Постанова
Іменем України
03 липня 2020 року
м. Київ
справа № 342/434/15-ц
провадження № 61-40143св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2018 року у складі судді Федів Л. М. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2018 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В.. Бойчука І. В., Мелінішин Г. П.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту вчиненого від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідченого 01 квітня 2014 року секретарем Котиківської сільської ради ОСОБА_5 недійсним, змінивши позовні вимоги просила визнати даний заповіт нікчемним з усіма правовими наслідками визнання заповіту нікчемним.
Позовні вимоги мотивувала тим, що заповіт не містить обов'язкового рукописного запису заповідача про те, що заповіт на прохання заповідача записано посадовою особою органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим на оригіналі заповіту відсутні дані щодо вільного волевиявлення заповідача, тобто заповіт є нікчемний.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати недійсним заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_4 27 листопада 2014 року на користь ОСОБА_1 приватним нотаріусом Городенківського РНО ОСОБА_6 за реєстром № 1911.
В обґрунтування позову посилався на те, що заповіт від імені ОСОБА_4 посвідчено за місяць до її смерті, у той час значно погіршився стан її здоров'я, зір, вона не могла практично самостійно пересуватися, читати та писати.
Позивач вважає, що запис на заповіті « ОСОБА_4 » вчинено не ОСОБА_4
Ухвалою Городенківського районного суду від 28 грудня 2015 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій
Рішенням Городенківського районного суду від 19 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2018 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту від 01 квітня 2014 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 , що посвідчений секретарем Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області ОСОБА_5 та внесений в нотаріальний реєстр за №20 нікчемним.
Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту, посвідченого від імені ОСОБА_4 27 листопада 2014 року приватним нотаріусом Городенківського РНО ОСОБА_6 по реєстру №1911 недійсним.
Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що волевиявлення ОСОБА_3 було вільним і відповідало його внутрішній волі, заповіт складено у формі встановленій законом та посвідчений уповноваженою на те посадовою особою.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд виходив із того, що останнім не подано доказів на підтвердження того, що заповітом ОСОБА_4 порушені його права та інтереси.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та у цій частині постановити нове рішення про задоволення позову.
25 липня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
30 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу з Городенківського районного суду Івано-Франківської області.
01 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2
13 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.
05 вересня 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 .
Згідно розпорядження від 15 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Стрільчука В.А. зобов'язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що суди залишили поза увагою те, що коли нотаріус (інша особа, якій делеговано повноваження нотаріуса) на прохання особи записує заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, то в такому разі обов'язково на заповіті має бути зазначено заповідачем перед його підписом, що заповіт прочитаний уголос заповідачем. Внаслідок чого суди на припущенні та з підміною понять нормативно-правових актів, тобто унаслідок неправильного витлумачення норм матеріального права, неправильно і незаконно застосували норми матеріального права. Тим самим суди в оскаржуваних рішеннях надумано констатували, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Суди так і не вдалися до аналізу, що є посвідчувальним написом на заповіті, адже загальновідомо, що цей напис має містити опис стадій нотаріальних дій, які вчинено і не може містити опису стадії нотаріальної дії, якої в реальності не було, бо про її наявність вправі письмово підтвердити лише заповідач (коли заповіт з його слів записується нотаріусом чи іншою службовою особою, яка має делеговані нотаріальні повноваження) і про цю стадію нотаріальної дії не може письмово ствердити будь-хто інший, крім заповідача.
Так, в силу частини 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. А заповіт від 01 квітня 2014 року від імені ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 і є нікчемний, бо він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а саме: не є дотриманою вимога частини 2 статті 1248 ЦК України спірний заповіт вголос непрочитаний заповідачем, бо про це особисто заповідачем не вказано в заповіті як того вимагають Правила; про такий факт виключно заповідачем зазначається письмово у заповіті перед його підписом, а не будь-ким іншим, крім випадку, коли заповіт складається при свідках.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зокрема, не було з'ясовано обставини того, чи було волевиявлення заповідача ОСОБА_4 вільним і відповідало її внутрішній волі.
Також не з'ясовано обставини викладу тексту заповіту ОСОБА_4 від 27 листопада 2014 року на спеціальному бланку нотаріальних документів за допомогою технічних засобів шляхом лазерного друку, оскільки фактичні обставини посвідчення такого документу, встановлені в ході судового розгляду у суді першої інстанції та не спростовані в ході судового розгляду у суді апеляційної інстанції, фізично унеможливлювали такі дії.
Окремо судом апеляційної інстанції також допущені суттєві порушення норм процесуального права, які полягають у наступному: неправильне встановлення розміру суми судового збору, які підлягала сплаті апелянтом ОСОБА_1 , виходячи із фактичного заявлення нею за текстом апеляційної скарги про оскарження двох судових рішень; фактичне ігнорування однієї із вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка була заявлена; фактичне ігнорування заявлених ОСОБА_2 заяв та клопотань, чим допущено неповноту судового розгляду та порушено процесуальний порядок здобуття доказів і дослідження їх судом, що в свою чергу потягнуло ухвалення незаконного рішення.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначав, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення, а рішення Городенківського районного суду від 19 лютого 2018 року в частині, що стосується відмови задовольнити позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту ОСОБА_4 від 27 листопада 2014 року недійсним є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Також зазначав, що судами правильно визначено норми матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, а саме положення статті 1251 ЦК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про нотаріат» та застосовано Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затверджений наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року №3306/5, які були чинні на момент посвідчення оспорюваного заповіту.
Норми частини 2 статті 1248 ЦК України, на які посилається скаржник, у даному випадку взагалі не мали бути застосовані, підлягала застосуванню норма статті 1251 ЦК України як спеціальна правова норма у спірних правовідносинах, що й було правильно здійснено судами першої та апеляційної інстанцій.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 12 листопада 1964 року перебували у шлюбі, проживали у будинковолодінні з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , яке згідно свідоцтва № НОМЕР_1 від 28 березня 1983 року належить ОСОБА_3
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак за життя 01 квітня 2014 року склав заповіт, згідно якого все майно яке буде йому належати на день його смерті у повному обсязі без будь-яких обмежень заповів ОСОБА_2 з умовою довічного проживання його дружини ОСОБА_4 в належному йому житловому будинку.
ОСОБА_4 зверталася в суд з позовом про визнання вищезазначеного заповіту недійсним, посилалася на те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 їй та чоловіку ОСОБА_3 на праві спільної власності, хоча був оформлений на останнього. Крім того, відповідальним працівником Котиківської сільської ради порушено вимоги закону щодо права складання спільного заповіту подружжя.
Рішенням Городенківського районного суду від 23 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним було відмовлено.
Разом з тим згідно заповіту, посвідченого 27 листопада 2014 року приватним нотаріусом Городенківського нотаріального округу ОСОБА_6 - ОСОБА_4 заповіла все своє майно яке належатиме їй на день смерті - ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою стастатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Як роз'яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.
Крім того, при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину із зазначених підстав необхідно враховувати, що ці норми передбачають загальну підставу для нікчемності правочину і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що підставою визнання заповіту нікчемним є порушення вимог щодо його форми.
Встановивши, що заповіт ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 від 01 квітня 2014 року записаний секретарем Котиківської сільської ради ОСОБА_5 за допомогою загальноприйнятих технічних засобів з використанням комп'ютерного набору; заповіт записано секретарем сільської ради зі слів ОСОБА_3 , до його підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписано ним о 09 год 40 хв у приміщенні Котиківської сільської ради; особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено, заповіт зареєстровано в реєстрі за №20, заповіт скріплено гербовою печаткою Котиківської сільської ради, оплачено державне мито 0,85 грн., суд дійшов обґрунтованого висновку про те, щовідсутність рукописного запису у заповіті про те, що заповіт прочитаний та складений з його ( ОСОБА_3 ) слів не дає підстав для визнання такого заповіту нікчемним, оскільки вказана інформація відображена у посвідчувальному написі.
Щодо доводів зустрічного позову також слід зазначити, що ОСОБА_2 являється спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний факт ніким не оспорюється та не заперечується.
За правилами статей 4, 5 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не довів порушення його прав та інтересів заповітом ОСОБА_4 від 27 листопада 2014 року.
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко