Справа № 2-450
2010 р.
16 березня 2010 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Пізняхівського Ф.М.
при секретарі Котенко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, 3-ті особи: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Старостіна Наталією Сергіївна про визнання пункту 13 шлюбного контракту недійсним та визначення часу на побачення та проживання неповнолітніх дітей з батьком,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, 3-тя особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та просила постановити рішення, яким, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей в розмірі 35% частки заробітної плати щомісячно, починаючи з 27 серпня 2009 року і до повноліття першої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а потім в розмірі 20% частки заробітної плати щомісячно до повноліття другої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, посилалася при цьому на ті обставини, що відповідач в добровільній формі з травня 2009 року матеріальну допомогу на утримання дітей не надає. На підставі ст.ст. 180, 183, 191 СК України просила позов задовольнити.
В судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві з уточненнями.
Відповідач позовні вимоги визнав частково та не заперечував проти стягнення з нього на користь позивачки аліментів в твердій грошовій сумі по 230 гривень щомісячно на кожну дитину, пояснив при цьому, що в даний час він не працює та не має постійного доходу, а позивачка має постійний доход у вигляді заробітної плати, що перевищує 12 000 гривень щомісячно.
Такж відповідачем подано зустрічний позов про визнання недійсним пункту шлюбного контракту та визначення способів участі у вихованні неповнолітніх дітей, де ОСОБА_4 зазначив, що 13 листопада 2002 року між ним та відповідачкою укладено шлюбний контракт, який посвідчений 13.11.2002 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостиною Н.С. за реєстровим № 6965, копія дублікату якого додається.
16 листопада 2002 року між ним та громадянкою ОСОБА_1 укладено шлюб, про що книзі реєстрації актів про одруження 16.11.2002 року зроблено запис за № 2692. Прізвище дружини після одруження ОСОБА_1.
За позовною заявою ОСОБА_1 від 03.03.2009 р. Святошинським районним судом м. Києва 20 липня 2009 року прийнято рішення, яке набуло законної сили, про розірвання шлюбу між Відповідачем та ОСОБА_2.
У позовній заяві від 03.03.2009 р. про розірвання шлюбу Відповідач стверджувала, що у неї немає спору з Позивачем щодо утримання та виховання спільних малолітніх дітей ОСОБА_4 (09.04.2005 р.н.), ОСОБА_5 (16.11.2006 р.н.) та місця їх проживання з одним із батьків у разі розірвання шлюбу.
Твердження Відповідача щодо відсутності спору обґрунтовувалося умовами пункту 13 шлюбного контракту, яким визначено, що в разі розірвання шлюбу сумісні діти залишаються з матір'ю.
З вказаним твердженням він категорично не згодний з наступних причин.
Шлюбний контракт в діючій редакції, а саме умови пункту 13, регулює особисті відносини між батьками та дітьми та зменшує обсяг прав дітей, зокрема на врахування їхньої думки щодо визначення їх місця проживання, що порушує норми чинного законодавства України, а саме:
- Законом встановлено, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між подружжям та дітьми, та не може зменшувати обсягу прав дитини (частини 3, 4 ст. 93 Сімейного кодексу України).
- Законом встановлено право дитини на врахування її думки при вирішенні питань, що стосуються її життя (ст. 171 Сімейного кодексу України).
Також шлюбним контрактом, а саме умовами п. 13 порушено:
а) рівність прав батьків щодо дитини (ст. 141 Сімейного кодексу України), тому що шлюбний контракт надає Відповідачу переважне право, залишити сумісних дітей з Відповідачем в незалежності від мотивів розірвання шлюбу та фактичних обставин подружнього життя,
б) право ОСОБА_4 на визначення місця проживання їх малолітніх дітей (ч.1 ст. 160 Сімейного кодексу України), тому що Відповідачка з 26 травня 2009 року вже два рази за своїм одноособовим рішенням змінювала місце проживання їх малолітніх дітей. З одноособовим рішенням Відповідача щодо місця проживання їх малолітніх дітей він категорично не згодний і при цьому він завжди наполягав та продовжує наполягати на проживанні їх дітей за місцем їх реєстрації за адресою: м. Київ, вул. Гната Юри, б. 2/12, кв. 67 (додається довідка про склад сім'ї № 586 від 03.10.2009 р.).
Законом встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо прав та обов'язків сторін правочину, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).
Він стверджує, що якщо б йому була заздалегідь відома повна інформація про негативні сімейні цінності, які склалися в родині Відповідача, що це значно негативно вплине на ставлення Відповідача до їхнього подружнього життя та їх сім'ї; нещирість відносин родичів Відповідача по відношенню до їх малолітніх дітей, неповагу гідності дітей близькими родичами Відповідача, він не підписав би шлюбний контракт в діючій редакції, зокрема з включенням до нього п. 13.
На підписанні шлюбного контракту з обов'язковим включенням до нього п. 13 наполягала Відповідачка, навіть до не укладання шлюбу. Він був категорично проти включення до шлюбного контракту п. 13.
При цьому Відповідач, яка за фахом є юрист та за родом своєї діяльності повністю обізнана з норм чинного законодавства, зокрема Сімейного кодексу України, замовчувала той факт, що умови п. 13 шлюбного контракту порушують норми чинного законодавства, зокрема порушують його батьківські права, права їх дітей, які встановлені Сімейним кодексом України.
Законом встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України).
Обман з боку Відповідача полягає у тому, що Відповідач замовчувала наявність обставин, а саме норм Сімейного кодексу України, які перешкоджають підписанню шлюбного контракту у діючій редакції, зокрема з включенням до нього п. 13.
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 відповідач постійно використовує умови п. 13 шлюбного контракту для фактичного шантажу його щодо його побачення з їхніми малолітніми дітьми, постійно створює йому перешкоди щодо його батьківського спілкування з дітьми, реалізації його прав щодо участі у вихованні та догляді за їх малолітніми дітьми. Законом встановлено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні (ч.3 ст. 157 Сімейного кодексу України).
Законом встановлено, що будь-яка сторона договору може в судовому порядку вимагати зміни договору у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ст. 652 Цивільного кодексу України).
Істотна зміна обставин полягає у тому, що при укладанні шлюбного контракту з Відповідачем, він не виходив з того, що Відповідач буде ініціатором розірвання шлюбу без суттєвих підстав та, більш того, буде діяти всупереч інтересам їх малолітніх дітей.
Під час їхнього подружнього життя з Відповідачкою він ніколи не мав намірів щодо розлучення, завжди піклувався про добробут їх малолітніх дітей та Відповідача, поважав їх гідність та права. Ініціатором розлучення є Відповідачка, яка переслідувала та продовжує переслідувати виключно свої особисті інтереси.
Відповідачка ні на одну його пропозицію щодо примирення заради інтересів їх малолітніх дітей не погодилась.
Законом встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного із подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (ст. 103 Сімейного кодексу України).
Законом встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому (ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України).
На підставі ч.7-10 ст.7, ч.3,4 ст.93, ст.103, ст.141, ч.3 ст.157, ч.1 ст.160, ст.171 Сімейного кодексу України; ч.1 ст.217, ч.1 ст.229, ч.1-2 ст. 230, ст. 652 Цивільного кодексу України просив зустрічний позов задовольнити.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги та заперечувала проти зустрічного позову.
ОСОБА_4 підтримав зустрічний позов.
Представник органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації основний позов підтримала, зустрічний позов визнала частково.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, суд вважає необхідним основний та зустрічний позов задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом достовірно встановлено, що 13 листопада 2002 року між сторонами укладено шлюбний контракт, який посвідчений 13.11.2002 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостиною Н.С. за реєстровим № 6965 (а.с.69-копія дублікату).
16 листопада 2002 року між сторнами укладено шлюб, про що книзі реєстрації актів про одруження 16.11.2002 року зроблено запис за № 2692. Прізвище дружини після одруження ОСОБА_1 (а.с.70-копія).
За позовною заявою ОСОБА_1 від 03.03.2009 р. Святошинським районним судом м. Києва 20 липня 2009 року прийнято рішення, яке набуло законної сили, про розірвання шлюбу між сторонами (а.с.71).
У позовній заяві від 03.03.2009 р. про розірвання шлюбу ОСОБА_1 стверджувала, що у неї немає спору з Позивачем щодо утримання та виховання спільних малолітніх дітей ОСОБА_4 (09.04.2005 р.н.), ОСОБА_5 (16.11.2006 р.н.) та місця їх проживання з одним із батьків у разі розірвання шлюбу (а.с.73-копія позовної заяви).
Твердження Відповідача щодо відсутності спору обґрунтовувалося умовами пункту 13 шлюбного контракту, яким визначено, що в разі розірвання шлюбу сумісні діти залишаються з матір'ю.
В даний час судом встановлено, що діти проживають з матір'ю та в силу статті 180 СК України ОСОБА_4 зобов'язаний утримувати дітей до досягнення ними повноліття, в зв'язку з чим, враховуючи, що в даний час ОСОБА_4 не працює, суд на підставі ст. 184 СК України вважає небхідним стягнути з нього аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 500 гривень щомісячно на кожну дитину, починаючи з 27.08.2009 року і до їх повноліття. При цьому суд враховує майновий стан кожної з сторін та матеріальне становище платника аліментів та матеріальне становище дітей.
Судом також встановлено, що шлюбний контракт в діючій редакції, а саме умови пункту 13, регулює особисті відносини між батьками та дітьми та зменшує обсяг прав дітей, зокрема на врахування їхньої думки щодо визначення їх місця проживання, що порушує норми чинного законодавства України, а саме:
- Законом встановлено, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між подружжям та дітьми, та не може зменшувати обсягу прав дитини (частини 3, 4 ст. 93 Сімейного кодексу України).
- Законом встановлено право дитини на врахування її думки при вирішенні питань, що стосуються її життя (ст. 171 Сімейного кодексу України).
Також шлюбним контрактом, а саме умовами п. 13 порушено:
а) рівність прав батьків щодо дитини (ст. 141 Сімейного кодексу України), тому що шлюбний контракт надає Відповідачу переважне право, залишити сумісних дітей з Відповідачем в незалежності від мотивів розірвання шлюбу та фактичних обставин подружнього життя,
б) право ОСОБА_4 на визначення місця проживання їх малолітніх дітей (ч.1 ст. 160 Сімейного кодексу України.
Законом встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо прав та обов'язків сторін правочину, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).
Законом встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Законом встановлено, що будь-яка сторона договору може в судовому порядку вимагати зміни договору у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ст. 652 Цивільного кодексу України).
Істотна зміна обставин полягає у тому, що при укладанні шлюбного контракту ОСОБА_4 не виходив з того, що ОСОБА_1 буде ініціатором розірвання шлюбу без суттєвих підстав.
Під час їхнього подружнього життя з ОСОБА_1 ОСОБА_4 ніколи не мав намірів щодо розлучення, завжди піклувався про добробут їх малолітніх дітей та дружини, поважав їх гідність та права. Ініціатором розлучення є ОСОБА_1 (а.с.73-копія позову).
Законом встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного із подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (ст. 103 Сімейного кодексу України).
Законом встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому (ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України).
Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визнання недійсним п. 13 шлюбного контракту підлягають задоволенню.
Враховуючи пояснення учасників процесу, надані суду письмові докази щодо участі ОСОБА_4 у вихованні та матеріальному забезпеченні неповнолітніх дітей (а.с.а.с. 22-28, 32, 33, 43-49), акт обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_4 (а.с.96), виновок органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (а.с.а.с. 104-105), суд на підставі ст. 159 СК України вважає необхідним з врахуванням інтересів дітей визначити ОСОБА_2 такі способи участі у вихованні неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2:
кожний другий тиждень щомісяця як час на побачення та проживання неповнолітніх дітей з батьком - ОСОБА_2;
один місяць у літній період під час відпустки батька, за домовленістю з матір'ю дітей;
один додатковий тиждень у зимовий період, за домовленістю з матір'ю дітей.
При цьому вимоги ОСОБА_4 щодо зобов'язання нотаріуса вчинити дії та визначити перший та другий тижні місяця як час на побачення та проживання неповнолітніх дітей з ним, задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтовані на вимогах закону.
Крім того, на підставі ст.ст. 79, 88 ЦПК України, з ОСОБА_4 необхідно стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 120 гривень та на користь ОСОБА_1 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 103, 141, 157, 159 ч.2, 180, 184 СК України, ст.ст. 217, 229 ч.1 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 79, 88, 208-215 ЦПК України, суд,-
Основний позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, що народився в м. Дніпропетровськ, мешкає в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, що мешкає в АДРЕСА_2 аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 500 гривень щомісячно на кожну дитину, починаючи з 27.08.2009 року і до їх повноліття.
Зустрічний позов задовольнити частково.
Визнати недійсним п. 13 шлюбного контракту, укладеного 13.11.2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Наталією Сергіївною.
Визначити ОСОБА_2 такі способи участі у вихованні неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2:
кожний другий тиждень щомісяця як час на побачення та проживання неповнолітніх дітей з батьком - ОСОБА_2;
один місяць у літній період під час відпустки батька, за домовленістю з матір'ю дітей;
один додатковий тиждень у зимовий період, за домовленістю з матір'ю дітей.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, що народився в м. Дніпропетровськ, мешкає в АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 120 гривень та на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження.