними ОКУ, правовласниками та авторами, права на які заявляла ГО УААСП у попередніх зверненнях») не відповідає дійсності, вона підлягає спростуванню.
Так, листом за вих. № 401 від 20.05.2019 (копія листа додана до позову) відповідач звертався до Театру, вказуючи на необхідність отримання ліцензій від ГО УААСП, у тому числі і на публічне виконання вистави «Скрипаль на даху» та пропонував Театру укласти договір на таке використання.
Позивач стверджує, що ДО «УААСП» на підставі Договору № 1/17, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство ФТМ, ЛТД», яке є юридичним представником і літературним агентом авторів та їх спадкоємців (правовласників), має право на надання дозволу на постановку та публічне виконання творів з яких складається вистава «Скрипаль на даху».
З аналізу підстав позову, визначених позивачем у позовній заяві та наданих доказів, суд приходить до висновку, що в межах даного спору підлягає встановленню факт щодо достовірності чи недостовірності інформації про відсутність у Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" договору з іноземною ОКУ, який надавав позивачу право здійснювати управління майновими авторськими правами на визначені таким договором твори (зокрема, на твори з яких складається вистава «Скрипаль на даху»).
Так, судом встановлено, що 30.03.2017 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство ФТМ, ЛТД» було укладено Договір № 1/17, відповідно до якого, Агентство діючи від імені правовласників на час дії договору надало ДО «УААСП» повноваження щодо управління майновими авторськими правами на твори із каталогу Агентства, які на даний момент входять або можуть ввійти в каталог Агентства для їх використання шляхом: театральної постановки п'єс (створення вистав) користувачами; публічного виконання п'єс при «живій» аудиторії.
Відповідно до п. 7.1 Договору № 1/17 даний договір вступає в силу з 30 березня 2017 та діє до 31 грудня 2020 року.
Разом з тим, позивачем було надано Додатковий договір 1-04/19 від 30.04.2019 до Договору № 1/17 від 30.03.2017, відповідно до якого в Договір № 1/17 було внесено зміни щодо реквізитів ДО «УААСП» та адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство ФТМ, ЛТД», усі інші умови Договору № 1/17 залишилися незмінними.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що інформація, викладена ним в листі є достовірною, оскільки 04.06.2018 між позивачем, відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство ФТМ, ЛТД» було укладено Договір про заміну сторони в Договорі № 1/17 від 30.03.2017, відповідно до п. 1 якого сторони погодились передати Громадській організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав" всі права та обов'язки Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" за Договором № 1/17 від 30.03.2017.
Відповідач, також, зазначає, що Додатковий договір 1-04/19 від 30.04.2019 до Договору № 1/17 від 30.03.2017 є нікчемним, оскільки, один з його підписантів - позивач не є стороною основного Договору № 1/17 від 30.03.2017, а тому, не має необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину.
Судом встановлено, що відповідно до п. 2 Договору про заміну сторони в Договорі № 1/17 від 30.03.2017 після підписання сторонами даного договору Громадська організація "Українська агенція з авторських та суміжних прав" стає стороною Договору № 1/17 від 30.03.2017 і є повним правонаступником Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" відносно її прав та обов'язків за Договором № 1/17 від 30.03.2017.
Договір від 04.06.2018 про заміну сторони в Договорі № 1/17 від 30.03.2017 підписано Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство ФТМ, ЛТД», Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав", Громадською організацією "Українська агенція з авторських та суміжних прав" та скріплено їх печатками, доказів визнання даного правочину недійсним матеріали справи не містять, отже, зазначений договір є чинним.
При цьому, суд зазначає, що Додатковий договір 1-04/19 від 30.04.2019 до Договору № 1/17 від 30.03.2017 не є нікчемним в силу приписів закону, як про це вказує у відзиві відповідач, та не визнаний недійсним в порядку, встановленому законом, однак, даний договір не вносить будь-яких змін щодо обсягу прав та обов'язків переданих відповідачу за Договором від 04.06.2018 про заміну сторони.
Відтак, доводи позивача щодо наявності у нього станом на дату складання Листа відповідних прав за договором спростовуються встановленими судом обставинами, оскільки, права та обов'язки позивача за Договором № 1/17 від 30.03.2017 були передані відповідачу відповідно до умов Договору від 04.06.2018 про заміну сторони.
При цьому, позивач не подав докази недостовірності спірної інформації, зокрема, докази визнання Договору від 04.06.2018 про заміну сторони недійсним чи інші докази, які б свідчили про існування у позивача відповідних прав за відповідним договором, з урахуванням того, що доводи, викладені у позові зводяться до недостовірності інформації щодо відступлення прав на здійснення управління майновими авторськими правами на твори, з яких складається вистава «Скрипаль на даху».
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання інформації, поширеної Громадською організацією "Українська агенція з авторських та суміжних прав" в абзаці 4 Листа від 24.12.2019 вих. № 1149, направленого на адресу директора - художнього керівника комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Дніпропетровської обласної ради відносно діяльності Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав": «Державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав»… не має договорів з іноземними ОКУ, правовласниками та авторами, права на які заявляла ГО УААСП у попередніх зверненнях», - недостовірною, задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом направлення листа зі спростуванням недостовірної інформації на адресу директора - художнього керівника комунального закладу культури «Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка» Дніпропетровської обласної ради, суд зазначає наступне.
Спростування недостовірної інформації відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
У пунктах 24 і 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вказано, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Так, позивач просить спростувати недостовірну шляхом направлення листа зі спростуванням недостовірної інформації, однак, безпосередньо змісту такого спростування (певний текст, резолютивна частина рішення) у прохальній частині позову він не зазначає.
Поряд з цим, враховуючи, що суд прийшов до висновку щодо відсутності підстав для визнання спірної інформації недостовірною, вимога позивача про зобов'язання відповідача спростувати таку інформацію шляхом направлення листа також задоволенню не підлягає, оскільки, зазначена вимога є взаємопов'язаною та слідує з попередньої.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача з огляду на відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 03.07.2020.
Суддя Ю.В. Картавцева