ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 липня 2020 року Справа № 906/1073/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
позивача: представник не з'явився
відповідача: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ФОП Пенделяк Ю.І. на рішення Господарського суду Житомирської області від 13 квітня 2020 р. (ухваленого суддею Машевською О.П., повний текст складено 23.04.20р.) у справі № 906/1073/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Пенделяк Юрія Івановича
до Іршанської селищної ради
про визнання продовженим та чинним договір оренди
ФОП Пенделяк Юрій Іванович (надалі - позивач) звернувся в Господарський суд Житомирської області з позовом до Іршанської селищної ради (надалі - відповідач), про визнання продовженим на той самий термін і на тих самих умовах та чинним договору оренди №2/17 від 30.11.2017р. індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна комунальної власності територіальної громади селища Іршанськ, що був укладений між сторонами.
Правовими підставами позову позивач визначив ч.4 ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України та ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Окрім того, позивач посилається на ч.2 ст. 28 цього Закону, згідно з якою вправі вимагати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним тощо.
В ході судового вирішення спору, позивач подав заяву від 23.12.19 (а.с 51-64) про уточнення позовних вимог (суд оцінив її, як заяву про зміну предмету позову) та просив суд визнати договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади селища Іршанськ укладеним на умовах поданого проекту цього договору.
Зміну предмету позову позивач обґрунтував тим, що він, як орендар, який має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, надіслав 11.11.19р., згідно вимог ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідачу проект договору, однак отримав від останнього відмову в його укладенні 15.11.19р., тому вважає за необхідне отримати судовий захист порушеного права у вищенаведений спосіб.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.02.20 року у справі № 906/1073/19 в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до відповідача за 1,5 місяця до закінчення строку дії договору, тоді як мав звернутися за три місяці.
Разом з тим, суд вказав, що дії вчинені позивачем щодо надіслання відповідачу проекту договору оренди з викладеними у них умовами після відкриття судом провадження у цій справі - 15.10.2019р. не мають жодного юридичного значення щодо фактичних та правових підстав позову, поданого в первинній редакції.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 04.02.20 року у справі № 906/1073/19 та задоволити позовні вимоги. Зокрема, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено без належного дослідження доказів та їх оцінки, та без правової рцінки суті позовних вимог.
Апеляційну вимоги обґрунтовує тим, що судом неправильно протлумачено п. 10.4 договору оренди № 2/17 від 30.11.2017, а саме, судом не враховано, що розпорядником комунального майна є сесія селищної ради, а селищний голова, як підписант договору, подає відповідне письмове звернення на розгляд сесії. У договорі не конкретизована дата подання орендарем клопотання про продовження дії договору, а тому слід вважати, що клопотання повинне бути подане в розумний строк до закінчення дії договору.
На думку апелянта, суд прийшов до помилкового висновку про обізнаність позивача щодо прийнятого органом місцевого самоврядування рішення № 525 від 14.11.18 про відмову в продовженні договору, оскільки не був ознайомлений ні з протоколом засідання, який датований 15.11.18, ні з текстом рішення, оскільки на час завершення сесії текст рішення не був надрукований.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми ст. 764 ЦК України та ст. 284 ГК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які всстановлюють продовженя договору на той самий строк і на тих же умовах, оскільки в позовній заяві він просив визнати договір укладеним на умовах, викладених в проекті договору, надісланому листом-пропозиією орендодавцю, як орендар, який після закінчення попереднього договору оренди має переважне право на продовження договору оренди. При цьому апелянт зазначає, що він належно виконував попередній договір оренди, до закінчення строку дії договору звернувся до орендодавця з листом про продовження строку його дії, в якому просив не пролонгацію договору, а укладення нового договору на новий строк на умовах орендодавця.
Стверджує, що намагався досягти домовленості по договору оренди, а орендодавець безпідставно ухиляється від укладення договору оренди.
На думку позивача, закон зобов'язує орендодавця укласти договір оренди із заявником, відмова в укладенні договору допускається виключно з підстав, визначених законом.
Звертає увагу на те, що іншому орендарю встановлено орендна плата менша, ніж позивачу за попереднім договором оренди та на більш сприятливих умовах.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки зміненому предмету позову та його правовим підставам.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Зокрема, зазначив, що рішенням відповідача № 525 від 14.11.18 р. відмовлено позивачу в продовженні строку дії Договору оренди, дане рішення опубліковано на офіційному веб-сайті відповідача в мережі інтернет та на відповідних стендах. Звертає увагу на те, що апелянт особисто був присутній на засіданні 14.11.18 р., на якому приймалось рішення про відмову в продовженні строку дії договору.
Звертає увагу на те, що на строк дії нового договору апелянт визначив самостійно без погодження з відповідачем.
Рішенням про ненадання згоди на продовження терміну дії договору оренди відповідач підтвердив відсутність досягнення домовленості на укладення договору оренди на новий строк, внаслідок чого позивач втратив переважне право на укладення договору.
Від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення господарським судом Житомирської області справи № 906/386/20 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Іршанської селищної ради в частині надання дозволу на укладення договору оренди та визнання договору оренди недійсним.
За змістом пункту 4 частини 1 статті 229 цього Кодексу провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Таким чином, підставою для зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість розгляду господарської справи до вирішення пов'язаної справи іншим судом.
При цьому для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, ще мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи певної черговості розгляду вимог тощо.
Пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість самостійно встановити всі обставини, надати правову оцінку доказам, якими позивач обґрунтовує заявлені ним позовні вимоги, вирішення справи № 906/386/20, жодним чином не перешкоджає розгляду даної господарської справи та не є підставою для зупинення провадження у даній справі в порядку ч. 1 ст. 79 ГПК України.
Зі змісту позовних вимог у даній справі та справи № 906/386/20 не вбачається, яким саме чином з'ясування обставин під час розгляду справи №906/386/20 унеможливлює розгляд позовних вимог у даній справі та чому відповідні обставини не можуть бути встановлені під час розгляду справи № 906/1073/19. Зокрема, предметом позову у справі № 906/386/20 є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Іршанської селищної ради від 22.03.19 в частині надання дозволу на укладення договору оренди на частину приміщення по вул. Шевченка, 2 та визнання договору оренди частини приміщення по вул. Шевченка, 2 з ФОП Новіковою Ю.В. недійсним. А тому оцінка правомірності дій органу місцевого самоврядування при прийнятті рішення щодо надання дозволу на оренду приміщення для ФОП Новікової Ю.В. та укладення договору з нею не може впливати на оцінку орендних правовідносин між Іршанською селищною радою та позивачем, а відтак не може бути підставою для зупинення розгляду справи.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що обставини, на які посилається позивач не є підставою для зупинення провадження у даній справі, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 906/1073/19.
В судове засідання представники сторін не з'явились.
Водночас, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги. Клопотання обгрунтовано хворобою позивача.
Суд зазначає, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалась. Позивач мав право та можливість забезпечити явку в судове засідання іншого представника і скористатись послугами інших осіб. Також, суд звертає увагу на те, що обставини, на які апелянт посилається в своєму клопотанні (хвороба), не підтверджено жодними доказами.
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи встановлений процесуальним законом строк розгляду справи, суд не вбачає правових підстав для відкладення розгляду справи.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Іршанської селищної ради №366 від 15.11.2017 р. Пенделяку Ю.І. надано дозвіл на оренду об'єкта комунальної власності територіальної громади селища Іршанськ.
30 листопада 2017 року між Іршанською селищною радою та Фізичною особою-підприємцем Пенделяком Юрієм Івановичем укладено Договір оренди №2/17 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна комунальної власності територіальної громади селища Іршанськ.
За умовою п.1.1 Договору в оренду надано частину лікувального корпусу Іршанської дільничної лікарні, площею 83,8 кв.м., розміщених за адресою: Житомирська область, Володарськ-Волинський район, смт. Іршанськ, вул. Шевченка,2, на 1-му поверсі нежилого будинку, що знаходиться на балансі Іршанської селищної ради. Об'єкт оренди надано з метою розміщення аптечного закладу.
За умовою п.2.4 у разі припинення Договору № 2/17 об'єкт оренди повертається орендарем орендодавцеві аналогічно порядку , встановленому при передачі майна орендарю цим Договором. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
За умовою п.5.10 Договору у разі припинення або розірвання Договору орендар зобов'язаний повернути в 15-денний термін орендодавцеві або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно.
Договір укладено строком на 1 рік з 1 грудня 2017року до 30 листопада 2018 року включно (п.10.1).
Відповідно до п.10.4 Договору, для продовження терміну дії Договору орендодавець за 3 місяця до закінчення строку договору подає своє письмове звернення до селищної ради (органу управління майном) разом з клопотанням орендаря.
У разі закінчення строку дії даного Договору, він може бути продовжений шляхом укладання додаткового Договору (п.10.6).
За умовою п. 10.7 Договору чинність цього Договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
01.10.18 р. позивач звернувся до відповідача з листом №6, в якому просив продовжити строк дії Договору №2/17 терміном на 2 роки 11 місяців .
Як вбачається з протоколу від 14 листопада 2018 року відбулось засідання Іршанської селищної ради 19 сесія 7 скликання, на якому був присутній Пенделяк Ю.І . На даному засіданні розглянуто питання щодо продовження дії договору оренди та терміну користування позивачем орендованим приміщенням.
Рішенням Іршанської селищної ради № 525 від 14 листопада 2018 року відмовлено Пенделяку Ю.І. у продовжені терміну дії Договору №2/17 у зв'язку із закінченням строку оренди з 30.11.2018р. та запропоновано позивачу звільнити приміщення до 30.12.2018 року та повернути за актом прийому-передачі власникові (орендодавцю).
З матеріалів справи вбачається, що 25.04.2019р. позивач направив для підписання відповідачу акт прийому-передачі орендованого майна, однак орендодавець його не підписав.
Разом з тим, судом також встановлено, що позивач сплатив на користь Іршанської селищної ради кошти в рахунок орендної плати за листопад - грудень 2018 року 2981,04грн, що підтверджується платіжним дорученням №1339 від 18.01.19р., за січень 2019р. на суму 1500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1379 від 14.02.19р., за лютий - березень 2019 року на суму 3200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1449 від 27.03.19р.
Крім того, після відкриття провадження у даній справі, позивач звернувся до відповідача з листом від 11.11.19 р. з пропозицією укласти на новий термін договір оренди майна.
Листом №901/02-20 від 15.11.19 р. орендодавець відмовив в укладенні договору оренди, оскільки позивач втратив переважене право на укладення договору.
Предметом даного спору є визнання укладеним договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади селища Іршанськ на умовах орендаря.
Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.
Положеннями частини 1 статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно зі статтею 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Аналогічного змісту норма закріплена в ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно частини 2 статті 291 ГК України та частини 2 статті 26 Закону, договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що договір укладено строком на 1 рік з 01 грудня 2017року до 30 листопада 2018 року включно.
Судом встановлено, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна закінчився 30.11.18 р..
Разом з тим, враховуючи п. 5.10 Договору та рішення відповідача № 525, суд дійшов висновку, що позивач зобов'язаний звільнити приміщення до 30.12.18 р. та повернути його за актом прийму-передачі.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частиною першою статті 27 названого Закону встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Крім того, п. 10.4 договору сторони передбачили, що для продовження терміну дії Договору №2/17 орендодавець за 3 місяці до закінчення строку договору подає своє письмове звернення до селищної ради (органу управління майном) разом з клопотанням орендаря, а в п. 10.6 договору, що у разі закінчення строку дії даного договору, він може бути продовжений шляхом укладання додаткового договору.
Враховуючи умову п. 10.4 договору, щодо звернення орендодавця до селищної ради (органу управління майном) за 3 місяці до закінчення строку дії договору разом з клопотанням орендаря, очевидно, що клопотання про продовження дії договору повинно бути подано орендарем орендодавцю в розумний строк, але не пізніше 3 місяців до закінчення дії договору.
А відтак колегія суддів оцінює критично доводи апелянта про те, що оскільки умовами договору не конкретизована дата звернення орендаря з клопотанням про продовження договору оренди, таке клопотання подається в будь-який розумний строк о закінчення дії договору.
В свою чергу, для продовження дії договору оренди на підставі ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє письмове повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.
Таким чином, наведена правова норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому, для автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з листом № 6 від 01.10.18р. про продовження строку дії договору оренди на новий строк - 2 роки 11 місяців, тоді як строк дії договору оренди 1 рік. Вказаний лист отримано відповідачем 19.10.2018року, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції № 435/02-19 від 19.10.2018 р. (а.с. 156).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що не може автоматично продовжуватися той договір, істотна умова якого (строк дії договору) є фактично невизначеною. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив продовжити строк дії Договору №2/17 на новий строк 2 роки 11 місяців, тоді як, договір оренди був укладений терміном на один рік.
Крім того, позивач звернувся до відповідача фактично за півтора місяці до закінчення строку дії Договору, тоді як мав звернутися за три місяці до закінчення строку договору.
Як встановлено колегією суддів, заява позивача щодо продовження строку дії Договору оренди розглянута селищною радою 14.11.18р. на 19 сесії 7 скликання Іршанської селищної ради, що підтверджується витягом протоколу засідання, за результатом розгляду якої позивачу відмовлено в продовженні дії договору оренди.
Разом з тим з протоколу вбачається, що на засіданні ради був присутній Пенделяк Ю.І. , а тому позивачу було відомо про прийняте органом місцевого самоврядування рішення про відмову у продовжені терміну дії Договору №2/17 у зв'язку із закінченням строку оренди з 30.11.2018р.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що йому було не відомо про прийняте органом місцевого самоврядування рішення про відмову в продовженні терміну дії договору, суд вважає необгрунтованими, оскільки позивач був присутній на засіданні ради, не був позбавлений права ознайомитись з протоколом засідання особисто та з прийнятим рішенням на офіційному веб-сайті відповідача в мережі інтернет та на відповідних стендах відповідача.
Водночас, суд враховує той факт, що на засіданні сесії селищної ради відповідачем було задоволено усне клопотання позивача та надано йому можливість звільнити об'єкт оренди після закінчення строку дії Договору протягом більшого терміну та погоджено позивачу більший строк на звільнення орендованого майна та його повернення за актом прийому-передачі власникові (орендодавцю) до 30.12.2018року. Вказане, на думку суду, також підтверджує обізнаність позивача про відмову в продовженні терміну дії договору оренди.
З матеріалів справи вбачається, що орендар не виконав умови договору оренди, рішення Іршанської селищної ради, не звільнив об'єкт оренди та не повернув за актом приймання-передачі у визначений строк.
Щодо доводів позивача про те, що він продовжує користуватись орендованим майном та належно виконує свої договірні зобов'язання, зокрема, сплачує орендну плату, колегія суддів враховує наступне.
З платіжних доручень наявних в матеріалах справи не вбачається, що підставою для здійснення орендних платежів, у визначених в платіжних документах сумах, були рахунки відповідача, як це передбачено у п.3.3. Договору. Позивач самостійно сплачував кошти на рахунок відповідача в якості орендної плати у самостійно визначеному розмірі, при цьому, частина таких коштів була зарахована на виконання договірних зобов'язань та грудень 2018 року (місяць погоджений радою для звільнення приміщення орендарем).
А тому, вказану оплату не можна розцінити, як схвалення відповідачем орендних відносин між сторонами після 30.11.2018 року (тобто після закінчення договору оренди).
Також не береться судом до уваги твердження позивача щодо користування орендованим майном після закінчення дії договору оренди та відсутності заперечення орендодавця протягом місяця (грудня 2018р.), оскільки відповідач як орендодавець заперечив щодо поновлення Договору № 2/17 ще до закінчення строку його дії , прийнявши рішення № 525 від 14.11.2018р., за наявності якого у нього не було правових підстав додатково заявляти про припинення Договору № 2/17 у зв'язку із закінченням строку його дії 30.11.2018р. протягом грудня 2018 року. Більше того, відповідач дозволив позивачу звільнити об'єкт оренди у строк не до 15 грудня 2018року, а до 31.12.2018року. За таких обставин вважати, що протягом грудня 2018року відбулася мовчазна згода орендодавця на продовження орендних відносин за Договором № 2/17 є юридично помилковим.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19 від 04 березня 2020 року.
Судом звертається увага позивача на зміст ч.1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у якій передбачено, що в разі закінчення строку дії договору оренди та відмови орендодавця від його продовження, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Рішення № 525 від 14.11.2018р. містить відмову орендодавця від продовження дії Договору, як на той самий строк (в один рік) та на тих самих умовах, так і на новий строк ( 2 роки та 11 місяців), який був запропонований позивачем у листі від 01.10.2018р.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди нерухомого майна припинився у зв'язку із закінченням строку його дії 30.11.2018р. та відмовою орендодавця від його продовження.
Разом з тим, твердження позивача про те, що відповідач уклав договір оренди з іншою особою на більш сприятливих умовах, ніж запропоновано позивача, суд до уваги не бере, оскільки вказане не впливає на вирішення спору у даній справі.
Щодо доводів позивача про переважне право орендодавця на укладення нового договору оренди та аргументи апеляційної скарги щодо залишення судом першої інстанції поза увагою підстав позову, викладених в заяві від 23.12.19р., суд враховує наступне.
23.12.19р. позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про уточнення позовних вимог - визнання договору оренди укладеним.
За результатами розгляду поданої позивачем заяви судом 23.12.19 постановлено ухвалу (а.с. 120), якою прийнято до розгляду заяву позивача Фізичної особи-підприємця Пенделяка Юрія Івановича (смт. Хорошів, Житомирської області) за вх. г/с №02-44/2059/19 від 23.12.2019 року про зміну предмету позову (шляхом зміни прохальної частини позовної заяви).
Щодо змінених підстав, які викладені в заяві та на які вказує позивач у апеляційній скарзі, то колегія зазначає, що відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Оскільки, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога, то одначасна зміна і предмету, і підстав призведе до формування іншого (нового) позову, з яким сторона не позбавлена права та можливості окремо звернутися до суду. Подану позивачем 23.12.19 суд першої інстанції кваліфікував, як заяву про зміну предмету позову, та прийняв її і розглянув лише у цій частині, про що безпосередньо зазначив у ухвалі від 23.12.19.
Для застосування ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та визнання за орендарем переважного права на укладення договору оренди на новий строк необхідно встановити такі юридичні факти: закінчення терміну договору оренди; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; власник майна не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору не повідомив орендаря про намір використовувати майно для власних потреб.
При реалізації зазначеного переважного права орендаря укладатиметься новий договір оренди комунального майна, при цьому попередній договір оренди повинен закінчити термін дії, шляхом відмови однієї із сторін у продовженні терміну дії договору у спосіб вчинення заяви.
При цьому, суттю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавця про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або у розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі недосягнення домовленості щодо істотних умов договору, переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Ототожнення інституту продовження договору на тих самих умовах внаслідок мовчазної згоди, який передбачений частиною 2 статті 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", та права на переважне продовження оренди, що реалізується як правило переукладанням нового договору, є помилковим.
Відповідно до ч.1 ст. 7 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовіднисин) ініціатива (пропозиція) щодо оренди майна може виходити від фізичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону.
Згідно з ч.1 ст. 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» фізичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що спірні правовідносини між сторонами виникли не з підстав порушення відповідачем переважного права орендаря, а з підстав закінчення строку дії Договору оренди - 30.11.2018р. та відмовою орендодавця від його продовження.
Предметом позову позивач визначив - визнання укладеним договору оренди в редакції, що зазначена в прохальній частині заяви від 23.12.19, водночас, проект даного договору позивач надіслав відповідачу лише 11.11.19р., тобто після вікриття провадження у справі - 15.10.19, а тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що всі дії, вчинені стороною після відкриття провадження у справі, не мають жодного юридичного значення щодо фактичних та правових підстав позову, поданого в первинній редакції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду щодо вирішення спору, який виник між сторонами до дати звернення з цим позовом до суду -09.10.2019року у зв'язку із закінченням строку дії Договору оренди. Всі інші дії, вчинені позивачем щодо надіслання відповідачу проекту договору оренди з викладеними у них умовами тощо після відкриття судом провадження у цій справі - 15.10.2019р. не мають жодного юридичного значення щодо фактичних та правових підстав позову, поданого в первинній редакції.
Суд враховує, що згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу ФОП Пенделяк Ю.І. на рішення Господарського суду Житомирської області від 13 квітня 2020 р. у справі № 906/1073/19 залишити без задоволення.
Ррішення Господарського суду Житомирської області від 13 квітня 2020 р. у справі № 906/1073/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу № 906/1073/19 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "06" липня 2020 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.