вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" червня 2020 р. Справа№ 911/11/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання : Кубей В.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Філоненко С.В. - довіреність б/н від 11.03.2020 року;
від відповідача: Григоришен О.О. - свідоцтво №3875/10 від 22.01.232009 року,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ"
на рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2020 року (повний текст підписано 06.02.2020 року)
у справі № 911/11/18 (суддя: Лилак Т.Д.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ"
до Фізичної особи-підприємця Волкової Анастасії Вікторівни
про визнання нікчемного договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору
Публічне акціонерне товариство "Банк "Траст" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, позивач) на здійснення ліквідації звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи - підприємця Волкової Анастасії Вікторівни (далі - відповідач), в якому просило суд: визнати недійсним договір від 22.03.2016 року про надання юридичного обслуговування, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Траст" та Фізичною особою-підприємцем Волковою А.В.; застосувати наслідки недійсності договору та стягнути з Фізичної особи-підприємця Волкової А.В. 880 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що уповноваженою особою ФГВФО прийнято рішення про визнання нікчемним договору б/н від 22.03.2016 року, укладеного сторонами, про надання юридичного обслуговування, про що відповідачу направлено повідомлення 15.06.2017 року з вимогою повернути кошти, сплачені за договором в якості оплати послуг. Між тим, відповідач, не зважаючи на вимогу, не здійснив повернення коштів у розмірі 880000,00 грн, перерахованих йому за відповідним договором. Вимоги в частині визнання недійсним договору мотивовані тим, що відповідний договір є нікчемним в силу ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки такий договір укладений протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку пов'язаною з банком особою і не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені таким договором.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.12.2018 року у справі № 911/11/18 відмовлено повністю у задоволенні позову.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 року рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2018 року у справі № 911/11/18 залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 30.09.2019 року рішення Господарського суду Київської області від 18.12.2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 року у справі № 911/11/18 скасовано, справу № 911/11/18 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Господарський суд Київської області у задоволенні позову відмовив повністю своїм рішенням від 23.01.2020 року (повний текст рішення складено 06.02.2020 року).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Банк "ТРАСТ" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, суд першої інстанції не виконав вимоги Верховного Суду викладені в постанові від 30.09.2019 року у даній справі щодо необхідності досліджень обставин про неможливість надання юридичних послуг відповідачем за відсутності освіти та досвіду.
Так, скаржник вказав, що позивачем були надані докази щодо вчинення конкретного правочину без наміру настання наслідків обумовлених в договорі, а саме відсутності у відповідача фізичної можливості виконання вказаних в договорі юридичних послуг за відсутності освіти та досвіду роботи в банківській та юридичній сфері.
Крім того, скаржник вказав, що суд не був позбавлений права зобов'язати відповідача надати суду докази можливості надання відповідних послуг, зокрема, диплом та витяг з трудової книги. Так, відповідачем не було надано Банку документів на підтвердження отримання гр. Волковою А.В. юридичної освіти, оскільки для надання відповідних послуг виконавцю необхідно мати юридичну освіту, ґрунтовні знання чинного законодавства та практики його застосування.
При цьому, за твердженням скаржника, спірним договором не було передбачено право відповідача залучати третіх осіб для надання відповідних послуг.
Також, скаржник зазначив, що п. 3.4 договору прямо передбачено обов'язок виконавця передавати Банку документи підготовлені виконавцем на умов договору у письмовому вигляді.
Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції мав всі підстави для застосування до спірних правовідносин положень, ст.ст. 216, 234 Цивільного кодексу України та п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на основі яких Банком визволено ознаки нікчемності договору від 22.03.2016 року та заявлено відповідний позов.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2020 справу № 911/11/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" на рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2020 у справі № 911/11/18. своєю ухвалою від 17.03.2020 року.
27.03.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.
Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що позивач без належних доказів, усупереч ст. 204 Цивільного кодексу України, а також положенню про визначення пов'язаних із банком осіб, безпідставно визнав, що позивач та відповідач є пов'язаними особами, і в подальшому посилається на дану обставину у якості підстави для визнання договору нікчемним на підставі п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Визначення (віднесення) відповідача до пов'язаних з банком осіб позивач здійснив самостійно, визначивши таку пов'язаність за критерієм економічної залежності. Такі дії здійснені ним бути не могли в силу порушення порядку визнання осіб пов'язаними з банком та в силу відсутності повноважень банку на такі дії (рішення).
24.04.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від скаржника надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду - скасувати.
Крім того, представник скаржника у запереченні на відзив на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що надані відповідачем документи, а саме заявки та покази свідків не можуть розглядатися, як докази тому що вони є недостовірними та недопустимими.
У судовому засіданні 30.06.2020 року скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.
Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 30.06.2020 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ"
- без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
22.03.2016 року між Фізичною особою-підприємцем Волковою А.В. (виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Траст" (замовник) було укладено договір про надання юридичного обслуговування (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсягах та на умовах, передбачених вказаним договором.
Відповідно до п. 3.1 договору сторонами визначено перелік послуг, які надаються за вказаним договором.
Згідно п. 3.3 договору, виконавець приймає на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі надавати послуги за договором, а також у встановлений договором термін, готувати та передавати на підпис замовнику акти про надані послуги.
Відповідно до п. 3.4 договору, документи, виготовлені виконавцем на виконання умов цього договору мають передаватися замовнику в письмовій формі.
Замовник зобов'язався оплачувати послуги виконавця (п. 4.1.3 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору, розмір оплати за надані послуги залежить від об'єму та складності виконаних послуг протягом звітного періоду та визначається в актах наданих послуг, однак, не може перевищувати 400 000,00 грн за один календарний місяць надання послуг. При розрахунку даної суми сторони виходили з орієнтованої вартості послуг 1200,00 грн без ПДВ на одну годину роботи виконавця.
Згідно п. 5.2 договору факт надання послуг засвідчується актом наданих послуг, що складається виконавцем у двох примірниках та не пізніше 5 календарних днів з дня, що наступає за звітним місяцем, надається для погодження замовнику; в актах зазначається інформація щодо виду, об'єму наданих послуг та їх вартості.
Оплата наданих послуг здійснюється шляхом переказу коштів протягом 5 банківських днів після підписання акта наданих послуг обома сторонами (п. 5.5 договору).
Відповідно до п. 8.1 договору, вказаний договір укладений на строк до 31.12.2016 року та набирає чинності з моменту його підписання; договір може бути розірваний кожною із сторін достроково, з попередженням другої сторони за п'ять робочих днів.
Відповідно до повідомлення від 31.10.2016 року відповідач повідомив ПАТ "Банк "Траст" про припинення дії вищевказаного договору.
Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 06.12.2016 року № 2699 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ БАНК "ТРАСТ" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Згідно з рішенням 06.12.2016 року № 2699 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Траст" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 07.12.2016 року по 06.01.2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ БАНК "ТРАСТ", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кухареву Володимиру Валентинович на один місяць з 07.12.2016 року по 06.01.2017 року включно.
Так, інформація про вказані рішення опублікована в мережі Інтернет на сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за посиланням (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/185-pat-bank-trast/8054-zaprovadzheno-tymchasovu-administratsiiu-u-pat-bank-trast).
Рішенням Правління Національного банку України від 29.12.2016 №559-рш, вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Банк "Траст".
Наказом ФГВФО від 30.12.2016 року №480 "Про початок процедури ліквідації ПАБ "Банк "Траст" та делегування повноважень ліквідатору банку" припинено тимчасову адміністрацію; відкликано повноваження тимчасового адміністратора з 30.12.2016 року запроваджено процедуру ліквідації та призначено уповноваженою особою Кухарева В.В. строком на 2 роки з 30.12.2016 року по 29.12.2018 року.
Наказом уповноваженої особи ФГВФО від 15.06.2017 року №143-ЛТ, за результатами перевірки, вирішено визнати нікчемним договір про надання юридичного обслуговування б/н, укладений між ПАТ "Банк "Траст" та відповідачем у даній справі на підставі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
16.06.2017 року відповідачу надіслано повідомлення від 15.06.2017 року №1485 про визнання вищевказаного договору нікчемним на підставі п.4 ст.37, ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яке вручено відповідачу 04.07.2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0315119153620 (наявне в матеріалах справи).
Предметом розгляду у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору про надання юридичного обслуговування від 22.03.2016 року та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів у розмірі 880 000,00 грн, які сплачені банком відповідачу на виконання даного договору.
Так, за твердженням позивача відповідний договір укладено з пов'язаною за критерієм економічної залежності особою банку - Фізичною особою-підприємцем Волковою А.В. та протягом 2016 року основними контрагентами відповідача були -ТОВ "ФК "Контрактовий дім" та ТОВ "АВК КОНФЕКШНЕРІ", які, в свою чергу, є пов'язаними з ПАТ "Банком "Траст" особами, про що зазначено в офіційному переліку пов'язаних осіб.
Крім того, за твердженням позивача спірний договір є фіктивним та не спрямований на реальне надання Банку передбачених ним послуг, оскільки, Банк не отримав від відповідача послуг за спірним договором, а отже безпідставно підписав акти наданих послуг та перерахував грошові кошти на рахунок виконавця.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, вчинений позивачем та відповідачем правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).
Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов'язок замовника з її оплати.
На підставі заявок банку від 22.03.2016 року, 31.03.2016 року, 26.04.2016 року, відповідачем за період з 31.03.2016 року по 25.05.2016 року було надано послуги щодо юридичного обслуговування замовника на загальну суму 880 000, 00 грн, що підтверджуються актами від 31.03.2016 року на суму 160 000, 00 грн, від 26.04.2016 року на суму 370 000,00 грн та від 25.05.2016 року на суму 350 000,00 грн, які містять застереження, що "Підписанням цього Акту Сторони підтверджують факт належного надання послуг Виконавцем відповідно до положень Договору... 5. Замовник не має претензій до Виконавця стосовно наданих послуг, вказаних у п. 1. цього Акту...".
В свою чергу, позивач не довів належними та допустимими доказами, що дані які містяться в актах є неправдивими.
Вказані послуги сплачено банком у повному обсязі, що підтверджується меморіальними ордерами від 27.05.2016 року на суму 3500 000, 00 грн, від 28.04.2016 року на суму 370 000, 00 грн та від 31.03.2016 року на суму 160 000, 00 грн (наявні в матеріалах справи).
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що у заявках щодо виконання договору, які містяться в матеріалах справи не встановлено обов'язковість саме письмової форми (зокрема, на паперових носіях), натомість запитувані послуги, відповідно до заявок Банк просить надати шляхом усних консультацій п. 1, 2, 3 заявки від 22.03.2016 року; п. 1 заявки від 31.03.2016 року; п. 1 заявки від 26.04.2016 року тощо), у електронному форматі або шляхом електронного листування (п. 1, 3, 4 заявки від 22.03.2016 року; п. 2 заявки від 31.03.2016 року; п. 1 заявки від 26.04.2016 року тощо).
Як вбачається з вищезазначених заявок та правильно встановлено судом першої інстанції, в них було здійснено деталізацію виду послуг, їх об'єму, строків та порядку надання тощо.
Разом з цим, колегія суддів приймає як наладжене посилання скаржника, що п. 3.4 договору прямо передбачено обов'язок виконавця передавати Банку документи підготовлені виконавцем на умов договору у письмовому вигляді, проте, дане твердження не спростовує вищевказаних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Водночас, колегія суддів відзначає, що за умовами спірного договору, відповідач після надання послуг та їх прийняття у повному обсязі замовником та підписання сторонами договору відповідних Актів приймання-передачі наданих послуг, не був зобов'язаний в подальшому зберігати такі дані та, зокрема, результати наданих послуг.
При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що для надання відповідних послуг виконавцю необхідно мати юридичну освіту, ґрунтовні знання чинного законодавства та практики його застосування, проте відповідачем не було надано Банку документів на підтвердження отримання гр. Волковою А.В. юридичної освіти, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. У ч. 2 даної статті також вказано, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.
Слід зазначити, що жодних обмежень щодо надання юридичних послуг особою, яка не відносить даний вид діяльності до основних чинним законодавством не передбачено.
Згідно абз. 2 розділу 1 НКУ КВЕД, основне призначення КВЕД - визначити та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців. Тобто КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації (абз. 5 розділу 1 НКУ КВЕД).
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, основний вид діяльності згідно даних КВЕД не впливає на можливість надання тих чи інших, не заборонених законом, послуг.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованості посилань позивача на необхідність отримання відповідачем освіти за певним напрямком - зокрема, юридичної, оскільки для реєстрації підприємницької діяльності та надання послуг, які не вимагають особливого статусу (наявність дозволів, ліцензії, тощо) наявність чи відсутність такої профільної освіти значення не має.
Як на підтвердження факту надання послуг відповідачем, останній посилається також на показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються у відповідних документах.
Положеннями ст. 88 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
До предмету доказування в даній справі відноситься факт надання послуг за договором.
Так, колегія суддів приймає, як належні та допустимі в розумінні ст. 88 Господарського процесуального кодексу України покази свідків, оскільки, як вбачається з матеріалів справи вказані особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були працівниками банку в момент дії та виконання спірного договору про надання юридичного обслуговування від 22.03.2016 року та власними свідченнями підтверджують хід виконання правочину та його реальний характер.
Натомість твердження скаржника викладене у запереченнях у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, що свідками не зазначено в якому приміщенні надавалися консультації за спірним договором та не пояснено, як надавалися останні послуги без юридичної освіти відповідача, не спростовують покази свідків щодо надання відповідних послуг за спірним договором та висновки суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Інших доводів та доказів які б дозволяли встановити потенційну можливість чи неможливість надання відповідачем послуг позивачу матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції не виконав вимоги Верховного Суду викладені в постанові від 30.09.2019 року у даній справі щодо необхідності досліджень обставин про неможливість надання юридичних послуг відповідачем за відсутності освіти та досвіду.
Разом з цим, колегія суддів відзначає, що спірним договором не заборонено право відповідача залучати третіх осіб для надання відповідних послуг.
Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що договір про надання юридичного обслуговування є нікчемним в силу ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки такий договір укладений протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку пов'язаною з банком особою, суд зазначає наступне.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 Цивільного кодексу України).
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності сукупності наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 року по справі №909/330/16).
Так, матеріали справи не містять, а позивач не довів належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину.
Водночас, колегія суддів відзначає, що відповідач довів, що дії на виконання правочину здійснювались, що підтверджується належними доказами (заявки, акти, тощо), зокрема і наданими показаннями свідків з боку позивача.
Вищевказане свідчить про відсутність сукупності всіх необхідних умов для визнання правочину фіктивним.
Згідно ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", норми якого є спеціальними і підлягають застосуванню до відносин сторін, оскільки запроваджено тимчасову адміністрацію у позивача, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону.
Відповідно до п.8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
З огляду на зміст відповідної норми, нікчемним є правочин за сукупності наступних умов:
- договір укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку;
- відповідний договір укладено з пов'язаною особою банку;
- договір не відповідає вимогам законодавства України.
В силу ч.1 ст.52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пов'язаними із банком особами є:
- контролери банку;
- особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;
- керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;
- споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;
- особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;
- керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;
- асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини;
- юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;
- будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з п. 1 глави 1 розділу II Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженими Постановою Правління НБУ від 12.05.2015 року №315 (далі - Положення), банк визначає перелік пов'язаних із банком осіб, який затверджується правлінням банку, відповідно до вимог ст. 52 Закону та з урахуванням цього Положення. Особа є пов'язаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов'язаною з банком відповідно до вимог зазначеної статті закону. Банк не пізніше наступного робочого дня після визначення особи пов'язаною з банком і внесення інформації до переліку пов'язаних із банком осіб у письмовій формі повідомляє про це таку особу.
Однією з ознак визначення Національним Банком фізичних або юридичних осіб такими, що є пов'язаними з банком особами - економічну залежність, а саме: особа здійснює свою господарську діяльність у секторі економіки, де банк або пов'язані з ним особи відіграють дуже важливу роль (включно з діяльністю з надання допоміжних послуг); основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань, особи є копіти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності (підпунк 2 пункту 1 глави 3 розділу II Положення).
Згідно п.п. 2-5 глави 2 розділу II Положення, рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - "Комісія"),
Національний банк не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про визначення особи (осіб) пов'язаними з банком засобами електронного зв'язку доводить його до відома банку або надсилає його в письмовій формі.
Особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку про визначення пов'язаною з банком особи не доведе протилежного.
Якщо банк доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то відповідне рішення Комісії скасовує/змінює Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - "Комітет"),
Якщо банк не доведе, що особа не є пов'язаною з банком, то Комітет залишає рішення Комісії без змін.
Відповідно до п. 1 розділу III Порядку виявлення правочинів, що є нікчемними, правочини (договори) є нікчемними у разі наявності підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та/або іншими законами, що підтверджується відповідними доказами.
Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується скаржником матеріали справи не місять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів наявності відповідних документів, а саме:
1) рішення відповідної Комісії Національного Банку України про віднесення ФОП Волкової А.В. до пов'язаних із банком осіб;
2) повідомлення про таке рішення ПАТ "БАНК "ТРАСТ";
3) будь- яке рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (щодо скасування чи залишення в силі рішення Комісії).
Таким чином, посилання позивача на пов'язаність відповідача та ПАТ "БАНК "ТРАСТ" за критерієм економічної залежності (або будь-яким критерієм) є недоведеним та безпідставним припущенням, не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.
Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем безпідставно віднесено спірний договір до нікчемних на підставі п.8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Аналогічна правова позиція Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду щодо вирішенні побідних спорів викладена у постановах від 11.04.2019 року у справі № 910/3834/18, від 04.09.2019 року у справі № 910/21576/17, від 17.10.2019 року у справі № 910/4351/18.
З огляду на викладене та враховуючи, що позивач не довів належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами наявності підстав для визнання договору недійсним, та не спростував обставин щодо надання позивачу послуг на суму 880000,00 грн, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині визнання спірного договору недійсним.
Враховуючи, відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору від 22.03.2016 року про надання юридичного обслуговування, позовна вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 880 000,00 грн задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "ТРАСТ" на рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2020 року у справі №911/11/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2020 року у справі №911/11/18 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №911/11/18 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
О.М. Гаврилюк
Дата складення повного тексту 08.07.2020 року.