вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" липня 2020 р. Справа№ 910/15887/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.02.2020
у справі №910/15887/19 (суддя - Пінчук В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна
збагачувальна фабрика "Курахівська"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 31 016, 26 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач) про стягнення 31 016, 26 грн вартості нестачі вугілля.
Позовні вимоги обґрунтовані незбереженням відповідачем вантажу під час його перевезення, у зв'язку з чим позивачу заподіяні збитки у вигляді вартості втраченого вантажу (вугілля кам'яне).
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що позивачем не надано доказів вини залізниці у неналежному виконанні договірних зобов'язань за договором перевезення №608-ПУ-ПТП від 28.12.2017; невірно розрахована сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто, у зв'язку із застосуванням 1% маси замість 2%, як це передбачено ч. 2 ст. 27 "Правил видачі вантажів", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 для вантажів завантажених у вологому стані.
Відповідачем також була подана заява-клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15887/19 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 31 016, 26 грн вартості нестачі вантажу та 1 921, 00 грн судового збору.
Місцевий господарський суд дійшов такого висновку, оскільки встановив, що вартість недостачі у вагонах №53420303, №5662443 становить 31 016, 26 грн. В свою чергу відповідачем, в розумінні ст. 74 ГПК України, ст. 314 ГК України, не доведено належними та допустимими доказами того, що нестача отриманого для перевезення вантажу сталася не з вини останнього. Також відповідачем не надано суду доказів того, що вантаж (вугілля кам'яне) було завантажено позивачем у вологому стані.
При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем строку для звернення до суду з позовом, оскільки встановив, що позивач звернувся в межах законодавчо встановленого строку.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15887/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване судове рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не з'ясував та не перевірив доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо зазначення відправником вологості вантажу, а відтак не застосував вірної суми норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто.
Також місцевим господарським судом не враховані твердження залізниці щодо акту про технічний стан вагона від 06.05.2019 №36 станції Знам'янка.
Відтак, Господарський суд міста Києва дійшов помилкового висновку про доведеність вартості відправленого вантажу за накладними №53420303, №5662443 та щодо наявності у позивача 31 016, 26 грн збитків. Окрім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно обчислено строки позовної давності.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2020, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючої судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" - залишено без руху, надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до апеляційного господарського суду заяви/клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з вмотивованим обґрунтуванням неможливості подання скарги в законодавчо встановлені строки.
04.05.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій останній просить суд апеляційної інстанції поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15887/19 отримано відповідачем лише 20.02.2020, що унеможливило своєчасне звернення із апеляційною скаргою у законодавчо встановлений для цього строк.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення задоволено.
Поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 та відкрито апеляційне провадження у справі №910/15887/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця".
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Позивач, у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзиву на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15887/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Окрім того, зазначеною ухвалою суду, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15887/19 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.
28.05.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання №НЮ-1399 від 26.05.2020 про долучення документів до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, письмовим доказам, долученими до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2017 між ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (замовником) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" (виконавцем) укладений договір №608-ПУ-ПТП, відповідно до умов якого замовник зобов'язався передати виконавцю вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця, пов'язані зі збагачення вугілля та прийняти концентрат. Виконавець зобов'язався прийняти вугілля, провести його збагачення та передати ( поставити ) отриманий в результаті збагачення концентрат замовнику, в строки та на умовах, обумовлених дійсним договором.
Відповідно до п. 1.1.3. договору №608-ПУ-ПТП від 28.12.2017 поставка вугільного концентрату здійснюється на залізничну станцію Бурштин Львівської залізниці.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" відповідно до технічних умов завантажило вугілля кам'яне у вагон №53420303 в кількості 69500 кг по накладній №49609696 від 04.05.2019, у вагон №56626443 в кількості 68000 кг по накладній №50282821 від 16.06.2019 та передало вказаний вантаж для перевезення відповідачу. Згідно даних зазначених у накладній вантаж маркується двома повздовжніми борознами. Завантаження вище рівня бортів.
Згідно з накладними №49609696, №50282821 залізниця прийняла у Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" на станції Курахівка Донецької залізниці для перевезення вказане вугілля і зобов'язалась доставити його на станцію Бурштин Львівської залізниці вантажоодержувачу АТ "ДТЕК Західенерго" (відокремлений підрозділ "Бурштинська ТЕС").
На станції Знам'янка Одеської залізниці були складені комерційні акти №410006/112 від 06.05.2019 та №410006/144 від 24.06.2019.
У вищезазначених комерційних актах міститься опис виявленого пошкодження із зазначенням кількості недостачі, зафіксовано маркування, виявлені недоліки, фактичну масу вантажу брутто, тари з ПД, нетто, розбіжність у нестачі товару, здійснення навантаження в вагоні - насипом. Також зазначені відомості щодо справності вагонних ваг, на яких здійснювалося контрольне зважування, а також фактів повторного зважування.
Так, відповідно до комерційного акту №410006/112 від 06.05.2019 було проведене комісійне зважування маси вантажу вугілля кам'яне у вагоні №53420303 на справних 150-тонних тензометричних вагонних вагах. При зважуванні виявилось брутто 85200 кг, тара 21500 кг, нетто 63700 кг, що менше ваги вказаної в документі на 5800 кг.
Відповідно до комерційного акту №410006/144 від 24.06.2019 було проведене комісійне зважування маси вантажу вугілля кам'яне у вагоні №56626443 на справних 150-тонних тензометричних вагонних вагах. При зважуванні виявилось брутто - 83400 кг, тара - 21600 кг, нетто - 61800 кг, що менше ваги вказаної в документі на 6200 кг.
Отже, предметом спору у цій справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" про стягнення з АТ "Українська залізниця" 31 016, 26 грн збитків у вигляді вартості втраченого вантажу (вугілля кам'яне).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, в свою чергу відповідачем не спростовано його вини щодо нестачі отриманого для перевезення вантажу.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову в повному обсязі, оскільки здійснивши перевірку розрахунку позивача, місцевим господарським судом залишено поза увагою, що позивачем при розрахунку суми збитків не правильно враховано норм природної втрати і граничного розходження маси вантажу, що призвело до завищення суми збитків.
За змістом частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондує положенням частини 2 статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин (стаття 23 Закону України "Про залізничний транспорт") .
Згідно зі статтею 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі іншому підприємству згідно з Правилами видачі вантажу.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин (стаття 113 Статуту залізниць України).
У статті 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
Згідно зі статтею 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Відповідно до п. 2 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин. У комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженість, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставляння рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.
Відповідно до п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (надалі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну).
Згідно з п. 2.1 Правил оформлення перевізних документів, відправником заповнюються, зокрема, такі графи накладної як "Маса вантажу, визначена відправником" - заповнюється, якщо маса вантажу визначена відправником. Маса вказується у кілограмах (маса брутто вантажу), загальна маса відправки (прописом), а також "Спосіб визначення маси".
При цьому правильність вказаних у накладній відомостей, як це передбачено п. 2.3 Правил оформлення перевізних документів, своїм підписом засвідчує представник відправника.
Згідно зі ст. 37 Статуту залізниць України, тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць. Маса цих вантажів визначається до здавання їх для перевезення і зазначається на вантажних місцях. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Перелік вантажів, що можуть перевозитися насипом і наливом, установлюється Правилами перевезення вантажів. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.
Відповідно до п.28 Правил приймання вантажів до перевезення, вантаж завантажений відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймається залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування.
Відповідно до п.1. Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст. 32 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №542 від 20.08.2001, у вагонах відкритого типу (на платформах, у напіввагонах і т.ін.) допускається перевезення вантажів, зазначених у додатку. Кам'яне вугілля, кокс, торф, руда і рудні концентрати, мінеральні будівельні матеріали (глина, щебінь тощо) перевозяться, як правило, у напіввагонах.
Як встановлено вище, відомості про зафіксовану сторонами нестачу вантажу внесені до комерційних актів №410006/112 від 06.05.2019 та №410006/144 від 24.06.2019.
Вказані комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правилам складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому приймаються судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеної у накладних №49609696, №50282821, фактичній масі вантажу.
Відповідно до пп. "а" п. 111 Статуту залізниць України, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Згідно зі ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Колегія суддів приймає до уваги той факт, що позивач не є ані постачальником, ані покупцем спірного вугілля, однак в даному випадку в матеріалах справи наявні довідки вантажовідправника - ТОВ "ЦЗФ "Курахівська", а також вантажоодержувача - ДТЕК "Бурштинська ТЕС" щодо ціни 1 тони вугільної продукції. При цьому, обидві ці сторони в розумінні статей 130, 133 Статуту залізниць України мають право на пред'явлення претензії щодо нестачі вантажу до АТ "Українська залізниця".
Відповідна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/963/17 та від 13.03.2019 у справі № 905/748/17.
Посилання відповідача на практику судів, яка ґрунтується на позиції Верховного Суду, що була викладена у постанові від 27.02.2018 у справі №910/13327/17, у даному випадку не може бути підставою для відмови у позові, оскільки під час вирішення спору у справі №910/13327/17 позивач підтверджував розмір вартості втраченого вантажу, посилаючись виключно на неоплачений ним рахунок-фактуру.
В свою чергу, у матеріалах даної справи наявні довідки вантажоодержувача та відправника про вартість вугільної продукції по кожному вагону, в яких було виявлено нестачу вантажу, з зазначенням усіх спірних залізничних накладних.
Відповідно до ст.130 Статуту залізниць України, право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має відправник - за умови пред'явлення вантажної квитанції і документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644 вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах, якщо вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані.
Суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем, при розрахунку суми збитків, не враховано норм природної втрати і граничного розходження маси вантажу (вугілля кам'яне марки г - газове, вологість якого становить не менше 8% (як зазначено у перевізних документах: накладних №49609696, №50282821), що призвело до завищення суми збитків.
Таким чином, недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №53420303 становить 13 341, 92 грн, яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №53420303 складала 63700 кг, недостача згідно комерційного акту №410006/112 від 06.05.2019 становить 5800 кг, вантаж у вологому стані - 2%, тобто 69500 х 2% = 1390 кг, тож 5800 кг - 1390 кг = 4410 кг або 4, 41т.
Отже, 4, 41т х 3025, 38 грн в т.ч. ПДВ (згідно довідок про вартість вугільної продукції) = 13 341, 92 грн.
Недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №56626443 становить 13 653, 44 грн, яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №56626443 складала 61 800 кг, недостача згідно комерційного акту №410006/144 від 24.06.2019 становить 6 200 кг, вантаж у вологому стані - 2%, тобто 68000 х 2% = 1360 кг, тож 6200 кг - 1360 кг = 4840 кг або 4, 84 т.
Отже, 4, 84 т х 2820, 96 грн в т.ч. ПДВ (згідно довідок про вартість вугільної продукції) = 13 653, 44 грн.
Таким чином, загальний розмір вартості недостачі вантажу за розрахунком суду апеляційної інстанції становить 26 995, 36 грн (13 341, 92 грн + 13 653, 44 грн).
Частиною 1 статті 127 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Виходячи зі змісту ст. 1166 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, а саме таких його елементів: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності (виключає його відповідальність).
Колегією суддів встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагонах №53420303, №56626443, завданої шкоди - нестачі товару вартістю на загальну суму 26 995, 36 грн та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що нестача вантажу у вищезазначених вагонах сталась не з вини відповідача.
З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати вартість нестачі вантажу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 26 995, 36 грн вартості недостачі вугілля. В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, заявленої в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 315 Господарського кодексу України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Зазначені терміни обчислюються:
а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу;
б) через 30 діб з дня закінчення терміну доставки - для претензій про відшкодування за втрату вантажу;
в) через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення - для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;
г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу - для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;
д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;
е) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, - для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;
ж) з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, - в усіх інших випадках (ст. 134 Статуту залізниць України).
При цьому положення ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням ст. 315 ГК України і таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на претензію.
Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч.ч. 2, 3 ст. 315 ГК України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Отже, шестимісячний термін для пред'явлення даного позову до залізниці має обраховуватись упродовж 6 місяців, після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст. 315 Господарського кодексу України та ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №905/487/19 від 04.03.2020, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, зокрема у справі № 905/729/18 від 11.04.2019, у справі №910/11614/18 від 13.08.2019, у справі №905/2303/18 від 10.09.2019.
Як встановлено вище, комерційний акт №410006/112 про недостачу вантажу у вагоні №53420303 датований 06.05.2019, комерційний акт №410006/144 про недостачу вантажу у вагоні №5662443 датований 24.06.2019.
У відповідності до відбитку календарного штемпеля на конверті, в якому позовну заяву направлено на адресу Господарського суду міста Києва, позивач звернувся з даним позовом до суду 07.11.2019, тобто в межах строку позовної давності.
Суд першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено , що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, частково найшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1 ч. 1, ч. 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям в частині скасування нового рішення про відмову у задоволенні позову, та відповідно зміні мотивувальної та резолютивної його частини.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову судовий збір покладається на позивача в частині відмови в задоволенні позову, в частині задоволення позову на відповідача, за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15887/19 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15887/19 скасувати в частині задоволення позову про стягнення з відповідача вартості нестачі вугілля в сумі 4 020, 90 грн, прийнявши нове рішення в цій частині про відмову в позові.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/15887/19 викласти в наступній редакції.
"Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" (85621, Донецька обл., Мар'їнський район, село Вовчанка, вул. Нагорна, будинок 1А, ідентифікаційний код 33959754) 26 995 (двадцять шість тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн 36 коп. вартості нестачі вугілля та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) грн 84 коп.
В іншій частині в позові відмовити".
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" (85621, Донецька обл., Мар'їнський район, село Вовчанка, вул. Нагорна, будинок 1А, ідентифікаційний код 33959754) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ідентифікаційний код 40081195) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 373 (триста сімдесят три) грн 73 коп.
5. Судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 507, 77 грн залишити за Акціонерним товариством "Українська залізниця" особі регіональної філії " Львівська залізниця".
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
7. Матеріали справи №910/15887/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 09.07.2020.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк