Справа № 755/17261/13 Головуючий в суді І інстанції Арапіна Н.Є.
Провадження № 22ц-824/3673/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
02 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д.,
за участі секретаря Гановської А.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року про у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд у зв'язку із нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року, яким стягнуто з неї на користь ТОВ «Новобудова» заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2019 року її заяву про скасування судового наказу задоволено, судовий наказ від 23 грудня 2016 року у справі за заявою ТОВ «Новобудова» про стягнення з неї заборгованості за житлово-комунальні послуги скасовано у зв'язку з наявністю спору про право.
Вважає, що вказані обставини є нововиявленими, що, на її думку, являється підставою для скасування за нововияленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року у задоволенні заяви про перегляд рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами відмовлено.
Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема зазначає про те, що справу розглянуто неповноважним судом, оскільки суддя Арапіна Н.Є. не мала права розглядати її заяву, позаяк уже брала участь у розгляді її справи, крім того судом не було належним чином досліджено її доводів та доказів на підтвердження нововиявлених обставин, які дають підстави для перегляду судового рішення, і місцевий суд спотворив її доводи та обставини справи.
Представник ТОВ «Новобудова» повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи, своїм правом на відзив не скористався.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на яку посилається заявник як на підставу для перегляду судового рішення, зокрема щодо зазначення в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2019 року про наявність між сторонами спору про право, не можуть вважатися нововиявленими, а тому вважав відсутніми підстави для задоволення заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 22 831, 75 грн., та судові витрати у розмірі 649, 40 грн., а всього на загальну суму 23 481, 15 грн.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 червня 2014 року вищевказане рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року залишено без змін (а.с.37-39, 217-218, том 1).
Зі змісту вказаної ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що обґрунтуванням доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 було, зокрема, те, що між нею та ТОВ «Новобудова» відсутні договірні відносини, через що товариство неправомірно поставило вимоги до неї про стягнення оплати за комунальні послуги, також вказувала, що товариство не надавало їй житлово-комунальні послуги і вона відмовилася від їх постачання.
Крім того, ОСОБА_1 уже зверталася із заявою про перегляд вказаного рішення за нововиявленими обставинами і ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 лютого 2016 року було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.
Зі змісту цієї ухвали вбачається, що ОСОБА_1 мотивувала свої вимоги тим, що між ТОВ «Новобудова» та мешканцями буд. АДРЕСА_1 не укладався договір на утримання вказаного будинку і ТОВ «Новобудова» не є балансоутримувачем та не являється виконавцем житлово-комунальних послуг, тому рішення суду є нікчемним, крім того зазначала, що рішення правління № 142 від 16 червня 2004 року АТХК «Київміськбуд» про передачу житлово-експлуатаційній організації ТОВ «Новобудова», зокрема, житлового будинку по АДРЕСА_1 для зарахування в основні фонди, є незаконними, що, на її думку, було нововиявленими обставинами у справі.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року про відмову у задоволені заяви про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами було повернуто ОСОБА_1 .
У подальшому, звертаючись 01 червня 2017 року із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, ОСОБА_1 мотивувала заяву зокрема тим, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2019 року судовий наказ від 23 грудня 2016 року у справі № 755/18103/16 за заявою ТОВ «Новобудова» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги скасовано у зв'язку з наявністю спору про право, а також, що ТОВ «Новобудова» не є балансоутримувачем чи власником будинку, в якому розташована її квартира і вона не отримує цих послуг від ТОВ «Новобудова», крім того рішення суду першої інстанції від 25 вересня 2013 року є незаконним і необґрунтованим, складеним некомпетентним органом, що, на її думку, свідчить про наявність нововиявлених обставин, які дають підстави для перегляду судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, зокрема, є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
У пункті 2 постанови № 4 від 30 березня 2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» вказано, зокрема, що відповідно до частини першої статті 361 ЦПК у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ. У зв'язку із цим такому перегляду підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалене за будь-яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими рішення було змінено або ухвалено нове рішення.
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би привести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним.
Європейський суд з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2013 року набрало чинності, оскільки ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 червня 2014 року воно було залишено без змін.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається заявник як на підставу для перегляду судового рішення, зокрема зазначення в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2019 року про наявність між сторонами спору про право, та посилання ОСОБА_1 на те, що між нею та ТОВ «Новобудова» відсутні договірні відносини, ТОВ «Новобудова» не є власником чи балансоутримувачем будинку, через що, на її думку, товариство не мало права пред'являти позов про стягнення з неї заборгованості за житлово-комунальні послуги, уже були предметом дослідження судів, їм надана правова оцінка, не можуть вважатися нововиявленими обставинами, які б давали підстави для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, а доводи ОСОБА_1 у своїй сукупності зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, які на думку заявника мають істотне значення для вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом порядку розгляду її заяви і що справа розглянута неповноважним складом суду, оскільки, на її думку, заява підлягала розгляду у складі того суду, який ухвалював рішення, тобто суддею Галаганом В.І., колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що суддею Галаган В.І. в цій справі було заявлено самовідвід, а ухвалою від 08 жовтня 2018 року справу за заявою ОСОБА_1 було передано на повторний авторозподіл та у подальшому її було роз приділено та передано судді Арапіної Н.Є. в порядку, визначеному ст. 14 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, судами було надано заявниці вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків місцевого суду.
Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для її скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: