ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.07.2020Справа № 910/7161/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
До Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 1 539, 51 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 1 539, 51 грн, з яких 1 441, 24 пені, 98, 27 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015 купівлі-продажу природного газу, в частині своєчасної оплати за переданий газ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7161/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.
Ухвалою від 29.05.2020р. встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення та заявив про зменшення штрафних санкцій у відповідності до приписів ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
29.09.2015р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Локомотивне депо Гребінка» (покупець) було укладено договір №4143/15-ТЕ-24 купівлі-продажу природного газу, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015р. природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного договору.
Згідно п.1.2 договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Зі змісту п.2.1 договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. вбачається, що сторонами визначено обсяги поставки у жовтні-грудні 2015р.
За умовами п.5.2 договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. ціна за 1000 куб.м газу становить 2495,25 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість.
Відповідно до п.6.1 договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У п.7.2 договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. вказано, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11 договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято газ за наступними актами приймання-передачі: від 31.10.2015р. на суму 28 939,91 грн., від 30.11.2015р. на суму 58 077,45 грн., від 31.12.2015р. на суму 73 102,85 грн.
Одночасно, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем було оплачено отриманий від позивача газ у наступному порядку: 19.11.2015р. перераховано 28 939,91 грн., 30.12.2015р. - 58 077,45 грн., 30.12.2015р. - 34 922,55 грн. та 22.01.2016р. перераховано 38 180,30 грн. Вказані обставини відповідачем у відзиві не заперечувались.
Наразі, за твердженнями позивача, відповідачем було проведено розрахунки за отриманий у жовтні-грудні 2015р. газ з порушенням строків, що визначені договором №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р., що і стало підставою для нарахування пені та 3% річних.
Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення та заявив про зменшення пені у відповідності до приписів ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, господарський суд вважає що позов підлягає задоволенню. При цьому, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п.7.2 договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. вказано, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій за порушення покупцем обов'язання з оплати поставленого товару, повинно бути доведено обставини виникнення між сторонами господарських правовідносин з поставки товару, наявність у відповідача обов'язку оплатити товар, строк виконання якого настав, та який фактично було порушено.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Судом вище зазначалось, що відповідно до п.6.1 договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Отже, за висновками суду, строк оплати газу, який було поставлено позивачем відповідачу у жовтні-грудні 2015р., настав.
Судом було встановлено, що відповідачем було оплачено отриманий від позивача газ у наступному порядку: 19.11.2015р. перераховано 28 939,91 грн., 30.12.2015р. - 58 077,45 грн., 30.12.2015р. - 34 922,55 грн. та 22.01.2016р. перераховано 38 180,30 грн.
Тобто, з наведеного вбачається, що покупцем дійсно було порушено строки оплати товару, що визначені умовами договору №4143/15-ТЕ-24 від 29.09.2015р. Доказів протилежного відповідачем до матеріалів справи не представлено.
Таким чином, з огляду на порушення (неналежне виконання) покупцем свого обов'язку з оплати товару у строки, визначені умовами договору, у продавця виникло право на нарахування пені та 3% річних.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені та 3% річних, суд дійшов виснову, що останній є арифметично вірним, а отже, позовні вимоги обгрунтованими.
Судом також вказувалось, що відповідачем було подано заяву про зменшення штрафних санкцій. Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019р. по справі 916/4692/15.
У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення неустойки відповідач посилається відсутність доказів понесення позивачем збитків, внаслідок порушення строків оплати газу, неспівмірність неустойки, та зменшення грошових надходжень у 2015 від здійснення перевезень.
Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, наразі відповідачем належним чином доказово не обгрунтовано суду дійсного зменшення у 2015р. доходів відокремленого підрозділу відокремленого від здійснення перевезень, як і не доведено наявності інших обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки.
При цьому, суд звертає увагу, що відсутність доказів понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем строків доставки вантажу, ніяким чином не нівелює обгрунтованості позовних вимог та не є виключною підставою для зменшення штрафних санкцій.
До того ж, за висновками суду, заявлений позивачем розмір пені не є надмірно великим.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що на підставі ст.233, Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України може бути зменшено лише розмір штрафних санкцій, у даному випадку пені, проте, ніяким чином не нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, які за своєю правовою природою є спеціальними заходами відповідальності, а не неустойкою у розумінні ст.230 Господарського кодексу України.
Отже, враховуючи баланс інтересів обох учасників судового процесу, з огляду на те, що фактично заява відповідача позбавлена належного доказового обґрунтування, остання підлягає залишенню без задоволення.
За таких обставин, з огляду на викладене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 1 539, 51 грн, з яких 1 441, 24 пені, 98, 27 грн 3% річних.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, 6, ЄДРПОУ 20077720 1 441, 24 пені, 98, 27 грн 3% річних та судовий збір в сумі 2102 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя Спичак О.М.