Справа № 320/4905/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.
02 липня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 27.12.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-450692-54 від 19 листопада 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вимога є протиправною, оскільки позивач є адвокатом та найманим працівником, за нього єдиний внесок сплачує роботодавець, з яким він перебуває у трудових відносинах. Зазначає, що Адвокатським об'єднанням «Кодекс-груп» та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» де працює позивач, сплачується за позивача ЄСВ. Вважає, що податковий орган не повинен застосовувати до позивача подвійне оподаткування зі сплати ЄСВ.
У відзиві на адміністративний позов відповідачем зазначено, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснено відповідні нарахування по ЄСВ та у зв'язку з наявністю боргу у позивача з єдиного внеску відповідачем правомірно виставлено та направлено оскаржувану вимогу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин у справі. Свої доводи обґрунтовує тим, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону №2464, строк звернення до адміністративного суду визначений приписами п.56.18 ст.56, ст.102 Податкового кодексу України не застосовується, тому позивачем пропущено строку звернення до суду. Крім того, фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску за себе як фізичні особи-підприємці. Сплата ЄСВ в такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, сплачує роботодавець за рахунок власних коштів та утримань ЄСВ із заробітної плати немає.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року позивач отримував дохід від Адвокатського об'єднання «Кодекс-Груп» та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», що підтверджується наданими позивачем довідками №1812 та № 1811.
29 листопада 2018 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-450692-54 на загальну суму 15819,54 грн за період 2017 року - III квартал 2018 року.
Згідно з листом Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області позивача повідомлено, що постановою Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05 липня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 59481381 сума заборгованості позивача становить 15819,54 грн.
25 липня 2019 року позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-450692-54 від 29 листопада 2018 року.
27 серпня 2019 року позивач отримав рішення Державної фіскальної служби України №41171/6/99-99-11-05-02-25 про залишення скарги без розгляду.
Позивач не погоджуючись із спірним рішенням та вважаючи його необґрунтованим та протиправним, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працює в Адвокатському об'єднані «Кодекс-Груп» і працює за сумісництвом у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» на посаді юрисконсульта, доходів від незалежної професійної діяльності не отримував, а ЄСВ за позивача було сплачено роботодавцем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Пунктом другим частини першої статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4, 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є : фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч. 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч. 2 статті 5 Закону № 2464-VI).
Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162 (далі - Порядок № 1162).
Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 ч. 1 статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).
Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).
Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.
Разом з тим, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Як убачається з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Системний аналіз пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону № 2464 свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Судом першої інстанції вірно вказано, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Разом із тим, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Пунктом 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з вимогами ст. 13 вказаного вище Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2947/10 від 26 липня 2012 року.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з Єдиного реєстру адвокатів України позивач з 19 грудня 2014 року є керівником Адвокатського об'єднання «Кодекс-Груп».
Позивач також працює за сумісництвом у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» на посаді юрисконсульта.
У визначений податковим органом період, коли за позивачем утворилася заборгованість зі сплати ЄСВ 2017-2018 років, тобто з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року позивач був найманим працівником і отримував дохід від Адвокатського об'єднання «Кодекс-Груп» та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», що підтверджується наданими позивачем довідками № 1812 та № 1811.
Таким чином, позивач є найманим працівником Адвокатського об'єднання «Кодекс-Груп», де одержує заробітну плату, з якої утримуються всі види податків, передбачені законодавством.
Натомість, податковим органом не перевірено зазначену інформацію позивача, не встановлено факту отримання позивачем доходів від роботи за наймом у вказаних ним роботодавців. Будь-які відомості та докази щодо цього відсутні.
Разом з тим, позивач документально підтвердив, що працює в Адвокатському об'єднані «Кодекс-Груп», отже в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що беручи до уваги, що позивач працює в Адвокатському об'єднані «Кодекс-Груп» і працює за сумісництвом у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» на посаді юрисконсульта, доходів від незалежної професійної діяльності не отримував, тому оскаржувана вимога ГУ ДФС у Київській області № Ф-450692-54 від 29 листопада 2018 року фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Крім того, висновки щодо протиправності подвійного оподаткування відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними вимог про сплату боргу (недоїмки) є приписи п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України, у відповідності до якого з урахуванням строків давності, визначених ст.102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.
Статтею 102 ПК України передбачено строк давності тривалістю 1095 днів.
Таким чином, строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, тобто позивачем було подано позов з дотримання строків.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 06.07.2020.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна