09.07.2020 місто Дніпро Справа № 13/197-10
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),
суддів Подобєда І.М., Іванова О.Г.,
розглянувши клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги та матеріали апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10
за позовом Закритого акціонерного товариства "ЕКОЛЕНД", м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Д", смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області
про визнання права власності
У липні 2010 року Закрите акціонерне товариство "ЕКОЛЕНД" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Д", у якому просило господарський суд, з урахуванням наданих ним уточнень позовних вимог (заява від 25.08.2010) визнати за Закритим акціонерним товариством "ЕКОЛЕНД" право власності на нерухоме майно, розташоване у м. Дніпропетровську по вул. Титова, буд.5, яке в цілому складається з нежитлового приміщення №55 поз.1-18, загальною площею 333,2 кв.м., розташованого на першому поверсі житлового будинку літ.А-5, ганок літ.а 1 та ганок літ.а 2.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10 позов задоволено повністю:
- визнано право власності Закритого акціонерного товариства "ЕКОЛЕНД" на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ по вул. Титова, 5, яке складається з нежитлового приміщення №55, поз.1-18, загальною площею 333,2 м. кв., розташованого на першому поверсі житлового будинку літ. А-5, ганок літ.а 1 та ганок літ.а 2;
- з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Д" стягнуто на користь Закритого акціонерного товариства "ЕКОЛЕНД" 650,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Дніпровська міська рада звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить:
- поновити Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10;
- скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10;
- прийняти постанову, якою у задоволенні позовної заяви Закритого акціонерного товариства "ЕКОЛЕНД" відмовити у повному обсязі;
- вирішити питання судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ по вул. Титова, 5, яке складається з: нежитлового приміщення №55, поз.1-18, загальною площею 333,2 м. кв., що розташоване на першому поверсі житлового будинку літ. А-5, ганок літ. а 1 та ганок літ. а 2 є територіальною громада міста в особі Дніпропетровської (Дніпровської) міської ради. Апелянт зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною республіканською власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць комунальною власністю" визначено, що житловий та нежитловий фонд та житлово-експлуатаційні організації переходили з державної до комунальної власності. З 1991 року усе майно цілісного майнового комплексу перейшло з державної власності до спільної власності територіальних громад області та стало належати їм як майнове надбання відповідного регіону. Рішенням Дніпропетровської обласної ради №126-7/ХХІV від 17.01.2003 "Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад міста" передано у власність територіальної громади м. Дніпропетровська житловий фонд, розташований на території м. Дніпропетровська, як майно, що знаходиться на балансі, зокрема ОЖКП "Південне". Розпорядженням обласної ради №171-р від 10.09.2003 передано до комунальної власності м. Дніпропетровська усе майно ОЖКП "Південне".
19.11.2003 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №11/13 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста ОЖКП Південне, Центральний, Лівобережжя", згідно з яким вказані підприємства з усім майном, будівлями та спорудами, що перебували на їх балансі, прийняті у комунальну власність.
Дніпровська міська рада зазначає, що з 10.09.2003 територіальна громада міста Дніпропетровська в особі міської ради набула права власності на цілісний майновий комплекс Комунального підприємства "Південне", до якого, зокрема, увійшло спірне приміщення, тобто власником будинку по вул. Титова, 5 у м. Дніпропетровську, до якого відноситься спірне приміщення, є територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської (Дніпровської) міської ради на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003, яке є чинним.
В апеляційній скарзі апелянт також просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення у даній справі та поважність пропуску строку обґрунтовує тим, що про фактичне існування свого порушеного права власності Дніпровська міська рада дізналась лише з Єдиного державного реєстру судових рішень України під час моніторингу судових рішень, вказане рішення Дніпровська міська рада отримала 17.06.2020.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
За змістом частин 1 та 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 статті 129 Конституції України).
Отже, держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Як вбачається з позиції Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або рішення містить судження про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмета та підстав позову.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки; скаржник має довести наявність у нього правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Водночас, судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Рішення суду першої інстанції, яке оскаржується незалученою особою в апеляційному порядку, ухвалено 25.08.2010, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017.
Згідно з пунктом 13 частини 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 у справі №54/239.
У частині 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Здійснивши аналіз частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати у вказаній постанові констатував, що у ній врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме, відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку. Тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017, врегульовані у статті 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).
Згідно зі статтею 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень ч. 4 ст. 91 цього Кодексу.
Таким чином, згідно зі статтею 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційній скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування. На інших учасників судового процесу норми щодо присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не розповсюджувались, а тому всі, окрім зазначених учасників судового процесу, мали право на поновлення строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції поза межами вказаного річного строку у разі, якщо суд за заявою особи, що подала апеляційну скаргу, знайде підстави для поновлення цього строку - визнає поважними причини пропуску скаржником строку подання апеляційної скарги. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.05.2018 у справі № 910/7599/15-г
Вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, суд апеляційної інстанції керується, в тому числі, приписами частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Відтак, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 у справі № 54/239).
Враховуючи подання Дніпровською міською радою апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10 після спливу зазначеного строку, відсутність у скаржника статусу учасника справи на час винесення оскаржуваного рішення та недоведеність апелянтом існування передбачених Господарським процесуальним кодексом України винятків, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
При цьому, апеляційний суд також враховує, що згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
Відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, апеляційним господарським судом також врахована правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі №19/6, відповідно до якої встановлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яку не було залучено до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення її прав, інтересів та (або) обов'язків оскаржуваним судовим рішенням ґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов'язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності. Здійснення апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання за відсутності передбачених законом виняткових підстав є порушенням зазначеного принципу, що не є виправданим.
У даному випадку судове рішення оскаржується майже через 10 років після його ухвалення.
Як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 у справі №54/239, встановлення судом апеляційної інстанції підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження саме на підставі частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України виключає необхідність застосування судом частини 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 3 статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Застосування цієї норми можливе у випадку, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення в межах річного строку з дня складення повного тексту судового рішення. У цій ситуації, дійшовши висновку про неповажність зазначених скаржником причин пропуску строку звернення з апеляційною скаргою, суд має залишити апеляційну скаргу без руху, надавши скаржнику можливість зазначити інші підстави для поновлення цього строку. Тільки у разі визнання цих причин неповажними або у випадку незвернення з відповідною заявою у встановлені строки, у відкритті апеляційного провадження має бути відмовлено, а апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 174, 234, 235, 254, 258, 260, ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України, "Перехідними положеннями" Господарського процесуального кодексу України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Центральний апеляційний господарський суд, -
Відмовити Дніпровській міській раді у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10.
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10 повернути заявникові.
Додаток (на адресу скаржника): апеляційна скарга вих. № 7/11-1511 від 24.06.2020 та додані до неї документи на 9 арк.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її підписання - 09.08.2020.
Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя І.М. Подобєд
Суддя О.Г. Іванов