30.06.2020 року м.Дніпро Справа № 912/3806/17
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Антонік С.Г. (доповідач),
суддів: Іванов О.Г., Дарміна М.О.,
при секретарі судового засідання Логвиненко І.Г.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2018р. (суддя Кабакова В.Г., повний текст рішення складено 23.11.2018 року) №912/3806/17
за позовом публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", м. Сєвєродонецьк, Луганська область
до відповідача спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут", м. Світловодськ, Кіровоградська область
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", яке діє в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" Оберемко Р.А.
про стягнення 8 334 424,44 грн
До Господарського суду Кіровоградської області звернулося Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" з позовом до Спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" про стягнення заборгованості за кредитною угодою № 201115 від 09.06.2011 в розмірі 11807976,16 грн., з яких 5268296,00грн. кредиту, 3953016,35 грн. процентів, 73391,39 грн. інфляційних втрат, 2 236 633,05 грн. пені, 158 048,88 грн. 3% (кредит), 118 590,49 грн. 3% (проценти), з покладенням на відповідача судового збору.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2018 у справі №912/3806/17 в позові відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд послався на відсутність у відповідача на час звернення з позовом до суду правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним банківською установою - ПАТ «Укрінбанк», стосовно якої запроваджено процедуру ліквідації поза межами порядку щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку, встановленого Законами України «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Не погодившись з рішенням господарського суду, позивач звернувся до Центрального апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Апеляційна скарга обгрунтована наступним:
-рішенням позачергових зборів акціонерів ПАТ «Український інноваційний банк», оформленим протоколом №3 від 22.11.2016, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком»;
- рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком», оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ «Укрінком» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», затверджено статут в новій редакції;
- в даному випадку зміна найменування юридичної особи не є реорганізацією, в ході якої, відповідно до ст.ст. 27, 28 Закону України «Про банки і банківську діяльність» необхідно затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від НБУ, відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчать про те, що ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою з одним кодом ЄДРПОУ 05839888, де відбулася лише зміна назви та КВЕД;
- постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 у справі №910/19381/16 зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб провести спільно з ПАТ «Українська інноваційна компанія» інвентаризацію всього майна та документації ПАТ «Укрінбанк», переданих уповноваженій особі Фонду Білій І.В. під час запровадження тимчасової адміністрації, за результатами якої скласти акт і передати все майно та документацію ПАТ «Українська інноваційна компанія». Цим же рішенням визнано, що позивач є правонаступником ПАТ «Укрінбанк»;
- господарським судом не досліджено, що на момент порушення провадження у даній справі та на момент ухвалення рішення ПАТ «Українська інноваційна компанія» не було учасником Фонду, оскільки втратило статус банку, було виключено з Державного реєстру банків НБУ та не мало банківської ліцензії на право здійснення банківської діяльності, тому є правомірним поновлення діяльності керівних органів ПАТ ««Українська інноваційна компанія» та відсутні необхідність погодження внесення змін до Статуту товариства, що підтверджується листом НБУ від 23.08.2017 №27-0006/58915.
Просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
30.06.2020 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" 09.06.2011 укладено кредитну угоду № 201115, у відповідності до якої банк надав боржнику кредит у розмірі 6000000,00 грн. терміном по 09.06.2016 включно зі сплатою 20 відсотків річних.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 26.02.2012 до кредитного договору внесені зміни щодо зміни графіку погашення кредиту.
Відповідно до додаткової угоди № 2 від 02.10.2012 до кредитного договору встановлено процентну ставку в розмірі 22% річних за користування кредитними коштами.
Додатковою угодою № 4 від 18.02.2013 внесено зміни до кредитного договору та встановлено, що відповідно до даного кредитного договору банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості 6000000,00 грн. на термін до 09.01.2018.
Процентна ставка встановлюється на рівні 25% річних за користування кредитними коштами.
Крім того, встановлено наступний графік погашення заборгованості:
- січень-березень 2013 року - по 195121,00 грн. щомісячно;
- квітень 2013 року - 146341 грн.;
- жовтень - грудень 2013 року - по 146341 грн. щомісячно;
- січень-березень 2014 року - по 195121,00 грн. щомісячно;
- квітень 2014 року - 146341,00 грн.;
- жовтень - грудень 2014 року - по 146341,00 грн. щомісячно;
- січень - березень 2015 року - по 195121,00 грн. щомісячно;
- квітень 2015 року - 146341,00 грн.;
- жовтень - грудень 2015 року - по 146341,00 грн. щомісячно;
- січень- березень 2016 рок - по 195121,00 грн. щомісячно;
- квітень 2016 року - 146341,00 грн.;
- жовтень - грудень 2016 року - по 146341,00 грн.;
- січень - березень 2017 року - по 195121,00 грн. щомісячно;
- квітень 2017 року - 146341,00 грн.;
- жовтень - грудень 2017 року - по 146341,00 грн.;
- січень 2018 року - 146365,00 грн.
Позивачем за договором було здійснено наступні платежі:
- від 15.06.2011 на суму 2130500,00 грн.;
- від 17.06.2011 на суму 1519925,00 грн.;
- від 23.06.2011 на суму 444700,00 грн.;
- від 29.06.2011 на суму 125000,00 грн.;
- від 20.07.2011 на суму 250000,00 грн.;
- від 21.07.2011 на суму 550000,00 грн.;
- від 04.08.2011 на суму 30000,00 грн.;
- від 11.08.2011 на суму 110000,00 грн.;
- від 12.08.2011 на суму 839875,00 грн.; (т. 1 а.с. 124, 160 - 166).
В подальшому, постановою Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 ПАТ "Укрінбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
22.03.2016 на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Правлінням Національного банку України винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрінбанк".
22.03.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Укрінбанк".
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення ПАТ "Український інноваційний банк" до категорії несплатоспроможних", визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 у справі №826/1162/16 задоволено заяву Національного банку України, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправними постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 відмовлено.
Крім того, у справі № 826/5325/16 (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016), зокрема було визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Український інноваційний банк" з моменту її прийняття та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український інноваційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" з моменту його прийняття.
Натомість згідно з ухвалою Верховного Суду України від 23.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України у справі № 826/5325/16 на судові рішення у цій справі.
Касаційне провадження відповідно до ухвали Верховного Суду від 29.03.2018 відкрито також і у справі № 826/14033/17, на рішення у якій послався позивач в обґрунтування своїх вимог. Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017, залишеним без змін ухвалою Київського адміністративного суду від 20.02.2018 у зазначеній справі, задоволено позов ПАТ "Українська інноваційна компанія" та, зокрема, визнано протиправними і скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення ПАТ "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінбанк"), оформленим протоколом від 22.11.2016 № 3, змінено найменування товариства як юридичної особи - з ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком". Затверджено статут у новій редакції. Згідно з пунктом 1.1 статуту ПАТ "Укрінком", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів, ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк", перереєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.06.2015, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк".
У подальшому, рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", оформленим протоколом від 28.03.2017 № 6, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія". Затверджено статут у новій редакції.
Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Укрінком" ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком", перереєстрованого приватним нотаріусом Сазоновою О.М. 13.07.2016, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком".
Позивач, посилаючись на наявність у відповідача заборгованості за кредитом, звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього на користь ПАТ "Українська інноваційна компанія" заборгованості у розмірі 8334424,44 грн., а саме: 3804887,00 грн. заборгованість за кредитом, 2853665,25 грн. проценти, 52993,09 грн. інфляційні втрати, 1423122,53 грн. пеня, 114146,61 грн. 3% ст. 625 ЦК (кредит), 85609,96 3% ст. 625 ЦК України (проценти).
Розглядаючи доводи апеляційної скарги, судова колегія враховує наступні положення діючого законодавства України.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.
Правосуб'єктність юридичної особи, тобто здатність бути учасником відповідних цивільних правовідносин, виникає з моменту державної реєстрації останньої відповідно до закону (частина перша статті 80, частина четверта статті 91 ЦК України) та є універсальною (частина перша статті 91 ЦК України) і статутною, тобто визначається на підставі установчих документів та закону (частина друга статті 81, частина перша статті 87, частини перша та друга статті 92 ЦК України).
Спеціальна правосуб'єктність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюються окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).
Таким видом діяльності, що вимагає спеціальної правосуб'єктності юридичної особи, зокрема, є і банківська діяльність.
Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються Законом «Про банки і банківську діяльність». Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК України та Закону «Про банки і банківську діяльність» (частина п'ята статті 336 ГК України). Це положення кореспондує статті 92 ГК України.
Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються НБУ в порядку, визначеному законодавством України «Про банки і банківську діяльність» (частина третя статті 6 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII «Про господарські товариства [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про господарські товариства].
Особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм Закону про акціонерні товариства з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу (частина шоста статті 1 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про акціонерні товариства].
Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються Законом «Про банки і банківську діяльність» та Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (згідно із частиною другою статті 6 Закону «Про банки і банківську діяльність»).
Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру (частини перша та третя статті 90 ЦК України). Цьому кореспондує частина перша статті 2 Закону «Про господарські товариства». Разом з тим частина четверта статті 3 Закону «Про акціонерні товариства» уточнює, що повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Це кореспондує частині першій статті 15 Закону «Про банки і банківську діяльність».
Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово «банк» без реєстрації цього суб'єкта як банку в НБУ, крім випадків, передбачених законом (частина сьома статті 334 ГК України). У частині третій статті 15 Закону «Про банки і банківську діяльність» уточнено відповідні винятки (не розповсюджуються на ПАТ «Український інноваційний банк»), а також вказано, що слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону «Про банки і банківську діяльність»:
- банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (абзац четвертий);
- банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (абзац восьмий);
- державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків (абзац чотирнадцятий).
Вищим органом управління банку є загальні збори учасників банку, що вирішують будь-які питання діяльності банку (частина перша статті 37 Закону про банки).
Відповідно до частини шостої статті 334 ГК України, банки у своїй діяльності керуються ГК України, Законом про банки, іншими законодавчими актами.
Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом «Про банки і банківську діяльність» (частина друга статті 16). Цьому кореспондує частина перша статті 7 Закону «Про господарські товариства», яка передбачає, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які підлягають державній реєстрації, реєструються відповідно до порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держреєстрацію].
Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ, зокрема у формі адміністративного регулювання, до складу якого входить: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків (пункт 1 частини першої статті 66 Закону «Про банки і банківську діяльність»).
НБУ, зокрема, здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі, здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків (пункти 8 та 9 частини першої статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про НБУ]. Повноваження Правління НБУ визначені статтею 15 Закону про НБУ.
При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності (згідно із частиною п'ятою статті 67 Закону про банки).
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності (частина друга статті 67 Закону про банки).
У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до Закону про банки, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 Закону про банки, або наявності інших підстав, передбачених статтею 73 Закону про банки, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (пункти 12 та 13 частини першої статті 73 Закону про банки). Порядок застосування цих заходів впливу визначається нормативно-правовими актами НБУ (частина перша статті 74 Закону про банки).
Ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (частина перша статті 14 ГК України). Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (абзац десятий частини першої статті 2 Закону про банки).
Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень Закону про банки та Закону про гарантування вкладів (згідно із абзацом тридцять п'ятим частини першої статті 2 Закону про банки). Цьому визначенню кореспондує пункт 6 частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів.
Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду (пункти 1 та 2 частини першої статті 77 Закону про банки). Пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки кореспондує частина перша статті 44 Закону про гарантування вкладів.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом про гарантування вкладів (частина перша статті 3 Закону про гарантування вкладів). Відносини, що виникають, зокрема у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків між Фондом, банками та НБУ, відповідні повноваження Фонду регулюються Законом про гарантування вкладів, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (частини перша та третя статті 1 Закону про гарантування вкладів).
Регулятивні повноваження Фонду, визначені Законом про гарантування вкладів, поширюються на всі банки в Україні. Банки зобов'язані дотримуватися нормативно-правових актів Фонду та виконувати вимоги, встановлені Фондом у межах його повноважень (частина друга статті 30 Закону про гарантування вкладів).
На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому Законом про гарантування вкладів, здійснює, зокрема процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 Закону про гарантування вкладів).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів:
- виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 Закону про гарантування вкладів (пункт 2);
- неплатоспроможний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом про банки (пункт 8);
- проблемний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії проблемних у порядку, передбаченому Законом про банки і нормативно-правовими актами НБУ (пункт 12);
- тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів (пункт 16).
Частина друга статті 76 Закону про банки передбачає, що НБУ не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд для вжиття ним заходів, передбачених Законом про гарантування вкладів.
Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (частина перша статті 34 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону про гарантування вкладів). Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до Закону про гарантування вкладів, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону про гарантування вкладів).
Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону про гарантування вкладів тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
НБУ не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому НБУ порядку (частина третя статті 76 Закону про банки).
Частина п'ята статті 76 Закон про банки передбачає, що НБУ поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду про припинення повноважень куратора Фонду у зв'язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.
Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону про гарантування вкладів (частина п'ята статті 77 Закону про банки).
Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку (частина четверта статті 44 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури ліквідації банку, зокрема припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління [ради директорів]) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку (пункт 1 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів). Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку врегульовані статтею 48 Закону про гарантування вкладів.
Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного реєстру (згідно із частиною шостою статті 77 Закону про банки). Цьому кореспондують частина п'ята статті 91 ГК України та частина третя статті 53 Закону про гарантування вкладів. Рішення щодо виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків приймає уповноважена посадова особа НБУ на підставі документів, передбачених законодавством України, отриманих від Фонду або ліквідаційної комісії банку, що ліквідується, за рішенням власників (згідно із пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу). Пакети документів для обох випадків закріплені в пункті 3.2 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора (частина сьома статті 77 Закону про банки).
Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень, зокрема має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду (згідно із пунктом 5 частини другої статті 37 Закону про гарантування вкладів).
Рішення, що приймаються відповідно до Закону про гарантування вкладів НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені Законом про гарантування вкладів, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Оскарження рішень, визначених частиною першою цієї статті, не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії (стаття 54 Закону про гарантування вкладів).
Банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб (стаття 79 Закону про банки).
Рішення НБУ, його службовців можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення законності таких рішень. Оскарження рішення, акта або дії НБУ не зупиняє їх виконання. Забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів НБУ, а також встановлення для НБУ заборони або обов'язку вчиняти певні дії не допускається (стаття 74 Закону про НБУ).
НБУ може в установленому цим Положенням порядку відмінити/достроково відмінити застосовані заходи впливу. Рішення про відміну/дострокову відміну застосованого заходу впливу приймає Правління НБУ або Комітет з питань нагляду в межах своїх повноважень (пункт 4.4. глави 4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про заходи впливу].
Єдиний реєстр - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами (згідно із пунктом 1 Положення про ЄДРПОУ).
Підставою для внесення до Реєстру або виключення з нього даних щодо суб'єктів, а також внесення змін до Реєстру є надходження від державного реєстратора до органу державної статистики інформації про вчинення реєстраційних дій, передбачених Законом про держреєстрацію (пункт 12 Положення про ЄДРПОУ).
Ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється (пункт 6 Положення про ЄДРПОУ).
Отже, відповідно до статті 92 та частини п'ятої статті 336 ГК України, частини третьої статті 6 Закону про господарські товариства, частини шостої статті 1 Закону про акціонерні товариства, частини першої статті 1, статті 3 та частини другої статті 6 Закону про банки в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює утворення банків їх статусу та припинення, здійснення ними/припинення банківської діяльності (далі - банківське законодавство), до якого, зокрема, входять Закон про банки, Закон про НБУ, Закон про гарантування вкладів, нормативно-правові акти НБУ, також ЦК України, ГК України, інші закони в частині, що не суперечить попереднім зазначеним нормативним документам, та визначають зміст спеціальної правосуб'єктності банківської установи.
У разі припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу (частини перша та третя статті 25 ГПК України 1991).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 та 4 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина п'ята статті 5 ГК України).
Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які б могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правом в інших формах.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (частина третя статті 202 ГК України). Припинення зобов'язання регулюється главою 50 ЦК України.
Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частини перша та четверта статті 104 ЦК України). Частинам першій та четвертій статті 104 ЦК України кореспондує частина перша статті 59 та частина перша статті 91 ГК України. Частині першій статті 104 ЦК України також кореспондує частина перша статті 79 Закону про акціонерні товариства.
Особливості ліквідації банків встановлюються Законом про банки (згідно із частиною четвертою статті 110 ЦК України).
Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам (абзац сороковий частини першої статті 2 Закону про банки).
У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання (частина третя статті 26 Закону про банки).
Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди НБУ та за умови відкликання банківської ліцензії. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо НБУ після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. В іншому випадку НБУ відмовляє в погодженні згідно з пунктом 2.4. глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до категорії проблемних або неплатоспроможних, НБУ та Фонд вживають щодо нього заходи, передбачені Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із статтею 78 Закону про банки).
Правління банку зобов'язане протягом трьох робочих днів інформувати НБУ, зокрема про: про кандидатуру на призначення на посаду керівника банку, зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку, наявність хоча б однієї з підстав для віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних або для відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, припинення банківської діяльності (згідно із пунктами 1, 2, 5 та 6 частини першої статті 46 Закону про банки).
Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження НБУ. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються НБУ. НБУ приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. НБУ в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів (частини четверта та шоста-восьма статті 16 Закону про банки).
Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 року за № 1203/19941 (далі - Положення про ліцензування банків). Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов'язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов'язань банку з попереднім найменуванням.
Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати переліку вимог, передбаченому частиною першою статті 15 Закону про держреєстрацію, зокрема установчі документи банків, інших юридичних осіб, які згідно із законом підлягають погодженню (реєстрації) відповідно Національним банком України, іншими державними органами, подаються з відміткою про їх погодження відповідним органом (пункт 10).
Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону про гарантування вкладів).
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (частина перша статті 4 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 334 ГК України.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону про банки метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Цим завданням кореспондує мета банківського нагляду, визначена у частині першій статті 67 Закону про банки, а також мета банківського регулювання, визначена у частині першій статті 55 Закону про НБУ.
Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону про НБУ).
Метою Закону про гарантування вкладів є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону про гарантування вкладів).
Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону про гарантування вкладів).
Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (частина перша статті 35 Закону про гарантування вкладів). Особливості передачі активів і зобов'язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону про гарантування вкладів.
У разі відповідності банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів, та подає НБУ пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).
Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закон про банки. До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.
Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась.
Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб'єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
Так, виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.
Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду.
Як правильно встановлено господарським судом, в даному випадку позивачем не представлено в матеріали справи докази на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Водночас залишення позивачем у цьому випадку ідентифікаційного коду юридичної особи (05839888), який було присвоєно ПАТ "Укрінбанк", суперечить наведеному вище.
Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» щодо передачі прав та обов'язків банку не відбулося, правонаступництва в розуміння процедури реорганізації також. Іншої, передбаченої ст.502 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» не доведено.
Перехід прав та обов'язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.
Отже, ПАТ «Українська інноваційна компанія» як небанківська установа не набуло прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк" за кредитною угодою №201115 від 09.06.2011.
Вказані обставини спростовують доводи позивача про наявність у нього на час звернення з позовом до суду правових підстав для стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, укладеним банківською установою - ПАТ "Укрінбанк" стосовно якої, за інформацією, викладеною Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті (http://www.fg.gov.ua), запроваджено процедуру ліквідації, поза межами порядку щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку, встановленого законами України "Про банки і банківську діяльність" та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, відповідно до матеріалів справи ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») мають один й той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(далі також - Єдиний реєстр), також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» (пункт 29 частини першої статті 9 Закону про держреєстрацію), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи.
Вказана позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Враховуючи наведене, в задоволені позову слід відмовити.
Підстави для скасування рішення господарського суду відсутні.
Вказане вище спростовує доводи скаржника стосовно того, що ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою, у зв'язку з чим до ПАТ «Українська інноваційна компанія» перейшли всі права ПАТ «Український інноваційний банк», у тому числі і право на отримання коштів за кредитною угодою №201115 від 09.06.2011.
Інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, скаржник не надав.
Що стосується клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням позивача судове засідання було призначене на 30.06.2020 у режимі відеконференції, було доручено Київському апеляційному суду забезпечити проведення відеконференції за участю представника ПАТ «Українська інноваційна компанія».
Водночас, 30.06.2020 на адресу Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Вказане клопотання мотивоване тим, що відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 від 11.03.2020, якою установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин. Карантин було продовжено до 30.07.2020.
Також позивач послався на лист голови Ради суддів України №9рс-186/20 від 16.03.2020 та рішення Ради суддів України від 17.03.2020.
Разом з тим, цим рішенням затверджено "Рекомендації Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи судів України задля убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб" з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб рекомендовано на період з карантину встановити особливий режим роботи судів України, який передбачає, з поміж іншого: роз'яснення громадянам можливості відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами та можливості розгляду справ в режимі відеоконференції; обмеження допуску в судові засідання осіб, які не є учасниками судових засідань; обмеження допуску у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; зменшення кількості судових засідань, що призначаються до розгляду протягом робочого дня; здійснення, по можливості, здійснення розгляду справ без участі сторін в порядку письмового провадження; приймання всіх необхідних документів в електронному вигляді на електронну адресу суду через дистанційні засоби зв'язку тощо.
Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392, з 01.06.2020 року послаблено протиепідемічні заходи та, зокрема, дозволено перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) між регіонами, міжобласні пасажирські перевезення автомобільним транспортом між регіонами.
Враховуючи те, що позивач за власним бажанням звернувся до суду з клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції у приміщенні Київського апеляційного суду та останнім не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України неможливості його прибуття в судове засідання 30.06.2020 року, явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалася, інших документів та пояснень, ніж ті, що містяться в матеріалах справи позивачем не надано, підстав для відкладення розгляду справи не має.
Тому в задоволенні клопотання заявника про відкладення розгляду справи слід відмовити, оскільки інших обставин, які б вказували на існування об'єктивних перешкод для розгляду справи, заявником не наведено та судом не встановлено.
Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідачу, як і позивачу було призначено проведення судового засідання у режимі відеоконференції та останній був присутнім у судовому засідання 30.06.2020 у Київському апеляційному суді.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.11.2018р. №912/3806/17 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07.07.2020р.
Головуючий суддя С.Г. Антонік
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.Г.Іванов
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді О.В. Яцура
07.07.2020
Дата набрання чинності 30.06.2020