Справа № 357/12980/19
2/357/749/20
Категорія 55
іменем України
02 липня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, -
В листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, посилаючись на наступні обставини.
23 липня 2019 року ним, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) (далі - Позивач), помилково, без будь-яких належних правових підстав, були перераховані грошові кошти в сумі 1 500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень 00 копійок) на номер банківської картки АТ «КБ «ПриватБанк» - № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) (далі Відповідач), з яким будь-яких справ та укладених цивільно-правових договорів Позивач не мав.
30 липня 2019 року Позивачем повторно помилково, без будь-яких належних правових підстав, були перераховані грошові кошти в сумі 23 500,00 грн. (двадцять три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) на номер банківської картки АТ «КБ «ПриватБанк» - № НОМЕР_2 , який належить Відповідачу.
Протягом серпня-вересня 2019 року Позивач намагався зв'язатися з Відповідачем та повернути вказані грошові кошти в сумі 25 000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень 00 копійок), які набуті Відповідачем без достатньої правової підстави, але на телефонні дзвінки Відповідач за мобільним номером телефону: НОМЕР_4 не відповідав та ці кошти до цього часу не повернув.
З огляду на вищевикладене, Відповідач без достатньої правової підстави набув грошові кошти, належні Позивачу. Будь-які договірні зобов'язання між Позивачем та Відповідачем відсутні. У зв'язку з чим Позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Просив суд стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 25 000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень 00 копійок) та стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) ( а. с. 1-4 ).
Ухвалою судді від 05 грудня 2019 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищевказаній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 13 січня 2020 року ( а. с.21-22 ).
Ухвалою суду витребувано з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» дані щодо отримання ОСОБА_3 банківських переказів за квитанціями від 23.07.2019 року на суму 1500 грн., платник - ОСОБА_1 , отримувач ОСОБА_3 та від 30.07.2019 року на суму 23 500 грн., платник - ОСОБА_1 , отримувач ОСОБА_3
27 січня 2020 року за х. № 2960 судом отримано від ОСОБА_3 відзив на позовну заяву, якому останній посилався на наступне.
Вказані доводи Позивача абсолютно не відповідають фактичним подіям, які відбувались та не містять під собою правових підстав у судовому порядку вимагати повернення грошових коштів у Відповідача.
Так, приблизно в січні 2018 року, Відповідач розмістив оголошення у мережі інтернет на сайті OLX, як фізична особа, щодо продажу нового обладнання, а саме двох фільтрів для очищення нафтопродуктів, які колись придбав, але не використав для роботи.
В подальшому, у період з липня по вересень 2018 року йому подзвонив чоловік, який представився ОСОБА_5 і діяв за усним дорученням свого керівника, який мав намір придбати дане обладнання. Пізніше ОСОБА_5 приїхав з м. Дніпро до м. Біла Церква на автомобілі червоного кольору. Потім він подивився фільтри та у його присутності зателефонував своєму керівнику, до якого звертався на ім'я « ОСОБА_6 ». Після вказаних переговорів ними прийнято рішення про придбання спочатку одного фільтру. ОСОБА_5 розрахувався за фільтр з ним готівкою і забрав з місця зберігання обладнання, погрузив його у вказаний автомобіль та поїхав до м. Дніпра. При цьому, вказані особи домовились з ним на майбутнє про придбання другого фільтра упродовж року для розширення свого виробництва.
В квітні 2019 року йому вже зателефонував ОСОБА_6 , тобто Позивач, щодо придбання другого фільтру. Після тривалих перемовин він попросив його відправити другий фільтр автоперевізником на його ім'я та прізвище за вказаною ним адресою. Самим вигідним перевізником обрано кур'єрську службу доставки «Ін-Тайм». Щодо розрахунку за другий фільтр з Позивачем домовились, що він перерахує спочатку аванс в сумі 24000,00 грн., а потім решту суми після отримання ним товару, упродовж трьох-чотирьох місяців. Ним повідомлено ОСОБА_1 номер банківської картки в AT «КБ «ПриватБанк». 24.04.2019 року, в день відвантаження фільтру, він відправив йому фотокопію декларації № 3004234293 від 24.04.2019 року про відвантаження товару (фільтру) на склад кур'єрської служби «Ін-Тайм» для подальшої його доставки у м. Дніпро Позивачу. Того ж дня, Позивач перерахував на його банківську картку кошти в сумі 23 995, 00 грн.
В липні 2019 року Позивач перерахував кошти двома переказами: 1-ий на суму 1500 грн., 2-ий на суму 23 500,00 грн. Тобто загальна сума за товар становила 49 000, 00 грн., як і домовлялись з ОСОБА_1 .
Вказані доводи Відповідач підтверджує копією декларації № 3004234293 від 24.04.2019 в якій вказано: «Відправник» - ОСОБА_3 , а «Одержувачем» відправлення «запчастин та комплектуючих» - Позивача та його мобільний номер телефону НОМЕР_5 , який співпадає з інформацією, що в позовній заяві а також місто доставки м. Дніпро та «кількість місць-1»; роздруківкою повідомлення від кур'єрської служби «Ін-Тайм» про відстеження руху товару; квитанціями з банку про переказ йому грошових коштів на кредитну карточку: від 24.04.2019 р. на суму 23 995,00 грн.; від 30.07.2019 на суму 23 500,00 грн., які додає до відзиву. Також підтверджує свої доводи копією квитанції про переказ коштів ОСОБА_1 на суму 1500,00 грн. від 23.07.2019р. на ім'я Відповідача з призначенням платежу «аванс за фільтр», які додав до позовної заяви Позивач.
Окрім цього, звертає увагу суду, що Позивач безпідставно заперечує щодо відсутності з Відповідачем договірних відносин і при цьому деталізує в позовній заяві його персональні дані та інформацію щодо банківської картки.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Відповідач вважає, що у 2018 та 2019 роках між ним та Позивачем були цивільно-договірні відносини. Оскільки, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купив 2 фільтри для очищення нафтопродуктів за погоджені між ними істотні умови договору: визначення товару, його кількості; суми коштів, порядок їх перерахунку, фактичний розрахунок; а також визначенням порядку поставки цього товару та його фактичний продаж.
Просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні безпідставного позову (а. с. 45-49 ).
Ухвалою суду від 03.02.2020 року визнано обов'язкову явку в судове засідання позивача ОСОБА_1 ( а. с.61-61 ).
11 березня 2020 року за вх. № 9152 судом отримано від позивача відповідь на відзив, в якому останній спростовував доводи відповідача викладені у відзиву на позов та наголошував, що дійсно між ним та відповідачам в квітні 2019 року було укладено усний договір купівлі-продажу фільтру, вартість якого за домовленістю сторін склала 24 000 грн. звертає увагу, що вартість фільтру згідно оголошення в мережі Інтернет, складає 25 000 грн. 24.04.2019 року ним на банківську карту відповідача перераховано 23 995 грн., оплата вартості фільтра СТ-500М здійснена ним у повному обсязі. Пояснення відповідача про вартість фільтру 49 000 грн. є неправдивими, не підтверджується будь-якими доказами, відповідач не зазначив найменування фільтру, не додавав своє оголошення в мережі Інтернет, та спростовуються копією оголошення, що додається до цієї відповіді на відзив та додатково декларацією № 3004234293 від 24.04.2019 р. В квітні 2019 року між ним та відповідачем не було укладено будь-яких договорів на суму 49 000 грн. в липні 2019 року двома переказами він здійснив помилково. Просив позов задовольнити в повному обсязі ( а. с. 66-69 ).
Справа неодноразово відкладалася за клопотанням позивача у зв'язку із запровадженим на території України карантином.
В судовому засіданні, яке відбувалося 28.05.2020 року, по справі оголошено перерву до 02 липня 2020 року ( а. с. 97-99, 100 ).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав додаткові докази, пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд задовольнити вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 , яка діє на підставі Ордеру серії КС № 713413 від 11.03.2020 року в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача, просила відмовити останньому в задавлені вимог в повному обсязі на надала додаткові докази.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Встановлено, що 23 липня 2019 року ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти в сумі 1 500,00 гривень на номер банківської картки АТ «КБ «ПриватБанк» - № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 .
30 липня 2019 року ОСОБА_1 повторно були перераховані грошові кошти в сумі 23 500,00 грн. на номер банківської картки АТ «КБ «ПриватБанк» - № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що вищевказані грошові кошти у загальному розмірі 25 000 гривень були перераховані позивачу помилково без будь-яких належних правових підстав, протягом серпня-вересня 2019 року останній намагався зв'язатися з відповідачем та повернути вказані грошові кошти в сумі 25 000,00 гривень, але на телефонні дзвінки відповідач за мобільним номером не відповідав та ці кошти до цього часу не повернув.
Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду просить стягнути вищевказані грошові кошти, які були отримані відповідачем без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Ухвалюючи дане рішення, суд дійшов висновку, що вказаний договір не є укладеним, оскільки між сторонами не було досягнуто згоди з усіх його істотних умов. Зазначеним рішенням також встановлено факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 25 000 грн, що також не заперечується і самим відповідачем.
Таким чином, виходячи з установленої судом обставини відсутності укладеного між сторонами договору, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про безпідставність отриманої грошової суми, яку відповідач зобов'язаний повернути позивачу.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2018 року справа № 334/2517/16-ц, провадження № 61-29056св18.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.
Подібні висновки щодо застосування статті 1215 ЦК України викладені у: постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року, справа № 6-151цс13, та від 02 липня 2014 року, справа № 6-91цс14; постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року, справа № 517/186/17, від 28 березня 2018 року, справа № 173/166/17, від 03 травня 2018 року, справа № 473/2859/17.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Встановлено, що на картку № НОМЕР_2 ОСОБА_3 23.07.2019 року о 13:53 години здійснено зарахування в розмірі 1500 гривень, платник ОСОБА_1 та 30.07.2019 року о 13:48 годині здійснено зарахування 23 500 гривень, платник ОСОБА_1 , дана відповідь надана АТ «ПриватБанк» на запит суду від 05.12.2019 року та отримана судом 03.01.2020 року за вх. № 72 ( а. с. 31 ).
Крім того, зазначене підтверджується і наявними в матеріалах справи квитанціями ( а. с. 10, 11 ) про перерахування вищевказаних сум.
Отже, документально підтверджено, що загальна сума в розмірі 25 000 гривень була перерахована позивачем відповідачу.
В судовому засіданні встановлено та не спростовано сторонами, що між позивачем та відповідачем дійсно існували відносини щодо придбання фільтру-сепаруючого марки СТ-500М у квітні 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні позивач наголошував на тому, що дійсно в квітні 2019 року ним було обумовлено з відповідачем придбання зазначеного фільтра за 24 000 гривень, за що останнім було вчинено розрахунок, що підтверджується в матеріалах справи наявним дублікатом квитанції на суму 23995 гривень ( а. с. 52 ).
Направлення відповідачем позивачу запчастини та комплектуючи, підтверджується також і наявними в матеріалах справи відстеженням доставки за сайтом «Ін-тайм» та декларацією, дата оформлення 24.04.2019 рік ( а. с. 50, 51 ).
Позивач в судовому засіданні наголошував, що інших відносин між ним та відповідачем не було.
Відповідач, як у відзиві так і представник останнього в судовому засіданні наголошували на тому, що в квітні 2019 року домовленість між ними була придбання фільтру саме за 49 000 гривень, спочатку аванс у сумі 24 000 гривень в день відвантаження фільтру, а решта суми упродовж трьох-чотирьох місяців.
Однак, з боку відповідача не було надано жодного належного та допустимого доказу зазначеному.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, не узгоджуєтеся позиція відповідач з наявними матеріалами та є суперечливою і в частині посилання на те, що позивач спочатку перерахував останньому аванс за домовленістю (домовленість 24 000 грн.) в сумі 23 995 гривень у квітні 2019 року, а потім знову перерахував аванс за фільтр у сумі 1500 гривень в липні 2019 року, хоча в липні, як встановлено в судовому засіданні інших домовленостей та відносин між сторонами не було.
Обґрунтування позивачем позову спростовуються доводи відповідача та підтверджують доводи позивача дослідженими в судовому засіданні документами, які були надані з боку позивача.
Так, з наявної роздруківки з сайту, доданого позивачем до відповіді на відзив вбачається, що станом на грудень 2017 року ( дата публікації ), місцезнаходження м. Біла Церква Київської області продаж фільтру СТ-500М становить 25 000 гривень ( а. с. 70-71 ).
Крім того, з листа ТОВ «Альянс» від 12 червня 2020 року за вих.№ 12/06/20, яке адресоване ОСОБА_1 стосовно вартості протягом квітня-серпня 2019 року фільтру-сепаруючого марки СТ-500М повідомляють, ТОВ «Альянс» місцезнаходження якого Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Богдана Хмельницького, 3 підтверджує, що ринкова вартість фільтру-сепаруючого марки СТ-500М протягом квітня-серпня 2019 року складала 26 000 гривень.
Відповідно листа від 03.06.2020 року зав вих. № 030620, наданого ТОВ «Альтера-Азов» Біневському Є.В. вбачається, що ТОВ «Альтара-Азов» повідомляють, що дійсно виставляла на продаж фільтр-сепаруючий мари СТ-500М станом на квітень-серпень 2019 року, ринкова вартість якого складала 26 000 гривень.
Також, з листа фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 від 09.06.2020 року за вих. № 1, яке спрямоване ОСОБА_1 вбачається, що останній щодо підтвердження ринкової вартості фільтру-сепаруючого марки СТ-500М станом на квітень-серпень 2019 року, повідомляє про те, що в серпні 2019 року ним, було продано ОСОБА_1 фільтр-сепаруючий СТ-500М з пропускною спроможністю 500 л/хв, вартість якого складала 25 000 гривень. Підтверджує укладання усної угоди про продаж вказаного фільтру, з громадянином ОСОБА_1 .
Одночасно, до вищезазначеного листа ФОП ОСОБА_7 додано роздруківку з сайту стосовно фильтру-сепаруючий СТ-500 ( дата роздруківки 30.06.2020 рік ), фільтр-сепаруючий СТ-500 з пропускною спроможністю 500 л/хв є в наявності та можливо придбати в м. Маріуполь, вартість становить 22 000 гривень.
Отже, аналізуючи надані з боку позивача докази, суд приходить до висновку, що доводи позивача стосовного того, що останній не міг домовитися про купівлі-продажу фільтру за 49000 гривень з відповідачем, так як вартість зазначеного фільтра на квітень-серпень 2019 року становила 26 000 гривень, підтверджується належними доказами надані з боку позивача.
Посилання представника відповідача про те, що зазначений фільтр використовується лише у військових, спростовані вищенаведеними доказами.
Також, представник відповідача на питання суду, яким чином у самого відповідача опинився вказаний фільтр пояснили, що був придбаний у фізичної особи, що спростовує твердження останніх про можливість придбання такого фільтру лише у військових.
Крім того, не заслуговує на увагу судом наданий представником відповідача лист військової частини НОМЕР_6 від 26.06.2020 року за вих. № 1125 на адвокатський запит в якому надано інформацію щодо фільтру-сепаратор СТ-500-2М.
Як встановлено в судовому засідання спір між сторонами виник стосовно фільтру-сепаратор саме СТ-500М, а в інформації військової частини мова йдеться про зовсім іншу модель.
До того ж, ціна фільтру-сепаратор СТ-500-2М коливається від 46 607,21 грн. за штуку до 28579,36 грн. за штуку.
Отже, під час розгляду даної цивільної справи знайшло своє підтвердження того, що позивачем дійсно помилково було перераховано на картку відповідача грошові кошти у загальному розмірі 25 000 гривень, які останній отримав без достатньо на то правової підстави та відмовляється повертати.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. ч. 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 79 визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відповідності до вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду, понесення яких документально підтверджуються, наявною в матеріалах справи квитанцією ( а. с. 12 ) на суму 768,40 гривень, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1166, 1212, 1215 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 247, 254, 263 - 265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 25 000 гривень та судові витрати у розмірі 768,40 гривень, загалом 25 768,40 гривень ( двадцять п'ять тисяч сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Повне судове рішення складено 07 липня 2020 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов