вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" липня 2020 р. Справа№ 920/961/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тарасенко К.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина"
на рішення Господарського суду Сумської області
від 02.03.2020 (повний текст рішення підписано 11.03.2020)
у справі №920/961/19 (суддя Соп'яненко О.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях
про зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Горобина" (позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (відповідача) про зобов'язання останнього виконати умови договору оренди від 25.12.1992 №28, зокрема, пункт 4.2, шляхом надання позивачу дозволу на списання частини орендованого майна цілісного майнового комплексу Сумського лікеро-горілчаного заводу у кількості 158 об'єктів (на загальну суму 1425713,85 грн).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача з проханням надати дозвіл на списання частини орендованого майна цілісного майнового комплексу, яке знаходиться в оренді позивача, оскільки на думку останього, право на надання дозволу відповідачем передбачено п. 4.2 Договору. Однак відповідач відмовив позивачу у наданні такого дозволу.
Враховуючи, що відмова відповідача тягне до погіршення фінансового становища позивача, оскільки потребує додаткових витрат на зберігання майна, позивач звернувся до суду першої інстанції, з позовом про зобов'язання відповідача виконати умови п. 4.2. Договору.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.03.2020 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання відповідача щодо обов'язкового надання позивачу згоди на списання орендованих ним основних засобів, не передбачений ні укладеним між сторонами договором, ні законодавчими нормами, а тому, у відповідача відсутні права чи обов'язки вчиняти зазначені дії.
Також місцевий господарський суд зазначив, що позивач не позбавлений був права ініціювати внесення змін до договору з відповідачем, не звернувся до суб'єкта, який мав право на момент звернення надавати такий дозвіл, тобто не дотримався відповідної процедури, яка встановлена чинним законодавством. Таким чином, відсутні правові підстави для застосування аналогії закону до даних правовідносин.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Горобина" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2020 у справі №920/961/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Горобина" в повному обсязі.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, позивач зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач в повному обсязі дотримався процедури передбаченої п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 №1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності", зокрема, відправив відповідачу листом від 27.05.2019 відповідні документи для отримання дозволу на списання державного майна. Жодних зауважень зі сторони відповідача щодо недостатності або невідповідності Порядку поданих документів на адресу позивача не надходило.
Разом з цим, позивач стверджує, що місцевим господарським судом не було прийнято в якості доказу, довідку по сумі орендної плати від 02.03.2020, яка засвідчує, що позивач сплачує за рік плату на суму 399 188,35 грн за зношене морально застаріле майно, чим суттєво погіршує свій майновий стан.
Крім цього, позивач посилається на судову практику Вищого господарського суду України, яка викладена у постановах від 04.10.2011 у справі №16-120пн, у справі № 16/127пн, від 12.03.2012 у справі № 40/108пд, від 08.10.2013 у справі №910/10067/13.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що суб'єкт управління - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, жодного рішення щодо надання позивачу згоди на списання майна не приймав, в той час, як саме вказаний суб'єкт мав таке право.
Разом з цим, відповідач посилається на те, що пункт 4.2 договору не містить жодних положень щодо наявності у відповідача такого обов'язку.
Також зміст пункту 4.2 договору не зобов'язує відповідача надати такий дозвіл за відсутності врегульованого законодавством такого порядку.
Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що його обов'язок на відчудження та списання основних засобів, що є державною власністю, положеннями договору та чинним законодавством не передбачений.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Шаптали Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" на рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2020 у справі №920/961/19 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
21.05.2020 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява, в якій скаржник просить суд першої інстанції поновити строк для подання апеляційної скарги та прийняти її до розгляду. В обґрунтування пропущеного процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2020, ТОВ "Горобина" зазначає, що копію рішення отримано електронною поштою 12.03.2020, що підтверджується доданими скріншотами.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Горобина" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2020 у справі №920/961/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" на рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2020 у справі №920/961/19. Зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2020 у справі №920/961/19 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.07.2020.
В судове засідання, яке відбулося 01.07.2020 представники позивача та відповідача не з'явилися, про причини неявки суд апеляційної інстанції не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчить долучені до матеріалів справи повідомлення про вручення поштових відправлень за №№ 0411631145094, 0411631145108.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників сторін.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
25.12.1992 між Сумським регіональним відділенням Фонду державного майна України (правонаступником якого є відповідач, за договором - орендодавець) та Організацією орендарів Орендного підприємства Сумський лікеро-горілчаний завод (правонаступником є позивач, за договором - орендар) був укладений договір оренди № 28 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції договору від 23.01.2019 про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу від 25.12.1992 №28) орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства Сумського лікеро-горілчаного заводу, місцезнаходження якого є місто Суми, вулиця Петропавлівська, 121 та вулиця 2-га Заводська, 4 (далі - підприємство). Склад і вартість підприємства визначено відповідно до акта оцінки, зведеного акту про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складено станом на 30.09.2018. Вартість підприємства за актом оцінки становить 11 267 870,00 грн.
Цей договір укладено строком на 10 років, що діє з 26.12.2018 до 25.12.2028 включно (п. 6.1. договору в редакції договору від 23.01.2019 про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу від 25.12.1992 №28).
Пунктом 4.2 Договору передбачені права орендаря, а саме:
- за письмовою згодою орендодавця передавати в суборенду окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення відповідно до статуту створеного підприємства;
- за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити реконструкцію, розширення, технічне переозброєння, що збільшує його вартість.
Користуючись правом, визначеним пунктом 4.2. договору позивач звернувся до відповідача листами від 14.05.2019 № 1-06/265. від 27.05.2019 №1-06/291 з проханням надати дозвіл на списання частини орендованого державного майна. До вищезазначеного листа позивач надав перелік орендованих основних засобів; техніко-економічне обґрунтування необхідності списання майна; відомості про майно, яке пропонується списати; акти інвентаризації майна, що пропонується списати; акти технічного стану майна; відомості про наявність обтяжень чи обмежень щодо розпорядження майном; відомості про земельну ділянку на якій розташоване майно; відомості про об'єкти незавершеного будівництва.
У відповідь відповідач листами від 22.05.2019 № 11-202-0952, від 09.07.2019 № 11-202-01804 повідомив позивача, що не має правових підстав для надання дозволу на списання державного майна, оскільки пунктом 33 Порядку списання об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 р. № 1314 (надалі - Порядок), списання орендованого майна здійснюється орендарем за наявності згоди орендодавця та погодження суб'єкта управління, з яким погоджувалася передача майна в оренду, за умови, що списання такого майна передбачено договором оренди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що частина майна у складі цілісного майнового комплексу, а саме, 158 об'єктів на загальну суму 1425713,85 грн, є непридатною для подальшого використання, проте залишається на балансі основних засобів, що призводить до погіршення фінансового стану позивача.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.03.2020 в задоволенні позову відмовлено.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
За змістом статті 6 і частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, умови договору поділяються на такі, що визначені на розсуд сторін і узгоджені ними, і такі, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Умови, що можуть бути визначені сторонами на власний розсуд, складаються з тих, що стосуються неврегульованих у законі відносин та тих, що визначені в законі, але від яких сторони мають право відступити і врегулювати ці відносини на власний розсуд.
Визначаючи зміст договору, сторони керуються тією моделлю взаємовідносин, яка в загальному вигляді закріплена в нормах закону, в тому числі, у Цивільному кодексі України або інших актах цивільного законодавства, що стосуються даного виду договору. При цьому, сторони мають право використовувати у своїй практиці для визначення умов договору так звані зразкові умови, вироблені практикою для договорів певного виду й опубліковані.
За правилами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (наведену правову позицію висловлено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12).
Предметом спору є вимога позивача про зобов'язання відповідача виконати умови договору оренди від 25.12.1992 № 28, зокрема, виконати п. 4.2. Договору, шляхом надання позивачу дозволу на списання частини орендованого майна цілісного майнового комплексу Сумського лікеро-горілчаного заводу у кількості 158 об'єктів (на загальну суму 1425713,85 грн).
Як вбачається з матеріалів справи, договір є чинним та підлягає обов'язковому виконанню сторонами. Крім того, сторонами до матеріалів справи не надано додаткових угод, якими змінювався б пункт 4.2 договору.
З огляду на достеменно встановлені колегією суддів обставини справи, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що наведений пункт договору містить лише положення про надання орендарю права звертатися до орендодавця з відповідною пропозицією щодо внесення змін до складу орендованого майна. У той же час, договір не містить жодних положень щодо наявності у відповідача відповідного обов'язку на безспірне надання дозволу на списання орендованого майна або його частини у разі надходження від позивача пропозиції про списання цього майна.
При цьому, суд першої інстанції правомірно врахував те, що на момент звернення з листом позивача до відповідача суб'єктом управління було, саме, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яке жодного рішення щодо надання позивачу згоди на списання майна не приймало і не надавало.
Таким чином, доводи позивача стосовно того, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" відповідач має право надати дозвіл (погодження) на відчуження державного майна, колегією суддів відхиляються.
Крім цього, позивач у апеляційній скарзі стверджує, що відмова відповідача в наданні дозволу на списання орендованого майна тягне погіршення фінансового становища позивача, оскільки залишення на балансі основних засобів із значним зносом, які не підлягають подальшому використанню вимагає несення додаткових витрат на зберігання цього майна, що обмежує позивача у можливостях здійснення підприємницької діяльності.
Колегія суддів критично оцінює вказані доводи позивача, оскільки за умовами договору, обов'язок щодо збереження, відновлення та ремонту орендованого майна лежить саме на орендарі - позивачеві по справі.
Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Посилання позивача на судову практику, яка викладена, зокрема, у постановах від 04.10.2011 у справі №16-120пн, у справі № 16/127пн, від 12.03.2012 у справі № 40/108пд, від 08.10.2013 у справі №910/10067/13 колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вищезгадана судова практика стосується не подібних правовідносин, зокрема, у даному випадку договором не передбачено обов'язку відповідача надати дозвіл на списання частини орендованого майна цілісного майнового комплексу. Тоді як, у справах №16-120пн, №16/127пн, № 40/108пд, №910/10067/13 обов'язок надання дозволу на списання частини орендованого майна цілісного майнового комплексу визначений сторонами у договорі.
Підсумовуючи вищевикладене, колегією суддів за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку встановлено, зміст пункту 4.2. договору не зобов'язує відповідача надати такий дозвіл за відсутності врегульованого законодавством такого порядку, оскільки наведений пункт Договору містить лише положення про надання орендарю права звертатися до орендодавця з відповідною пропозицією щодо внесення змін до складу орендованого майна.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Доводи скаржника по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 02.03.2020 у справі № 920/961/19 - без змін.
Матеріали справи № 920/961/19 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.07.2020.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді К.В. Тарасенко
Є.Ю. Шаптала