01 липня 2020 року
м. Київ
справа № 420/6392/18
адміністративне провадження № К/9901/18321/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
за участі:
секретаря судового засідання Кравченко Р.О.,
позивач - не з'явився,
представник відповідача 1 - не з'явився,
представник відповідача 2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 (головуючий суддя - І.В. Завальнюк)
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 (головуючий суддя - А.І. Бітов, судді - О.В. Лук'янчук, І.Г. Ступакова)
у справі № 420/6392/18
за позовом ОСОБА_1
до Голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича,
Київського районного суду міста Одеси
про визнання дій, бездіяльності неправомірними,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А. (далі - відповідач 1), Київського районного суду міста Одеси (далі - відповідач 2), в якому просив суд
- визнати протиправними дії або бездіяльність голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А. щодо ненадання відповіді на заяви від 22.11.2018 «Про поновлення у списках суддів та виплату за вимушений прогул», від 27.11.2018 «Про видачу біографічної довідки та копії послужного списку», від 27.11.2018 «Про надання відповіді на заяву від 22.11.2018»; доручення розгляду заяв від 22.11.2018 «Про поновлення у списках суддів та виплату за вимушений прогул», від 27.11.2018 «Про видачу біографічної довідки та копії послужного списку», від 27.11.2018 «Про надання відповіді на заяву від 22.11.2018» - заступнику голови Київського районного суду міста Одеси Тонконоженку М.М.; відмови видати наказ щодо поновлення ОСОБА_1 у списках суддів Київського районного суду міста Одеси, щодо оплати за вимушений прогул, щодо внесення записів до трудової книжки;
- зобов'язати Київський районний суд міста Одеси вчинити дії щодо поновлення ОСОБА_1 у списках суддів та штаті Київського районного суду міста Одеси, а саме: видати наказ, яким скасувати наказ № 18-ОС від 18.10.2016 про відрахування ОСОБА_1 із штату Київського районного суду міста Одеси; поновити ОСОБА_1 у списках суддів та у штаті Київського районного суду міста Одеси з 14.11.2018, провести ОСОБА_1 оплату за вимушений прогул з 02.11.2018 до моменту поновлення на посаді судді та відновлення у списку суддів, внести записи до трудової книжки ОСОБА_1 щодо поновлення з 14.11.2018 у списках суддів та у штаті Київського районного суду міста Одеси;
- в частині поновлення ОСОБА_1 у списках суддів та у штаті Київського районного суду міста Одеси встановити негайне виконання рішення на підставі пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
- зобов'язати Київський районний суд міста Одеси, після вчинення дій щодо поновлення на посаді судді Київського районного суду міста Одеси, видати ОСОБА_1 біографічну довідку та копію послужного списку для подачі заяви про відставку до Вищої ради правосуддя.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.09.2016 Верховною Радою України ухвалено постанову № 3581-2, якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду міста Одеси за порушення присяги. Зазначена постанова була скасована рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі № 800/532/16, яке набрало законної сили 13.11.2018. У зв'язку із цим 22.11.2018 позивач звернувся до голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А. із заявою про поновлення його у списках суддів Київського районного суду міста Одеси, видати наказ про оплату праці за вимушений прогул з моменту звільнення до моменту відновлення у списку суддів та внесення відповідного запису до трудової книжки. 27.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до голови суду із заявою про видачу біографічної довідки та копії послужного писку для подачі заяви про відставку для Вищої ради правосуддя. Однак будь-якої відповіді на вищезазначені звернення позивач не отримав. Також 27.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до голови суду з приводу відповіді на його звернення 22.11.2018. Листом від 30.11.2018 № 10708 за підписом заступника голови суду Тонконоженко М.М. позивачу повідомлено, що в рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі № 800/532/16, яке набрало законної сили 13.11.2018, не зазначено про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Київського районного суду міста Одеси та оплати за вимушений прогул; щодо внесення записів до трудової книжки та надання біографічної довідки судді та послужного списку позивачу повідомлено, що чинне законодавство відповідних підстав не містить. Позивач вважає передоручення головою суду надання відповіді на його звернення своєму заступнику неправомірною та просить визнати такі дії протиправними. Крім того, позивач вважає неправомірною бездіяльність голови суду, зазначаючи, що скасування акту індивідуальної дії про звільнення працівника тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку. Відтак, оскільки в судовому порядку постанову Верховної Ради України, якою позивача звільнено з посади судді Київського районного суду міста Одеси, скасовано, позивач підлягає поновленню на відповідній посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з метою чого позивач звернувся до голови суду 22.11.2018. Проте, голова суду неправомірно відмовив позивачу у поновленні на посаді, внесенні відповідних записів до трудової книжки та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що зумовило позивача звернутись за судовим захистом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2019, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. При прийнятті рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді має бути вирішене Вищою радою правосуддя, як єдиним компетентним органом повноважним приймати рішення щодо призначення суддів на посади. Наявність судового рішення, яким скасовано Постанову Верховної Ради України про звільнення судді із займаної посади не є достатньою підставою для прийняття у зв'язку із цим головою суду рішення про поновлення судді на посаді та зарахування його до штату, оскільки прийняття такого рішення виходить за межі повноважень голови суду визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Оскільки позивач не звертався до Вищої ради правосуддя як органу, який уповноважений приймати рішення щодо проходження суддею публічної служби, також не скористався своїм правом звернення до Верховного Суду про встановлення способу та порядку виконання рішення від 11.05.2018, суди прийшли до висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, які не можуть бути поновлені судом адміністративної юрисдикції в межах даної справи.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що суди дійшли хибного висновку про те, що питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді має вирішуватись Вищою радою правосуддя, оскільки у своєму позові позивач взагалі не ставив питання про поновлення його на роботі, оскільки поновлення у списках суддів мала відбуватися в автоматичному режимі внаслідок скасування акту про його звільнення - Постанови Верховної Ради України від 29.09.2016. Вважає висновок судів про те, що на ОСОБА_1 не розповсюджуються вимоги трудового законодавства - незаконним, оскільки суддя, як працівник відповідного суду знаходиться з ним у трудових відносинах, а тому при виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає застосуванню стаття 236 Кодексу законів про працю України. Крім того, вказує, що приклад судді Верховного Суду України Волкова О.Ф. є визначним для даної судової справи.
Позиція інших учасників справи
7. У відзивах на касаційну скаргу відповідачі з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджуються, просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1
9. Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2020 справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні.
10. Позивач у судове засідання не з'явився, про місце, дату і час судового засідання повідомлений належним чином. Від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких представник просить розгляд справи проводити за відсутності позивача та зазначає, що касаційну скаргу підтримують у повному обсязі та просять її задовольнити.
11. Представник відповідача 1 та відповідача 2 у судове засідання не з'явились, про місце, дату і час судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
12. 29.09.2016 Верховна Рада України прийняла Постанову № 1603-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку з порушенням присяги судді.
13. Наказом голови Київського районного суду міста Одеси № 18-ос від 18.10.2016 ОСОБА_1 відраховано зі штату суддів Київського районного суду міста Одеси на підставі постанови Верховної Ради України 1603-VIII (номер реєстрації 3581-2).
14. Рішенням Верховного Суду від 11.05.2018 по справі № 800/532/16 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси за порушення присяги на позачерговому засіданні Верховної Ради України 29.09.2016. Визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 № 1603-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
15. Вказане рішення залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018.
16. 22.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А. із заявою про поновлення його у списках суддів Київського районного суду міста Одеси, видання наказу про оплату праці за вимушений прогул з моменту звільнення до моменту відновлення у списку суддів та внесення відповідного запису до трудової книжки.
17. 27.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А. із заявою про видачу біографічної довідки судді та копії послужного списку для подачі заяви про відставку для Вищої ради правосуддя.
18. 27.11.2018 позивач звернувся до голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А. із заявою про надання копії наказу за результатом розгляду його заяви від 22.11.2018.
19. Листом від 30.11.2018 № 10708 за підписом заступника голови суду Тонконоженко М.М. позивачу повідомлено, що як вбачається з тексту рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі № 800/532/16, яке набрало законної сили 13.11.2018, не зазначено про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Київського районного суду міста Одеси та оплати за вимушений прогул; щодо внесення записів до трудової книжки та надання біографічної довідки судді та послужного списку позивачу повідомлено, що чинне законодавство відповідних підстав не містить.
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. За змістом частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова місцевого суду:
1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;
2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду;
3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;
4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ;
5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про вакантні посади суддів у суді у триденний строк з дня їх утворення;
6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;
7) організовує ведення в суді судової статистики та інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;
8) сприяє виконанню вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду;
9) вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів;
10) здійснює інші повноваження, визначені законом.
22. Згідно із частиною першої статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
23. Пунктами 1 та 4 частини першої статті 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка вносить подання про призначення судді на посаду; ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
24. За змістом статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).
26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
27. З матеріалів справи встановлено, що предметом спору в цій справі є, зокрема, визнання протиправними дій Голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А. щодо відмови видати наказ щодо поновлення ОСОБА_1 у списках суддів Київського районного суду міста Одеси.
28. За правилами діючого на час звільнення позивача з посади судді законодавства, Вища рада юстиції була єдиним у державі конституційним органом, до повноважень якого належало внесення подання про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю (з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України).
29. На момент виникнення спірних правовідносин процедура призначення судді на посаду, звільнення судді із посади та припинення повноважень судді врегульована Конституцією України, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».
30. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
31. Так, згідно із статтею 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
32. Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» до повноважень Вищої ради правосуддя належить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
33. Частиною третьою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.
34. З урахуванням положень частини першої статті 3, частини третьої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», питання про поновлення на посаді судді може бути вирішене у спосіб, встановлений чинним законодавством на даний час, тобто Вищою радою правосуддя, як єдиним компетентним органом, до повноважень якого віднесено прийняття рішення про призначення судді на посаду.
35. Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що питання поновлення позивача на посаді судді судовими органами не вирішувалося, доказів звернення позивача до Верховного Суду з заявами щодо встановлення способу та порядку виконання рішення Верховного Суду від 11.05.2018 не надано.
36. При цьому судами встановлено, що рішенням Верховного Суду від 11.05.2018 у справі № 800/532/16 (провадження № П/9901/56/18) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси за порушення присяги на позачерговому засіданні Верховної Ради України 29.09.2016. Визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 № 1603-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
37. Верховний Суд, ухвалюючи рішення від 11.05.2018 у справі досліджував позовні вимоги про визнання дій та бездіяльності Верховної Ради України протиправними, визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 29.06.2016 про звільнення його з посади судді Київського районного суду міста Одеси за порушення присяги та закриття дисциплінарного провадження щодо нього. Питання поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Київського районного суду міста Одеси Верховним Судом при розгляді справи № 800/532/16 (провадження № П/9901/56/18) не досліджувалося.
38. Так, судом встановлено, що підставою для прийняття Верховною Радою України постанови від 29.09.2016 №1603-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді стало подання Вищої ради юстиції щодо звільнення його з посади судді.
39. Це подання внесене Вищою радою юстиції на розгляд Верховної Ради України як єдиним на той час у державі конституційним органом, до повноважень якого належало внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю (з підстав, визначених частиною п?ятою статті 126 Конституції України).
40. Водночас, питання правомірності подання Вищої ради юстиції від 11.02.2014 №92/0/15-14 (як акту індивідуальної дії суб?єкта владних повноважень) щодо звільнення позивача з посади судді за порушення присяги, вирішувалось судом в адміністративній справі № 800/148/14. Постановою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014 (справа № 800/148/14) відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання рішення незаконним, вказавши на законність оскаржуваного рішення.
41. Отже, рішення Вищої ради юстиції від 11.02.2014 №92/0/15-14 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси за порушення присяги» не визнано судом протиправним і не скасовано. При цьому, в судовому порядку визнано незаконною та скасовано Постанову Верховної Ради України стосовно цього подання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.
42. Однак, виходячи з правової природи вказаного акту Вищої ради юстиції та враховуючи, що на час його прийняття саме до виключної компетенції цього органу належало питання звільнення суддів з посад, Верховний Суд вказує на відсутність у відповідача 2 в цій справі повноважень та підстав щодо поновлення позивача на посаді судді чи у списках суддів за умови чинності такого подання Вищої ради юстиції та не встановлення його протиправності в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 2а-12876/09/2670 та від 11.06.2020 у справі №140/865/19.
43. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що процедура поновлення його у списках суддів мала відбуватися в автоматичному режимі внаслідок скасування акта про його звільнення. Тобто, на переконання позивача, після скасування Верховним Судом Постанови Верховної Ради України від 29.09.2016 Голова Київського районного суду міста Одеси мав поновити ОСОБА_1 у списках суддів Київського районного суду міста Одеси автоматично.
44. Так статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено повноваження голови місцевого суду.
45. Пунктом 4 частини першої вказаної статті передбачено повноваження голови місцевого суду видавати на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
46. При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що голова суду на зміст такого наказу не може жодним чином впливати. Судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючі свої посадові обов'язки. Водночас рішення Президента України про призначення на посаду судді є правовою підставою для виникнення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається лише обов'язок оформити ці відносини та встановити початковий момент їх виникнення.
47. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності у відповідача 1 повноважень для прийнятті рішення про поновлення позивача у списках суддів Київського районного суду міста Одеси.
48. Також, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій правильно відхилено доводи позивача, що до спірних правовідносин мають бути застосовані норми Кодексу законів про працю України, оскільки саме норми Конституції України та спеціального законодавства - Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначають організацію судової влади, здійснення правосуддя в Україні та статус суддів.
49. Посилання скаржника, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню аналогічна процедура відновлення у списках суддів ОСОБА_1 як це було зроблено по судді Верховного Суду України Волкову О.Ф. судом касаційної інстанції відхиляються враховуючи наступне.
50. Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства, відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є верховенство права.
51. Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
52. Так, у пункті 147 рішення «Куликов та інші проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. У справі «Олександр Волков проти України» Суд зазначив, що відновлення національного провадження не було належним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд у тій справі дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.
53. Таким чином, у справі «Олександр Волков проти України» Суд постановив, що Україна має забезпечити якнайшвидше поновлення заявника на посаді судді Верховного Суду України, тобто вжив заходи індивідуального характеру.
54. У рішенні «Куликов та інші проти України», відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявника на посаді, Суд вказав на впровадження в Україні станом на сьогодні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції та законів України, а також конституційні зміни, та наголосив на тому, що, враховуючи обсяг та обставини заяви, що розглядається, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Відтак Суд вирішив не дотримуватись підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України» щодо вжиття індивідуальних заходів (пункт 148 рішення «Куликов та інші проти України»).
55. Посилання позивача в касаційній скарзі щодо незаконності висновку судів попередніх інстанцій про обґрунтованість відмови у видачі ОСОБА_1 його біографічної довідки та копії послужного списку судді судом касаційної інстанції відхиляються, враховуючи наступне.
56. З матеріалів справи встановлено, що позивач звертався до відповідача з заявами від 22.11.2018 про поновлення його у списках суддів Київського районного суду міста Одеси, видання наказу про оплату праці за вимушений прогул з моменту звільнення до моменту відновлення у списку суддів та внесення відповідного запису до трудової книжки; від 27.11.2018 про видачу біографічної довідки судді та копії послужного списку для подачі заяви про відставку до Вищої ради правосуддя; від 27.11.2018 про надання копії наказу за результатом розгляду його заяви від 22.11.2018.
57. В адміністративному позові позивач просить визнати протиправними дії або бездіяльність голови Київського районного суду міста Одеси щодо ненадання відповіді на його заяви та зобов'язати Київський районний суд міста Одеси після вчинення дій щодо поновлення на посаді видати позивачу біографічну довідку та копію послужного списку для подання заяви про відставку до Вищої ради правосуддя, тобто ставить видачу запитуваних довідки і послужного списку в залежність від виконання інших його вимог, а саме відновлення позивача у списку суддів Київського районного суду міста Одеси.
58. При цьому, з матеріалів справи встановлено, що листом Київського районного суду міста Одеси від 30.11.2018 № 10708 позивачу надано відповідь на його заяви із зазначенням підстав для відмови в задоволенні вимог, викладених у заявах.
59. За таких обставин, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій або бездіяльності відповідача 1 щодо ненадання відповіді на заяву від 22.11.2018 та заяви від 27.11.2018, зокрема щодо вчинення дій щодо видачі біографічної довідки та послужного списку з записами про відновлення у списках суддів.
60. Також судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника про незаконне посилання судом апеляційної інстанції на ту обставину, що ОСОБА_1 повторно звільнено за тими самими підставами рішенням Вищої ради правосуддя від 05.02.2019, оскільки посилання судом апеляційної інстанції на обставину, яка відбулася після виникнення спірних правовідносин у даній справі, не призвело до неправильного вирішення спору, а також в розумінні положень статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
61. Крім того, в обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково віднесли дану справу до категорії справ незначної складності.
62. Згідно положень частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зокрема: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
63. В ухвалі суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 12.12.2018 суд ухвалив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, ухвал щодо віднесення справи в даному спорі до справи незначної складності судом не постановлялось.
64. А тому доводи позивача, що даний спір суд помилково відніс до справ незначної складності судом касаційної інстанції відхиляються.
65. Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
66. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
67. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи касаційним судом.
68. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права на засадах верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
69. За змістом пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
70. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Висновки щодо розподілу судових витрат
71. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
72. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 327, 341, 344, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 у справі № 420/6392/18 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 06.07.2020.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
Н.М. Мартинюк