01 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3314/19 пров. № А/857/2771/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року (прийняте у м. Луцьку суддею Ксензюком А.Я.) в справі № 140/3314/19 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Україна» до Волинської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,
У листопаді 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Україна» (далі - ТзОВ «Автолюкс Україна», Товариство) звернулося до суду із вказаним позовом та просило визнати протиправними і скасувати рішення Волинської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 03.09.2019 № UA205110/2019/001426/2.
Позов обґрунтовувало тим, що 29 серпня 2019 року ТзОВ «Автолюкс Україна» з метою декларування в режимі імпорту товару «Напівпричіп тентований, призначений для перевезення вантажів по дорогах загального користування марки SCHMITZ модель - SCS, номер кузова - НОМЕР_1 » (далі - товар) подало на митний пост «Луцьк» Волинської митниці ДФС митну декларацію (далі - МД) № UA205090/2019/101595 від 29.082019, у якій митна вартість заявлена за основним методом на рівні 8400 євро. Для підтвердження митної вартості, визначеної декларантом, додавалися документи, які підтверджують вартісні та якісні показники задекларованого товару, його походження та понесені витрати.
Тому, висновки Волинської митниці ДФС про те, що митна вартість зазначеного товару не може бути визнана за ціною договору, так як подані для підтвердження митної вартості документи не містять усіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості, а також містять розбіжності, не відповідають фактичним обставинам справи. Відтак, відповідач неправомірно визначив оскаржуваним рішенням митну вартість товару за резервним методом.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року позов задоволено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила Волинська митниця ДФС, яка вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам органу доходів і зборів, неповно з'ясував обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що із банківського платіжного документа, який було подано декларантом разом з ВМД, не можна достовірно встановити проведення оплати саме за товар "...Напівпричіп тентований, призначений для перевезення вантажів по дорогах загального користування, марка SCHMITZ, модель SCS 24/L". При цьому, поданий документ про оплату свідчить тільки про здійснення перерахунку коштів за контрактом № 190819/2019, відповідно до проформи. Водночас, перерахунок коштів відповідно до проформи свідчить про проведення розрахунку за товар шляхом передоплати (for PRPMNT FOR cars SCHMITZ).
Проте, вказане суперечить іншим документам, поданим разом з ВМД до митного оформлення, зокрема, рахунку-фактурі від 16 серпня 2019 року, адже виставлення рахунка-фактури фактично відбулось до укладення самого договору між продавцем та покупцем, що ставить під сумнів достовірність не тільки вказаних документів, а й самої угоди.
У зв'язку з тим, що документи, подані для підтвердження митної вартості товарів, не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, а також в зв'язку з спрацюванням ризиків АСАУР у відповідності до статті 53 та статті 54 МК України декларанту було запропоновано в 10-ти денний термін надати: платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; висновки про вартісні та якісні характеристики оцінюваного товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; рахунки про здійснення платежів третім особам; декларацію країни відправлення. Декларант надав заяву про відсутність додаткових документів від 03.09.2019.
З врахуванням наведеного, митниця прийняла рішення про коригування митної вартості № UA205110/2019/001426/2 від 03.09.2019, митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації ЄАІС ДФС, відповідно до наказу ДФС № 780 від 28 листопада 2018 року "Про забезпечення моніторингу за митними оформленнями, транспортних засобів, бувших у вжитку", та спрацюванням системи ризиків АСАУР: "Митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації ЄАІС МД № UА305130/2019/16060 від 22 серпня 2019 року. Рівень митної вартості становить 9800 євро".
Тому вважає прийняте рішення таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Крім того, вказаний транспортний засіб оформлено у вільний обіг 03 вересня 2019 року згідно МД № UA205090/2019/103638 без надання гарантій, передбачених частиною сьомою статті 55 МК України.
Декларант позивача 03 вересня 2019 року після винесення митницею рішення про коригування митної вартості товару подав нову МД № UA205090/2019/103638, у графі 43 якої самостійно обраний резервний метод визначення митної вартості на рівні 271 547,97 грн, при цьому не забезпечено сплату різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою у попередній декларації, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X МК України. На думку відповідача, цей факт свідчить про визнання позивачем митної вартості, визначеної митницею у рішенні № UA205110/2019/001426/2 від 03.09.2019.
ТзОВ «Автолюкс Україна» подало відзив на апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС, у якому вказало, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, тому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З покликанням на правові позиції Верховного Суду вказало, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. На виконання положень статті 58 МК України на підтвердження задекларованої митної вартості декларантом подано усі обов'язкові документи, які не містять розбіжностей.
Ним було подано для митного оформлення імпортованого товару передбачені частиною другою статті 53 МК України документи, що містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно зі статтею 58 МК України.
Вказує, що апелянт не навів переконливих доказів та заперечень щодо правомірності прийняття оскаржуваних рішень. У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов'язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом, проте у спірному рішенні такі дані відсутні.
Крім того, представник ТзОВ «Автолюкс Україна» подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи до завершення періоду карантину, введеного на території України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що це клопотання не може бути задоволене, оскільки поверхневі та загальні покликання на існування карантину (через поширення коронавірусу «covid-19») не можуть вважатися безумовною і достатньою підставою для відкладення апеляційного розгляду справи; запровадження карантинних заходів не перешкоджає явці сторін до суду, а жодного обґрунтування неможливості явки представника до суду не наведено.
Також, рекомендації Ради суддів України (лист № 9рс-186/20 від 16.03.2020) не вказують на припинення судами розгляду справ і встановлюють особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами.
На період установлених на території України карантинних заходів Восьмий апеляційний адміністративний суд здійснює розгляд справ у звичному режимі (але з певними обмеженнями); забезпечено доступ учасників справи до суду, в тому числі і шляхом надіслання та приймання процесуальних документів, пов'язаних з розглядом справи (в т.ч. письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами поштового та електронного зв'язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду.
Окрім того, представник міг скористатися можливістю взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини четвертої статті 195 КАС України, згідно якої під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
При цьому колегія суддів апеляційного суду також враховує й те, що явка представника відповідача не визнана судом обов'язковою.
Відповідно до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також одним із принципів адміністративного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Тобто, публічно-правовий спір повинен бути вирішений судом, зокрема, своєчасно, з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи, яка звернулася за судовим захистом, та в розумні строки.
Клопотань про продовження терміну розгляду справи від сторін не надходило, а відтак суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів частини другої статті 309 КАС України, позбавлений процесуальної можливості продовжити строк розгляду цієї справи за власною ініціативою.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов'язку по здійсненню розгляду справи.
Додатково колегія суддів враховує, що з урахуванням приписів частини п'ятої статті 44 КАС України вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справи є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
А відповідно до частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріли адміністративної справи чітко відображають правові позиції учасників справи, їхні доводи і обґрунтування є як у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог та прийняття законного та обгрунтованого судового рішення. Таким чином, є можливим апеляційний розгляд справи у відсутності учасників справи (їх представників).
А відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призведе до порушення права осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, 29.08.2019 декларант позивача - ТОВ "МІ-7" подав для митного оформлення МД № UA205090/2019/101595 з метою декларування товару "Напівпричіп тентований, призначений для перевезення вантажів по дорогах загального користування марки SCHMITZ модель - SCS 24/L, календарний рік виготовлення - 2015, модельний рік виготовлення - 2015, номер шассі - НОМЕР_1, кількість осей - 3, маса в разі максимального завантаження 39000 кг, вантажопідйомність - 31907 кг, торговельна марка - SCHMITZ, виробник - SCHMITZ, DE". Декларантом визначена митна вартість за основним методом на рівні 234808,42 грн, що становить 8400,00 євро за курсом валюти 27,95338300 (відповідно до графи 23 МД). Згідно з інформацією, яка є в графі 44 МД, позивач до митного оформлення подав такі документи: рахунок-фактуру (інвойс) № 085-2019 від 16.09.2019 (а.с.16, 88); свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с.33); платіжний документ від 23 серпня 2019 року № 346JBKLJ0 (а.с.83); висновок про характеристику транспортного засобу (а.с. 29-30); копія МД країни відправлення (а.с. 63-64, 86-87); договір про надання послуг митного брокера; контракт № 190819/2019 від 19 серпня 2019 року (а.с. 17-22).
03 вересня 2019 року відповідач прийняв рішення № UA205110/2019/001426/2 про коригування митної вартості (а.с.10-11), яким визначив митну вартість товару "Напівпричіп тентований, призначений для перевезення вантажів по дорогах загального користування марки SCHMITZ модель - SCS 24/L, календарний рік виготовлення - 2015, модельний рік виготовлення - 2015, номер шассі - НОМЕР_1, кількість осей - 3, маса в разі максимального завантаження 39000 кг, вантажопідйомність - 31907 кг, торговельна марка - SCHMITZ, виробник - SCHMITZ, DE" за ціною 9800,00 євро (замість 8400,00 євро, що була заявлена декларантом).
Коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205110/2019/01426. У цій же картці відмови митний орган роз'яснив можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення після приведення рівня митної вартості товару у графах 12, 45 МД відповідно до рішення про коригування митної вартості від 03 вересня 2019 року № UA205110/2019/001426/2.
Того ж дня позивач подав МД №UA205090/2019/103638 (а.с.14), за якою автомобіль випущено у вільний обіг; митну вартість товару заявлено за резервним методом з урахуванням винесеного рішення про коригування митної вартості товару.
Не погоджуючись з рішенням Волинської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 03.09.2019 № UA205110/2019/001426/2, позивач оскаржив його до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість. Натомість контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування резервного методу.
Також зазначив, що подання декларантом нової МД при чинному рішенні про коригування митної вартості товару не може обмежити чи позбавити позивача права на оскарження в суді відповідного рішення і ставити питання про перевірку його на предмет обгрунтованості і законності.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України) та іншими законами України.
За приписами частини першої статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
За приписами статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право, зокрема:
на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 53 МК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи згідно переліку, наведеного у цій нормі.
За вимогами частин першої, третьої, шостої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За змістом цих норм митна вартість товарів визначається декларантом; водночас митний орган контролює правильність визначення такої вартості і за результатами здійснення такого контролю, у випадку неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині третій статті 53 МК України, приймає рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
За приписами частини восьмої статті 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору. Обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у правильності визначення декларантом митної вартості.
Як зазначено вище, декларант позивача надав згідно із частиною другою статті 53 МК України наявні у нього документи, що підтверджують митну вартість товару і обраний ним метод її визначення: рахунок-фактуру; декларацію про походження товару №2923А від 19 серпня 2019 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу WG526889; платіжний документ; висновок про характеристику транспортного засобу; копія митної декларації країни відправлення; договір про надання послуг митного брокера; контракт № 190819/2019.
При цьому позиція відповідача полягає у тому, що документи, які подані для підтвердження митної вартості товарів, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом. У зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості не містять усіх даних та у зв'язку з спрацюванням ризиків АСУАР, згідно статті 53 та статті 54 МК України декларанту було запропоновано в 10-ти денний строк надати наступні додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості: декларацію країни відправлення, платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; висновки про вартісні та якісні характеристики оцінюваного товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; рахунки про здійснення платежів третім особам; декларацію країни відправлення. Декларант не надав документів, які б могли підтвердити вартість даного товару, про що повідомлено листом.
Оскільки декларант не надав документів, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості, митну вартість на товари визначено згідно з ціновою інформацією ЄАІС ДФС за МД № UA305130/2019/16060 від 22 серпня 2019 року на рівні 9800 євро.
Проте ці доводи відповідача спростовуються матеріалами справи, із яких видно, що позивач придбав товар згідно укладеного між ТзОВ "Автолюкс Україна" (покупець) та HANDELSAGENTUR EUGEN (продавець) контракту, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити покупцю транспортні засоби на загальну суму 1000 000,00 євро (а.с.17-22), а сплата коштів ТзОВ "Автолюкс Україна" продавцю HANDELSAGENTUR EUGEN KLIEWER за спірний транспортний засіб саме в сумі 8400,00 підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 346JBKLJ0 від 23 серпня 2019 року (а.с. 23).
Отже, подані під час митного оформлення документи підтверджують заявлену митну вартість спірного транспортного засобу.
При цьому, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 03 вересня 2019 року №/2019/001426/2 не зазначено, чому вказані вище документи, подані до митного оформлення, не взяті до уваги при визначенні митної вартості транспортного засобу. Суд звертає увагу, що зазначені документи не містять розбіжностей чи ознак підробки, а відповідач не спростував їх достовірність та не обґрунтував неможливість їх врахування при визначенні митної вартості спірного товару.
Доводи представника відповідача щодо неможливості достовірно встановити проведення оплати саме за спірний товар колегія суддів апеляційного суду до уваги не приймає, оскільки такі доводи не були покладені в обґрунтування оскаржуваного рішення і як встановив суд і не заперечує відповідач, позивач перерахував кошти HANDELSAGENTUR EUGEN KLIEWER за контрактом від 19 серпня 2019 року № 190819/2019.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що митний орган ні в повідомленні декларанту про надання додаткових документів, ні в оскарженому рішенні про коригування митної вартості не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у МД (хоча ціна, зазначена у документах, відповідає ціні, зазначеній у МД), не зазначив які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах і які саме складові митної вартості не підтверджені документально.
Вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.03.2019 у справі № 826/2313/16 та від 13.06.2019 у справі № 820/6315/15.
Щодо витребуваних у електронному повідомленні документів, то відповідачем не вказано та не обґрунтовано з якою метою були витребувані ці документи та які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати, при тому, що вартість придбання оцінюваного товару підтверджена документально.
Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати МД, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Схожа правова позиції висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2019 справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).
В порушення наведеного, у спірному рішенні наявні номер та дата МД, на підставі якої здійснено коригування митної вартості товару, проте відсутні пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначено докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
Оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів прийняте виключно на підставі спрацюванням ризиків АСАУР.
У цьому рішенні посадовою особою контролюючого органу зазначено, що митну вартість товару визначено за резервним методом на підставі цінової інформації ЄАІС ДФС.
З цього приводу необхідно зауважити, що відомості, які містяться в ЄАІС, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень, та жодним чином не можуть слугувати визначальним фактором в контексті вчинення відповідних дій. Відповідачем не доведено що в ЄАІС ДФС є інформація про іншу митну вартість подібних товарів до товару, який був пред'явлений позивачем для проходження митного оформлення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а та методу 2б з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в та методу 2г з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта.
Згідно частини четвертої статті 57 МК України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статтей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач провів необхідну консультацію. Саме лише посилання на проведення консультації без підтвердження цього будь якими доказами не може вважатись належним виконанням відповідачем своїх обов'язків.
З огляду на вказані норми законодавства та встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч приписами частини другої статті 77 КАС України не довів обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості імпортованого товару, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митних деклараціях.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подання декларантом нової МД при чинному рішенні про коригування митної вартості товару не може обмежити чи позбавити позивача права на оскарження в суді відповідного рішення і ставити питання про перевірку його на предмет обгрунтованості і законності.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року в адміністративній справі № 140/3314/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
В. В. Святецький
Постанова складена у повному обсязі 07 липня 2020 року.