07 липня 2020 року
м. Київ
справа № 440/3408/19
адміністративне провадження № К/9901/1198/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Рибачука А.І., Чиркіна С.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 440/3408/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (головуючий суддя Бойко С.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Старосуда М.І., суддів: Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.)
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив: - визнати протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії; - зобов'язати здійснити розрахунок та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка нахована та виплачена на підставі постанови Глобинського районного суду Полтавської області від 12.01.2011 у справі № 2-а-614/11 за період з 23.04.2009 по 12.01.2011, починаючи з 23.04.2009 по день фактичної виплати.
2. Підставою для звернення до суду позивач вважає порушення своїх прав внаслідок відмови у виплаті компенсації.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Полтавський окружний адміністративний суду ухвалою від 06 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду, на підставі ч. 3 ст. 123 КАС України, оскільки судом після відкриття провадження було встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду і від позивача не надійшло обґрунтованої заяви про поновлення цього строку.
4. Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою суду, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в даній справі.
5. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2019 року залишив без змін ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. 03 січня 2020 року ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу відповідно до ст. 327 КАС України, у якій просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року і направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження і продовження розгляду цієї справи по суті.
7. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що застосування судами до спірних правовідносин положень ст. 123 КАС України є помилковим. В даному випадку, позивач наголошує, що має право на компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, так як звернення за виплатою такої компенсація не обмежується шестимісячним строком.
8. 08.01.2020 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М.
10. Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2020 відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року.
11. У зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09.04.2020 № 23/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» та згідно з наказом голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М.І. від 27.03.2020 № 17-К, призначено повторний автоматизований розподіл.
12. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2020 визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Стеценка С.Г., суддів: Рибачука А.І., Чиркіна С.М.
13. Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2020 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи пункту 3 частини першої статті 345 КАС України, постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 07.07.2020.
14. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
15. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
16. Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
17. Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
18. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
19. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
20. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
21. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із частинами третьою та четвертою якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
22. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
23. Як встановлено судами попередніх інстанцій та убачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду з вказаним позовом слугувала відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 4371/М-02 від 30.08.2019 надана на звернення ОСОБА_1 щодо виплати суми компенсації втрати частини доходів за визначену суму заборгованості згідно рішення суду.
24. Як убачається зі змісту вказаної відповіді, Пенсійним фондом було повідомлено, що нарахування компенсації втрати частини доходів на суми, що виплачується за минулий час за рішенням суду не передбачено.
25. При цьому, відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 2 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, листом № 1102/03.5 від 10.10.2019 було повідомлено, що доплата за період з 23.04.2009 по 12.01.2011 в сумі 89201,98 грн., нарахована в квітні 2011 та виплачена в цьому ж місяці через ПАТ КБ «Приватбанк».
26. Таким чином, позивач міг дізнатися про порушення, на його думку, його права у квітні 2011 року, з моменту отримання ним грошових виплат (або ж моменту зарахування на відповідний банківський рахунок) та міг звернутися до суду протягом шестимісячного строку для звернення до суду. Однак, з позовом позивач звернувся до суду 10.09.2019, тобто після закінчення шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду. Належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 не мав можливості звернутись за захистом своїх порушених прав раніше, позивачем надано не було.
27. Посилання скаржника на те, що про порушення свого права він дізнався у серпні 2019 року з листа Головного управляння Пенсійного фонду України в Полтавській області № 4371/М-02 від 30.08.2019, тобто після спливу строку понад вісім років з моменту отримання відповідних виплат, не є поважною причиною пропущення строку звернення до суду.
28. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17 вірно не прийнято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки спір у цій справі стосувався неправомірності дій пенсійного органу щодо припинення виплати пенсії, а не стягнення компенсації втрати частини доходів.
29. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
30. Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
31. Колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
32. При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, отримання відповіді пенсійного фонду не може бути причиною для поновлення позивачу строку звернення до суду з позовом, оскільки матиме наслідком необґрунтоване втручання суду у принцип правової визначеності, порушуватиме права інших учасників провадження на справедливий судовий розгляд в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обставин, які об'єктивно унеможливлювали реалізацію прав щодо своєчасного звернення до суду позивачем не наведено.
33. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
34. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
35. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
36. Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
37. Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
38. Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
39. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
40. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко А.І. Рибачук С.М. Чиркін