07 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3468/19 пров. № А/857/3851/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Старунського Д.М., Кушнерика М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року (суддя першої інстанції Валюх В.М., м. Луцьк, повний текст рішення складено 11.02.2020),
ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування повідомлення №30 від 19.11.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання повторно розглянути заяву про надання статусу біженця у відповідності з процедурою передбаченою законодавством.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 15 листопада 2019 року № 87 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 ». Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Волинській області повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27 жовтня 2019 року.
Із таким судовим рішенням не погодилася відповідач та подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення є прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та винести нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апелянт зазначає, що під час співбесіди заявниця не надала фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. Таким чином, факти, інформація, повідомлені заявницею, не дають підстав для набуття додаткового захисту у відповідності до умов передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Враховуючи наведене вважає, що дії відповідача повністю відповідають вимогам чинного законодавства України та нормам міжнародного права.
Судом було призначено апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено на підставі матеріалів особової справи № 2019 0022 (а.с. 31-91), що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою РФ, заміжня, має малолітніх дітей, її особа та сімейний стан підтверджується паспортом громадянина РФ, свідоцтва про народження (а.с. 40-44).
27.10.2019 за № 22 позивач подала до УДМСУ у Волинській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 36).
28.10.2019 УДМСУ у Волинській області видало позивачу довідку про звернення за захистом в Україні № 007641 (а.с. 46).
Наказом УДМСУ у Волинській області від 15.11.2019 № 87 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 » позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачу (а.с. 73).
УДМСУ у Волинській області направило позивачу повідомлення від 19.11.2019 № 30 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 74).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність відмови з таких підстав.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 6 цього Закону встановлено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
За змістом частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992 р.), згідно з яким процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Згідно висновку працівника УДМСУ у Волинській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.11.2019, заявниця зазначила, що не бажає повертатися в країну свого походження через те, що її та її чоловіка не влаштовує політична ситуація в РФ, проте не зазначила конкретних фактів переслідування через політичні переконання чи приналежність до певної політичної сили, заявниця не належала до жодних з політичних партій на території РФ, а лише брала участь у «прогулянках вільних людей2 (а.с. 69)
В протоколі співбесіди від 30.10.2019 (розділ «Причини еміграції») позивач повідомила, що брала участь у мітингах, поширювала інформацію в мережі Інтернет, брала участь в «прогулянках вільних людей» та є проблеми у її чоловіка ОСОБА_2 (а.с. 56-57).
Крім того, в матеріалах особової справи наявні письмові пояснення ОСОБА_1 від 27.10.2019, у яких вона вказує про підтримку опозиційної політичної діяльності чоловіка, про їх активну участь у протестних акціях (а.с. 35).
При цьому, у позовній заяві позивач також вказує, що разом з чоловіком записалися у штаб опозиційного політика, розносили та роздавали листівки, агітували людей за необхідність зміни влади. Крім того, її чоловік ОСОБА_2 був присутній на мітингу у м. Москва 05.11.2017, на якому його затримали та присудили 14 діб за участь у несанкціонованому мітингу та опір при затриманні.
Як вірно враховано судом першої інстанції, у висновку працівника УДМСУ у Волинській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.11.2019 не надано належної оцінки відомостям, отриманим під час співбесіди із позивачем щодо її участі та щодо участі її чоловіка у політичних мітингах та переслідування його за такі дії, при цьому, у зазначеному висновку міститься посилання лише на одне джерело, що стосується «прогулянок вільних людей». В той же час, у позовній заяві позивач наводить цілий ряд інших джерел (публікації в ЗМІ, інформації на веб-ресурсах міжнародних правозахисних організацій) щодо країни походження позивача та стану дотримання права людини.
Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначене свідчить про неналежне дотримання відповідачем процедури попереднього розгляду заяви в частині надання об'єктивної оцінки відомостям, отриманим від заявника (зокрема, у даному випадку про побоювання стати жертвою переслідування через політичні погляди).
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що заява позивача не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, а прийнявши рішення, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, відповідач фактично вирішив заяву по суті без попереднього оформлення документів для вирішення цього питання.
Беручи до уваги встановлені обставини по справі, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність прийняття на стадії попереднього розгляду заяви позивача наказу про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.11.2019 № 87, а тому такий наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту в даному випадку буде визнання протиправним та скасування наказу УДМСУ від 15.11.2019 № 87 про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.10.2019.
Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
При цьому, колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді Д. М. Старунський
М. П. Кушнерик