Ухвала
іменем України
6 липня 2020року
м. Київ
справа № 263/5926/19
провадження № 51 - 3079 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року щодо ОСОБА_5 ,
встановив:
За вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 24 лютого 2020 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, яка народилася у с. Орлянське Василівського р-ну Запорізької області, зареєстрована на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше судиму,
засуджено за ч. 2 ст. 190 КК та призначено покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням 10% від заробітку засудженої в дохід держави.
Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватою у тому, що вона 12 січня 2019 року приблизно о 9:30, знаходячись біля будинку № 60 на просп. Металургів у м. Маріуполі, діючи умисно, повторно, з метою незаконного заволодіння чужим майном, запропонувала потерпілій ОСОБА_6 надати їй золоті сережки та гроші для надання потерпілій лікування шляхом застосування навиків нетрадиційної медицини, після чого вказані сережки та гроші обіцяла повернути. Потерпіла, будучи введеною в оману, добровільно надала засудженій сережки та гроші, після чого остання провела уявні дії, які є складовою обману, та зникла
з місця вчинення злочину, розпорядившись майном на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 2561 грн.
16 січня 2019 року приблизно об 11:00, ОСОБА_5 , знаходячись біля будинку № 100 на просп. Миру у м. Маріуполі, діючи умисно, повторно, з метою незаконного заволодіння чужим майном, запропонувала потерпілій ОСОБА_7 передати їй золоті сережки для надання потерпілій лікування шляхом застосування навиків нетрадиційної медицини, після чого вказані сережки обіцяла повернути. Потерпіла, будучи введеною в оману, добровільно надала засудженій сережки, після чого остання провела уявні дії, які є складовою обману, та зникла з місця вчинення злочину, розпорядившись майном на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 1492 грн.
12 березня 2019 року приблизно о 10:30, ОСОБА_5 , знаходячись біля будинку № 80 на просп. Миру у м. Маріуполі, діючи умисно, повторно, з метою незаконного заволодіння чужим майном, запропонувала потерпілій ОСОБА_8 передати їй гроші для надання потерпілій лікування шляхом застосування навиків нетрадиційної медицини, після чого гроші обіцяла повернути. Потерпіла, будучи введеною в оману, добровільно надала засудженій гроші, після чого остання провела уявні дії, які є складовою обману, та зникла з місця вчинення злочину, розпорядившись майном на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 401 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді виправних робіт є невиправдано м'яким. Вказує, що всупереч приписам ст. 419 КПК апеляційний суд доводів апеляційної скарги прокурора щодо необхідності призначення засудженій більш суворого за видом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки належним чином не перевірив та безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни.
Перевіривши наведені у касаційній сказі доводи та дослідивши оскаржувані судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити у зв'язку з відсутністю підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою
є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,
що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Так, санкція ч. 2 ст. 190 КК передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Як убачається із доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд в повній мірі врахував тяжкість вчинених злочинів, які згідно з приписами ст. 12 КК є злочинами середньої тяжкості, конкретні обставини їх вчинення, наявність таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття та добровільне відшкодування завданої злочинами шкоди, а також взяв до уваги дані про особу винної, яка хоча раніше й притягувалася до кримінальної відповідальності, проте за місцем проживання характеризується позитивно, має постійне місце роботи.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, в тому числі й ті, на які прокурор послався у касаційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням 10% від заробітку в дохід держави, яке є реальним.
Таке покарання, на думку колегії, відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК
є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої
та попередження вчинення нових злочинів.
Що стосується доводів прокурора про явну несправедливість призначеного
ОСОБА_5 покарання, то вони є невмотивованими.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Разом з тим, переконливих доводів про необхідність призначення засудженій покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 190 КК замість покарання у виді виправних робіт, призначених їй судом першої інстанції, у касаційній скарзі не наведено, як і не аргументовано, що призначене ОСОБА_5 покарання у виді двох років виправних робіт з відрахуванням 10% від заробітку в дохід держави є явно несправедливим внаслідок м'якості.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, в частині м'якості призначеного засудженому покарання, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та з зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення правильно залишив вирок без зміни.
Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Оскільки з касаційної скарги прокурора та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, то згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 травня
2020 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3