07 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/8185/16
адміністративне провадження № К/9901/33846/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 826/8185/16
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України, Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року (ухвалене судом у складі колегії суддів: головуючого судді Чудак О.М., суддів Пащенка К.С. Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В.),-
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
- визнати бездіяльність КМУ внаслідок невиконання ним своїх повноважень, передбачених статтею 116 та частинами 3, 4 статті 143 Конституції України, що стало причиною порушення прав позивача та членів його сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на житло, які гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 47 Конституції України - протиправною;
- на підставі статті 116 та частини 3 статті 143 Конституції України зобов'язати КМУ негайно після набрання чинності судовим рішенням забезпечити виконання прав позивача та членів його сім'ї на житло, які гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 47 Конституції України;
- на підставі статті 56 Конституції України, стягнути з відповідача або Державного бюджету України на користь позивача та вищевказаних членів його сім'ї в якості відшкодування майнової та немайнової шкоди, завданої тривалим порушенням прав на житло, грошову компенсацію в сумі 750 000 грн. та будь-який податок, який може бути стягнутий із даної суми.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що судове рішення у цивільній справі № 2-333/11 про зобов'язання виконавчого комітету Роменської міської ради надати ОСОБА_1 та членам його сім'ї житло для постійного проживання набрало законної сили 19.05.2011, проте тривалий час не виконується, чим порушуються його права та членів його сім'ї на отримання житла у визначений законодавством термін гарантований статтею 47 Конституції України та абзацом 2 пункту 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2018 року залучені до участі у справі треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, відповідач хоча і бере участь у розробці проекту Державного бюджету України на відповідний рік, затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, проте бюджетні кошти використовуються розпорядними бюджетних коштів за їх бюджетним призначенням, а відповідач не є розпорядником бюджетних коштів.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів..
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 не погодився з ухваленими у справі рішеннями і 2 грудня 2019 року подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та справу передати до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не в повному обсязі досліджені фактичні обставини по справі, допущені порушення норм матеріального та процесуального права.
Позивач також зазначив, що відповідно до виконання конституційних прав на житло, підтверджених остаточним національним судовим рішенням та рішенням Європейського суду з прав людини, не може залежати від бюджетних асигнувань, які не були виділені Кабінетом Міністрів України відповідно до його повноважень.
Відповідачем та третьою особою Міністерством соціальної політики України подані відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначено про погодження з висновками судів першої та апеляційної інстанції та про необґрунтованість доводів касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 6 липня 2020 року призначено справу до розгляду в судове засідання в порядку письмового провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2005 році позивач після звільнення із Збройних Сил України в зв'язку із реформуванням Збройних Сил України разом із членами своєї сім'ї переїхав на постійне проживання до міста Ромни Сумської області.
ОСОБА_1 та членів його сім'ї 22.09.2005 взято на квартирний облік для отримання житла у виконавчому комітеті Роменської міської ради Сумської області в зв'язку з відсутністю власного житла.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області у цивільній справі № 2 -333/11 від 21.03.2011 визнано бездіяльність виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області щодо незабезпечення позивача та його сім'ю жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік - протиправною; та зобов'язно виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області надати позивачу та членам його сім'ї житло для постійного проживання, згідно до існуючих норм житлової площі, за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, або за рахунок субвенцій з державного бюджету, протягом 6 (шести) місяців з дня набрання чинності судовим рішенням.
З приводу примусового виконання вказаного судового рішення було відкрито виконавче провадження, яке було закінчено, проте на час розгляду даної справи рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області у цивільній справі № 2 -333/11 від 21.03.2011 не виконано.
Судами також встановлено, що виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області звертався до Сумської обласної державної адміністрації щодо забезпечення житлом позивача, який має статус воїна-інтернаціоналіста.
Також встановлено, що позивач у списку загальної черги перебуває за №1207, у списку першочергового права на отримання житла за АДРЕСА_1 .
Крім того, згідно повідомлення головного територіального управління юстиції у Сумській області від 21 січня 2016 року №К-5/02.2/09-44/313, за вимогою державного виконавця, Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області двічі листами від 23 листопада 2012 року №03-26/3556 та від 03 лютого 2015 року на підставі статті 116 та частини третьої статті 143 Конституції України звертався до Кабінету Міністрів України про виділення коштів на придбання три кімнатної квартири в місті Ромни площею 94,5 кв.м. для забезпечення житлом позивача та членів його сім'ї.
У листі виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 13.04.2016 №03-21/К-168/УКЦ зазначено, що делеговані державою повноваження щодо надання житла відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» не фінансуються із 2006 року.
Позивач зазначив, що його права та права членів його сім'ї, гарантовані Європейським законодавством, Конституцією та законами України порушуються саме внаслідок бездіяльності Кабінету Міністрів України, що є несумісним з вимогами Конституції, Законів України та міжнародними зобов'язаннями держави та порушує базові права чотирьох осіб.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав позивача.
Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а є приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
У цьому випадку той факт, що відповідачем у цій справі є КМУ, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на його думку, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані з порушенням права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
З огляду на зазначене спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічно-правовим, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки спірні правовідносини пов'язані із забезпеченням позивача житлом, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права. Отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 806/104/16 (провадження № 11-166апп18), 29.08.2018 у справі № 488/1176/14-а (провадження № 11-639апп18) та 07.11.2018 у справі № 358/460/16-ц (провадження № 14-379цс18).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Порядок роз'яснення позивачеві права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією унормований положенням ч. 1 ст. 239 КАС України, якою передбачені наслідки закриття провадження у справі, тобто наслідки розгляду, в даному випадку, касаційної скарги.
Отже, оскільки процесуальні наслідки у вигляді права на подачу заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, виникають у позивача після розгляду касаційної скарги, в цій частині застосуванню підлягають ст. 239 та 354 КАС України в редакції Закону № 460-IX.
Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви до Верховного Суду, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями частини першої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону № 460-IX перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року N 460-IX, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року - скасувати і закрити провадження по справі.
Роз'яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді: А.Ю. Бучик
А.І. Рибачук