Справа № 755/7977/20 Суддя (судді) першої інстанції: Гаврилова О.В.
07 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадянина Єгипту ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року у справі за позовом Громадянина Єгипту ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця з України в частині заборони в'їзду, -
Громадянин Єгипту ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Красника С.М. звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 29.08.2019 в частині заборони в'їзду позивачу строком на 3 роки.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року адміністративний позов громадянина Єгипту ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця з України в частині заборони в'їзду - повернуто особі, яка його подала.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року та направити справу до Дніпровського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час звернення до суду з даним адміністративним позовом було подано оригінал ордеру з вказівкою про відсутність обмежень повноважень у адвоката згідно умов договору від 12.05.2020, що є підтвердженням повноважень на підпис даної позовної заяви.
Відтак, такий ордер, на думку апелянта, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Також апелянт звертає увагу на помилкове застосування судом першої інстанції практики Верховного Суду, яке не має жодного відношення до даних правовідносин.
Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що наданий до позовної заяви ордер не є підтвердженням наявності повноважень адвоката на підписання та звернення до суду з даною позовною заявою від імені та в інтересах позивача, а належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження адвоката щодо надання правничої допомоги матеріали позовної заяви не містять, тому вказане є підставою для повернення позовної заяви особі, яка її подала відповідно до положення п. 3 частини четвертої ст. 169 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною сьомою статті 160 КАС України визначено, що якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п'ятої цієї статті стосовно представника.
Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно із частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
При цьому, документи, що підтверджують повноваження представників, визначені статтею 59 КАС України.
У відповідності до частини четвертої ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076-VI).
За приписами статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Отже, ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером чинна редакція КАС України не вимагає.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 та від 20 травня 2020 року у справі №9901/44/19.
У вказаних справах Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону № 5076-VI, ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.
Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов громадянина Єгипту ОСОБА_1 підписаний та поданий до суду адвокатом Красником С.М., на підтвердження повноважень якого було надано оригінал ордеру серії ЧН №102333 від 28 травня 2020 року.
Оглянувши вказані документи, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що вказаний ордер не підтверджує повноважень у адвоката Красника С.М. на представництво інтересів громадянина Єгипту ОСОБА_1 , оскільки до матеріалів позовної заяви не долучено договору про надання правової допомоги №12/05 від 12 травня 2020 року, на яке є посилання в ордері.
Втім, на думку колегії суддів, необхідність дослідження судом першої інстанції саме договору про правову допомогу є невиправданою й такою, що не ґрунтуються на законі, оскільки на підтвердження повноважень на представництво інтересів позивача у суді першої інстанції адвокат Красник С.М. подав документ, який передбачений частиною четвертою статті 59 КАС України - оригінал ордеру.
При цьому, положення цієї норми процесуального закону не вимагають від адвоката для підтвердження повноважень представника ще одного документа - договору про надання правової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №9901/44/19.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що повернення в даному випадку апеляційної скарги позивачеві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України є проявом правового формалізму з боку суду при вирішенні питання відповідності позовної заяви вимогам закону, який обмежує право особи на розгляд її справи судом.
Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При цьому, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.
Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви - скасувати та направити справу до Дніпровського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Громадянина Єгипту ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року - скасувати, а справу № 755/7977/20 направити до Дніпровського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук