25 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2183/19 пров. № А/857/589/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Мікули О.І., Кушнерика М.П.,
з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕХЗ Технології» до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року (суддя першої інстанції Недашківська К.М., м. Рівне, повний текст складено 02.12.2019),
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕХЗ Технології» звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №00014481401 від 13.08.2019, яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 219632 грн, №00014491401 від 13.08.2019, яким визначено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) в розмірі 6695 грн. .
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року позовні вимоги було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 13 серпня 2019 року №00014481401 та №00014491401. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕХЗ Технології» суму судового збору у розмірі 3394 грн. 91 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області .
Із таким судовим рішенням не погодилося Головного управління ДФС у Рівненській області та подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення і постановити нове -про відмову в позові. Обґрунтовуючи незгоду, зазначило, що за результатами проведеної перевірки фіскальним органом встановлено, що господарські операції між позивачем та контрагентом - ТОВ «Білін» не мали реального характеру, а лише відображені формально у документах податкового обліку. Висновки фіскального органу базуються на тому, що: контрагент не мав можливості здійснювати поставку товару за договором, оскільки щодо нього відсутні відомості про наявність основних засобів (техніки, приміщень, тощо); відсутні трудові ресурси; звітності не подавалися; номенклатура отриманих товарів свідчить про відсутність надходжень ТМЦ - плитки АТМ; щодо контрагента наявна інформація про порушення кримінального провадження; товарний баланс щодо придбаних та реалізованих товарів не можливо дослідити, неможливо простежити ланцюг придбання товару, підтвердити факт придбання та подальшої реалізації в адресу контрагентів-покупців платником податків ТМЦ, та взагалі підтвердити реальність здійснення господарської операції.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав про законність і обґрунтованість судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до наказу від 23.07.2019 №1957 та направлення від 23.07.2019 №1659/17-00-14-01 головним ревізором-інспектором проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕХЗ Технології», за результатами якої складено Акт «Позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «ЕХЗ Технології» з питань проведення взаєморозрахунків з ТОВ «Білін» за квітень-травень 2018 року» від 02.08.2019 №1558/17-00-14-01/38895125 (а.с. 21).
На підставі Акта перевірки фіскальним органом сформовані податкові повідомлення-рішення від 13.08.2019 №00014481401, яким збільшено суду грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 219632 грн., у тому числі: 175705 грн. - за податковим зобов'язанням, 43927 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та №00014491401, яким визначено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за травень 2018 року у розмірі 6695 грн. (а.с. 16-18).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність вказаних рішень з наступних підстав.
Актом перевірки встановлено порушення платником податків підпункту «а» пункту 198.1, абзаців 1 та 2 пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198, Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010, пункту 5 розділу III, підпункту 1 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966, внаслідок чого: завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2018 року на 6695грн; занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за квітень 2018 року на 35884 грн, за травень 2018 року - 139821грн.
Висновки фіскального органу про завищення ТОВ «ЕХЗ Технології» податкового кредиту ґрунтуються на тому, що господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ «Білін» мали формальний та нереальний характер з метою отримання податкової вигоди; відбулося безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій, оскільки ТОВ «Білін» не міг поставити позивачу товар.
Так, між ТОВ «Білін» (Продавець) та ТОВ «ЕХЗ Технології» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу від 02.04.2018 №02/04/18 (а.с. 61), відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця Плитку АТМ-1, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар; ціна товару вказується у виставлених Продавцем рахунках-фактурах і видаткових накладних; приймання-передача Товару по кількості та якості здійснюється представниками обох сторін після оформлення накладної; поставка товару здійснюється Продавцем на вказане Покупцем місце.
Під час здійснення торгових операцій оформлені видаткові накладні: від 03.04.2018 №00185 - плитка футеровочна з графітопластикового матеріалу АТМ-1 - 100800 грн, ПДВ - 16800 грн; від 04.04.2018 №00187 - плитка футеровочна з графітопластикового матеріалу АТМ-1 - 398400 грн, ПДВ - 66400 грн; від 03.05.2018 №00201 - плитка футеровочна з графітопластикового матеріалу АТМ-1 - 247200 грн, ПДВ - 41200 грн; від 04.05.2018 №00202 - плитка футеровочна з графітопластикового матеріалу АТМ-1 - 252000 грн, ПДВ - 42000 грн; від 07.05.2018 №00207 - плитка футеровочна з графітопластикового матеріалу АТМ-1 - 96000 грн, ПДВ - 16000 грн. (а.с. 63-67).
Доставка товару здійснена відповідно до товарно-транспортних накладних №001 від 03.04.2018, №002 від 04.04.2018, №003 від 03.05.2018, №004 від 04.05.2018, №005 від 07.05.2018 (а.с. 68-72).
Також оформлені податкові накладні №1 від 03.04.2018, №2 від 04.04.2018, №1 від 03.05.2018, №2 від 04.05.2018, №3 від 07.05.2018 (а.с. 73-77).
Оплата товару проведена відповідно до платіжних доручень: від 19.06.2018 №397, від 23.06.2018 №412, від 24.07.2018 №441, від 26.12.2018 №680 (а.с. 78-81).
За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац 1 пункту 44.2 статті 44 ПК України).
Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 (далі іменується - Закон України №996-XIV), визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за умови наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені нормами чинного законодавства.
Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Статтею 1 Закону України №996-XIV встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Частиною 1 статті 9 Закону України №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пунктом 2.2 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» №88 від 24.05.1995 (далі іменується - Положення №88) визначено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).
Відповідно до статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи; дохід за договорами страхування, визначений згідно з підпунктом 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.4 статті 141 цього Кодексу, з джерелом походження з України; дохід операторів, отриманий від діяльності з випуску та проведення лотерей, азартних ігор з використанням гральних автоматів, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.5 статті 141 цього Кодексу; дохід операторів, отриманий від букмекерської діяльності, азартних ігор (у тому числі казино), крім доходу, отриманого від азартних ігор з використанням гральних автоматів, зменшеного на суму виплачених виплат гравцю, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.5 статті 141 цього Кодексу.
За правилами пункту 135.1. статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу даних норм вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
За правилами пункту 201.10 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.
Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Платник податку має право зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.
Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.
У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
Судом встановлено, що надані до перевірки податкові накладні відповідають вимогам, встановленим вказаними нормами законодавства.
Наявні в матеріалах справи первинні документи (стаття 1, 9 Закону України №996-XIV; пункт 2.1 Положення №88), визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених господарських операцій (стаття 1 Закону України №996-XIV; абзац 2 пункту 2.1 Положення №88) між позивачем та його контрагентами в межах господарської діяльності позивача (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, абзац 2 пункту 2.1 Положення №88).
Факти здійснення господарських операцій повністю підтверджені первинними документами, оприбуткуванням ТМЦ в бухгалтерському обліку, відображенням господарських операцій в податковому обліку з подальшим використанням в господарській діяльності, що також підтвердили свідки.
Допитаний в якості свідка директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕХЗ Технології» вказав, що договір з ТОВ «Білін» був реально укладений, товар за договором був поставлений на адресу виробництва, оплата здійснена, товар використовується у власній господарській діяльності.
Допитаний в якості свідка директор ТОВ «Білін» підтвердив, що товар був поставлений на виробничу адресу ТОВ «ЕХЗ Технології»; перевезення товару здійснював самостійно; оплата за ТМЦ проведена.
Фіскальний орган не заперечує факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕХЗ Технології», проте зазначає, що отримані позивачем товари не могли бути поставлені саме вказаним контрагентом - ТОВ «Білін».
Відповідач вказує на нереальність здійснення господарських операцій, оскільки досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №32018180000000024 встановлено, що певні особи без наміру здійснювати господарську діяльність придбали та створили ТОВ «Білін» для прикриття незаконної діяльності, що полягала у безпідставному формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість реально діючим СГД.
Однак доводи фіскального органу не підтверджені наявністю обвинувальних вироків за такими фактами (факт заволодіння коштами державного бюджету (стаття 191 КК України), фіктивного підприємництва (стаття 205 КК України), ухилення від сплати податків (стаття 212 КК України)), тощо.
Суд звертає увагу на обов'язковість врахування правового висновку Верховного Суду України, який міститься в постанові від 03.03.2016 у справі №5-347кс15, згідно із яким не припустимим є встановлення преюдиціальних фактів щодо осіб, які не є учасниками даного конкретного кримінального провадження. Як зазначає Верховний Суд України, встановлення такої преюдиції, суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.
При цьому, міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд (постанова Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №808/3837/16).
Правочин, який вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 ЦК України є нікчемним.
Отже, підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства. Не вимагається визнання такого договору і в суді. За наявності відповідних обставин предметом розгляду та дослідження є податкові наслідки вчинення відповідних дій без урахування наявності цивільно-правового договору та реальність господарських операцій, як підстава виникнення права на формування платником податку своїх даних податкового обліку (постанова Верховного Суду від 02.04.2019 справа №2а-3925/12/2170, адміністративне провадження №К/9901/3257/18).
До винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатися належним доказом. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили (постанови Верховного суду від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17).
При цьому суд враховує, що директор підприємства контрагента позивача підтвердив факт підписання договору і здійснення реальної поставки товару.
Посилання апелянта на відсутність відомостей щодо наявних власних або орендованих основних засобів, оренди складських приміщень у ТОВ «Білін» та його постачальників, є безпідставними , так як позивач, як платник податків, не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту за можливі порушенням норм законодавства його контрагентами. Подання чи не подання контрагентами до фіскального органу будь-якої звітності є питанням виключно таких осіб.
Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від господарських та виробничих можливостей контрагента. Відсутність за твердженням відповідача у контрагента власних або орендованих основних засобів не свідчить про безтоварність операцій.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №826/1398/14).
Відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладеним ним договорам (висновки Постанови Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №810/4391/16).
Верховний Суд неодноразово висловлював таку позицію, зокрема у постанові від 11 вересня 2018 року (справа №804/4787/16, адміністративне провадження №К/9901/3335/17) зазначено: «відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу».
Жодних належних та допустимих доказів щодо повної та всебічної перевірки контрагента позивача, фіскальним органом не надано, а посилання в Акті перевірки виключно на наді інформаційних систем не може бути підставою для таких висновків. Фіскальним органом не надано суду доказів проведення зустрічних звірок контрагента позивача чи актів перевірок (планових, позапланових).
Стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача та їх постачальників матеріали справи не містять.
Така ж позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №814/1564/18.
Податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів платника податків по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, не є належним доказом в розумінні процесуального закону, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів (позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 27.03.2018 по справі №816/809/17, від 26.06.2018 по справі №826/3006/14 та від 06.02.2018 по справі №821/589/17).
Доводи апелянта про недоведеність здійснення перевезення суд відхиляє з таких підстав.
Відповідно до пункту 4.3 Договору купівлі-продажу від 02.04.2018 №02/04/18 - поставка Товару здійснюється Продавцем на вказане Покупцем місце. Тобто, позивач не має обов'язку контролювати питання доставки ТМЦ, оскільки таке питання є виключним обов'язком Продавця.
Як пояснив директор ТОВ «Білін», допитаний в якості свідка, доставка товару на місце призначення здійснювалася ним самостійно на автомобілі, який йому не належить, а належить знайомій особі. КТЗ був наданий у користування директора лише тимчасово.
Отже, відсутні достатні підстави вважати, що перевезення не могло бути здійснено.
Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 7, 17 КПК України в Україні діє презумпція невинуватості.
Згідно частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, навіть за умови визнання винуватою певної фізичної чи юридичної особи у вчинені злочину, з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призводить автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств.
Зазначене підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини:
рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява №803/02) у справі «Інтерсплав проти України» «п. 38 у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку»;
рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява №3991/03) «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03) «… компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності»;
рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 (заява №6689/03) у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» «п. 23 у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника».
Відтак, суд відхиляє доводи фіскального органу щодо наявності ознак фіктивності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами. Платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентами за умови, якщо платник податків не був обізнаний щодо такої поведінки контрагента.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 30.03.2018 у справі №821/2106/13-а, від 21.03.2018 у справі №813/59/13-а, від 07.03.2018 у справі №804/3420/16, від 24.05.2018 у справі №П/811/1538/17.
Таким чином, збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість та, як наслідок, встановлення суми завищення від'ємного значення є неправомірним та безпідставним.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з урахуванням вимог ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді О. І. Мікула
М. П. Кушнерик
Повний текст постанови складено 7 липня 2020 року.