22-ц/804/2237/20
266/5466/19
Головуючий у 1 інстанції Пантелєєв Д.Г.
01 липня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого суді Принцевської В.П.
суддів Мальцевої Є.Є., Лопатіної М.Ю.
секретар Сидельнікова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів за період з 26.02.2019 року по 24.07.2019 року в сумі 11574 грн. 09 коп., з 25.07.2019 року по 19.12.2019 року в сумі 39188,30 грн. Вказувала, що рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01.03.2019 року на її користь було стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ? частки з усіх видів доходів до досягнення дитиною повноліття. В зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 обов'язків по сплаті аліментів в період з 26.02.2019 року по 24.07.2019 року в нього виникла неустойка зі сплати аліментів в сумі 15574,09 грн., з 25.07.2019 року по 19.12.2019 року в нього виникла неустойка зі сплати аліментів в сумі 39188,30 грн. Просила стягнути вказані суми пені за прострочення зі сплати аліментів в повному обсязі.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за пенею за прострочення по сплаті аліментів в сумі 12337,85 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.
З вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 і оскаржила його в апеляційному порядку. Посилалась на те, що суд ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просила частково скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 26.02.2019 року по 24.07.2019 року у розмірі 15574,09 грн., а також за період з 25.07.2019 року по 19.12.2019 року у розмірі 39188,30 грн.
До суду позивачка не з'явилася, повідомлена про час і місце судового засідання належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Відповідач також до суду не з'явився, повідомлений про час і місце судового засідання належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу з наступних підстав.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.1 ст.196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Таким чином, фактично вказаною нормою права закріплено відповідальність платника аліментів за прострочення сплати аліментів, і зі змісту цієї норми випливає, що визнання боржником наявності заборгованості зі сплати аліментів є визнанням неналежного виконання ним аліментних зобов'язань, що є підставою для стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
При цьому, передбачена ст.196 Сімейного кодексу України відповідальність у вигляді сплати неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів настає за наявності вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
01.03.2019 року Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 в розмірі ? частини з усіх видів заробітку та до досягнення дитиною повноліття, на підставі якого відкрито виконавче провадження №58577052.
Судовий наказ №266/963/19 було помилково направлено на адресу «м. Маріуполь, вул. Велика Морська, б. 121», в зв'язку із чим не було отримано відповідачем.
З відповіді на звернення до АТ «Укрпошта» вбачається, що відповідач самостійно намагався отримати інформацію про поштове відправлення, однак за спливом терміну вказану інформацію йому надано не було.
Розрахунком заборгованості по сплаті аліментів станом на 05.02.2020 року підтверджується сумлінне виконання відповідачем зобов'язань по сплаті аліментів з моменту, коли він фактично дізнався про стягнення з нього аліментів на користь позивача, заборгованість складає -3177,47 грн.
Платіжними документами підтверджується направлення грошових коштів на користь позивача ОСОБА_1 в добровільному порядку від платника ОСОБА_3 .
З заяви ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_2 щомісячно на її користь сплачується 1700 грн. на утримання спільної дитини від шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом Приморського ВДВС у м. Маріуполі СМУ МЮ встановлено, що 12.03.2019 року державним виконавцем на адресу ОСОБА_2 було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження, рекомендований лист з якою було повернуто на адресу відділу за закінченням встановленого строку зберігання.
Розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення суду у порядку встановленому СК України.
Даний розрахунок, зроблений станом на 05.02.2020 року відповідач не заперечує в своєму відзиві.
Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд повно і всебічно дослідив обставини справи і дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про зарахування періоду з 26.02.2019 року по 01.07.2019 року є необґрунтованими в зв'язку із доведенням належними доказами по справі відсутності винної поведінки платника аліментів у вказаний період часу. З незалежних від нього причин він не був обізнаний про наявність судового наказу про стягнення з нього аліментів.
Вказана позиція узгоджується з висновками постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 р., в п. 22 якого зазначено, що передбачена ст. 196 СК ( 2947-14 ) відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Визначаючи розмір пені за порушення строків сплати аліментів, суд першої інстанції застосував саме таке правило та реалізував своє право на зменшення розміру пені, дослідивши обставини справи, докази, надані сторонами, та здійснивши їх правову оцінку, відповідно до частини другої статті 196 СК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Саме така правова позиція 03.04.2019 року висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 333/5466/19.
З урахуванням викладеної позиції, суд дійшов правильного висновку, що зроблений позивачем ОСОБА_1 розрахунок заборгованості не відповідає формулі, викладеній в постанові, тому суд, враховуючи вказані висновки, зробив перерахунок заборгованості.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. 375, ст. 381, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді