Березівський районний суд Одеської області
07.07.2020
Справа № 494/1667/18
Провадження № 1-кп/494/31/20
7 липня 2020 року Березівський районний суд Одеської області
у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
малолітнього потерпілого ОСОБА_4 , його представників ОСОБА_5 і адвоката ОСОБА_6 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м.Березівка Одеської області матеріали кримінального провадження за звинуваченням ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
В провадження судді ОСОБА_1 в автоматизованому порядку розподілена вищевказана справа.
Однак, головуючий у цій справі - суддя ОСОБА_1 у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.75 КК України заявляє самовідвід від участі в розгляді вказаної кримінальної справи.
Заслухавши учасників кримінального провадження з приводу заявленого самовідводу судді та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд вважає заявлений самовідвід судді задовольнити з таких підстав.
Відповідно до положень ч.4 ст.80 КПК України заяви як про відвід, так і про самовідвід можуть подаватися до початку судового розгляду. Подання заяви після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
Частиною 5 ст.80 КПК України передбачено, що відвід повинен бути вмотивованим, тобто таким, що повинен містити вказівки на обставини, що зумовлюють його наявність.
Вимога мотивування відводу означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими безпосередньо вона пов'язує необхідність усунення судді від участі в судовому провадженні, з наданням належного й достатнього обґрунтування, згідно положень ст.ст.75,76 КПК України.
Відомо, що завданням кримінального провадження, згідно ст.2 КПК України, є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з метою захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Вимога про захист прав, свобод та законних інтересів стосується будь-якого учасника кримінального провадження, яка потрапила до сфери кримінального судочинства, незалежно від її процесуального статусу.
Забезпечення прав фізичної або юридичної особи на справедливий і неупереджений судовий розгляд гарантується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є нормою національного законодавства.
Виходячи зі змісту зазначеної норми Конвенції, справедливість та неупередженість судового розгляду полягає саме у безсторонньому дослідженні обставин кримінального провадження з боку суду та забезпечується нормами інституту відводів і самовідводів у цьому провадженні.
Разом з тим, при вирішуючи питання щодо заявленого самовідводу судді, суд враховує думки сторін кримінального провадження з приводу заявленого самовідводу, недовіру обвинуваченого відносно судді, а також те, що з боку останнього на адресу Вищої ради правосуддя України надійшли три скарги про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 , які на даний час знаходяться на стадії перевірки та можуть розцінюватись не інакше як тиск на суддю та будь-яке прийняте рішення по справі під його головуванням може розглядатись сторонами кримінального провадження як упереджене.
Згідноположень п.4 ст.75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Статтею 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати об'єктивний та суб'єктивний аспекти.
Зокрема, у справі «Могенса Гаусшильдта проти Данії» від 29 квітня 1989 року зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6, має визначатися за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді в даній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні ґарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (див., серед інших прецедентів, рішення у справі Де Куббера (De Cubber) від 26 жовтня 1984 року, серія A, № 86, с.13-14, п.24). Кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримiнального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i вiдкритий розгляд безстороннiм судом. Підсудний має право йти на судовий процес із достатньою впевненістю в безсторонності суду, який вирішує його справу. Будь-який розсудливий спостерігач зауважить, що суддя суду першої інстанції, який уже виконував контролювальну роль, може викликати у підсудного лише побоювання і ніяковість. Згідно з об'єктивним критерієм, необхідно встановити, чи існують, якщо зовсім не брати до уваги особисту поведінку судді, легко з'ясовувані факти, які можуть ставити під сумнів його безсторонність. Найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості і передусім, у разі кримінального провадження, в обвинуваченого. Отже, будь-який суддя, щодо безсторонності якого є законні підстави для побоювань, повинен дати відвід (див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі Де Куббера, серія A, № 86, с.14, п.26). Це означає, що при з'ясуванні в даній справі питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція обвинуваченого має важливе значення (див. рішення у справі П'єрсака (Piersack) від 1 жовтня 1982 року, серія А, № 53, с.16, п.31).
З практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» від 28 жовтня 1998 року та у справі «Білуга проти України» від 9 листопада 2006 року також свідчить, що важливим питання є довіра, яку суди повинні вселити у громадськість в демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
За наявності наведених обставин суд вважає, що розгляд цієї справи під головуванням судді ОСОБА_1 може викликати з боку сторони обвинувачення сумнів у неупередженості судді, тому відповідно до п.5 ч.1 ст.75 КПК України суддя ОСОБА_1 не може брати участь у вирішенні цієї справи та відповідно до вимог ч.1 ст.80 КПК України зобов'язаний заявити самовідвід з наведених вище підстав.
Тому з метою уникнення у сторін даної кримінальної справи будь-яких сумнівів в моєї об'єктивності та неупередженості, запобігання у подальшому нарікань на необ'єктивність та неупередженість мою, як головуючого у справі, та звинувачень у заінтересованості в результаті розгляду справи, конфліктних ситуацій, які ставлять під сумнів неупередженість у даній справі, суддя ОСОБА_1 підлягає самовідводу.
За таких обставин суд вважає заявлений самовідвід судді з посиланням на вищенаведене слід вважати обґрунтованим.
Розгляд кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , з урахуванням вищезазначеного, безсумнівно може сприйматися як порушення його прав на справедливий суд, про який йдеться у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Згідно ч.1 ст.80 та ч.2 ст.82 КПК України за наявності підстав, передбачених ст.75 КПК України, суддя зобов'язаний заявити собі самовідвід, а справа повинна розглядатися в тому суді іншим суддею.
Керуючись ст.ст.75, 80-82 КПК України,
Заявлений самовідвід судді ОСОБА_1 від участі в розгляді кримінального провадження за звинуваченням ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, задовольнити.
Відвести суддю ОСОБА_1 від участі в розгляді цієї справи.
Кримінальне провадження передати до канцелярії суду для подальшого її автоматизованому розподілу іншому судді.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: